💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Безцінний - Зигмунт Мілошевський

Безцінний - Зигмунт Мілошевський

Читаємо онлайн Безцінний - Зигмунт Мілошевський
у другому вагончику. Схоже було, що там почалась якась колотнеча. Скоріше за все, скандал.

— Секстинг?

— Прошу?

— Таке паскудство на відстані. Двоюрідний брат розповідав, що це тепер модно. — Марцін кашлянув і почервонів.

— Скажімо так, це не завжди було дуже вишукане і пристойне спілкування. Ну але знаєш, і ми не дошколярики, щоб тижнями триматися за руки.

— Ні, ну звісно, звісно.

— І врешті вона придумала, щоб було романтичніше, зустрітися на Каспровому. Після всього того, що писали, і так опинимося в ліжку, але якщо зустрінемося тут, то буде ще час погратися і, як вона казала, створити напруження.

— Супер.

— Слухай далі.

Гауптманн знову замовк. У сусідньому вагоні колотнеча перетворилася на шарпанину. Люди збилися під стіну, в центрі хтось когось штурхнув, вагончик небезпечно захилитався.

16

Емоції Гермода були дуже глибоко приховані й ніколи не заважали йому в роботі. І хоч навіть оком не повів, не завагався й не загаявся, приємним це не було. Набрав на телефоні дев’ять цифр коду і натиснув кнопку виклику.

17

Сходження виявилося важчим, ніж думав напочатку. Тріщини були повні мокрого моху, кожен другий камінь залишався в його руках, віяло дедалі дужче, й пальці поступово дерев’яніли. Не поліпшував самопочуття і той факт, що не мав ані спорядження, ані линви, ані партнера. У цьому не було необхідності, але щонайменша помилка чи прикра несподіванка — і людина перетворилася б на купку поламаних кісток сто метрами нижче.

Трьома швидкими рухами подолав не дуже стрімкий відтинок і опинився на чомусь, що нагадувало кубик леґо, приліплений до стіни. Кам’яне утворення трохи виступало зі скелі і мало дуже чіткі зачіпки, якими можна було піднятися, як по вузькій драбині на горище. Зненацька йому здалося, що кубик не такий уже й стійкий. На мить завмер, очікуючи нових коливань, але обійшлося, мабуть, переплутав вітер з порухом скелі. Про всяк випадок далі рухався менш енергійно.

Спершу блиснуло. Десь далеко небо розітнула блискавка. Мимоволі глянув угору й побачив, що блискає не в небі, а на пероні канатної дороги, так ніби десь усередині спрацював спалах. Яскраве біле світло вирвалося з будівлі станції, вирізняючи в тумані низької хмари молочну призму.

А потім усе сталося блискавично. Два носійні троси одного з вагончиків здригнулися — першої миті навіть подумав, що це запрацювала дорога — й почали опадати, набираючи швидкість. Вдарили в металеву решітку перону, з неприємним скреготінням зсунулися по ній, і за частку секунди Ґмітрук побачив щось, до чого абсолютно не був готовий. Кінці тросів перетворилися на два білі батоги розпеченої сталі. Вони спали з решіток і заковзали по скелі, прямуючи в його бік, звиваючись і плюючись увсебіч краплями розплавленого металу. Припав до скельного уступу і втягнув голову у плечі, сподіваючись, що батоги його не зачеплять. Краєм ока бачив, як обидва троси танцюють по скелі, підскакуючи на камінні.

Спробував відсунутися хоча б трохи ліворуч, і це стало найкращим його рішенням того дня. Один розжарений кінець тросу із сичанням і шкварчанням ляснув за півметра від нього, засліплюючи його білим сяйвом, схожим на блиск палаючої магнезії. Другий ударив точнісінько в те місце, де за мить до того була його голова.

Крапля жевріючої сталі відірвалася від троса й упала на долоню Ґмітрука в м’якому місці між великим і вказівним пальцями, пропаливши навиліт шкіру та м’яз. До мозку Ґмітрука одночасно полетіли два сигнали. По-перше, немислимий сигнал з ока, інформація про те, що в його тілі з’явилася наскрізна дірка. По-друге, імпульс паралізуючого болю, які передали понівечені нервові закінчення до центру.

Біль виграв ці перегони, удар був такий сильний, що Ґмітрук зойкнув і змахнув рукою, втрачаючи рівновагу. Відсахнувся від скелі, наче двері на шарнірах. Ліва нога стояла на виступі, лівою рукою тримався за виступ, натомість праві кінцівки зависли над порожнечею. Удару важкого сталевого троса було достатньо, щоб не надто стабільна брила здригнулася і почала повільно відділятися від стіни.

Ґмітрук, який намагався втамувати млість, що підкочувала до горла, зрозумів, що діється. Маятниковим рухом йому вдалося повернутися до скелі і вхопитися за виступ пораненою правою рукою. Втім, ситуації це не поліпшило. Тепер він тримався за брилу завбільшки з пікап, яка ще недавно стояла вертикально, а зараз відхилилася від скелі уже на десять градусів. Униз сипалися дрібні скельні уламки, і Ґмітрук, не бажаючи піти вслід за ними, за два рухи дістався до лівого боку брили й перевалився через край. Перед собою тепер мав скельний блок, який падав і за який він тримався, праворуч — порожнечу, а ліворуч — скелю Каспрового, яка дедалі швидше віддалялася.

На вагання не мав часу. Зібрав усі залишки сили і стрибнув ліворуч, у бік скелі, що була на відстані вже понад два метри.

Не вдалося. Ковзнув кінчиками пальців по камінню, ламаючи нігті — гравітація потягла його вниз.

«Кінець», — подумав.

Але це не був кінець. Скеля в цьому місці була похилою, тож замість впасти на осип, врізався грудьми у скелю й почав сповзати наввипередки з валуном, який тієї самої миті полетів у прірву.

Якусь хвилю падали з однаковою швидкістю, Ґмітрук і валун, двоє суперників, після чого Анатоль зненацька зупинився на замшілому виступі, а брила від цього самого виступу відбилася і, вже не маючи іншої опори, крім повітря, помчала назустріч осипам. Анатоль побачив, як вона вдаряється об землю. Оглушливий гук кам’яного вибуху долетів до нього з незначним запізненням.

18

Януш Гауптманн і кондуктор Марцін стояли всередині розгойданого вагончика, обабіч, наче вуса, звисали два носійні троси канатної дороги. Враження було таке сюрреалістичне, що Марцін чув скрегіт у мозку. Кільканадцять років бачив у цьому місці троси, спрямовані вгору, до станції на Каспровому. Тепер бачив, як м’якою дугою вони спадали до землі, а їхні кінці досі світилися червоним, два діоди посеред скельного розвалища за сто метрів нижче.

— Чому ми не падаємо? — прохрипів Януш.

— Нас тримає тягловий трос.

— Що?

— Вагончики їдуть по двох нерухомих тросах, як по рейках. А їдуть тому, що є третій трос, який тягне вагончики вниз або вгору. Саме він тепер нас тримає.

— Втримає?

Марцін тільки глянув безпорадно. Звідки він міг знати?

19

Ґмітрук важко дихав, припавши до скелі. Від надміру адреналіну кожен м’яз був напружений, серце калатало, мов шалене, до горла підкочувалася хвиля жовчі, а перед очима літали білі й чорні метелики. «Тільки не зомлій, — шепотів собі, — якщо зомлієш, буде кінець».

За хвилину настільки заспокоївся, що міг оцінити свої ушкодження. Рана на руці

Відгуки про книгу Безцінний - Зигмунт Мілошевський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: