Рембо - Девід Моррелл
Зовсім поруч, справа від стіни урвища, відділився неясний контур чоловіка, що до цього повністю зливався із каменями.
Мусо, мені треба, щоб ти поперекладав.
Вони пішли до намету просто перед ними. Неголосна розмова обірвалася, як тільки вони ввійшли всередину. Полум’я свічки вихопило стривожені обличчя Халіда, Рахіма та Мосаада.
Цей радянський розповів тобі що потрібно? — запитав Халід.
Рембо розгорнув перед ними карту.
Але як перевірити, чи правда це? — запитав Рахім.
Я показав її вашому шпигунові, тому солдатові, який учора прискакав попередити про колону. Він сказав, що підрозділ афганців, у якому він служив, розташовувався не в самій фортеці, а поруч. Однак він двічі бував усередині й на карті показано все те, що він устиг там побачити.
А як щодо того, що він побачити не встиг? — не вгавав Мосаад.
Це я незабаром дізнаюся.
Незабаром? — насупився Мосаад. — А як незабаром? Коли ти збираєшся піти?
Сьогодні вночі.
Цієї ночі? Але тобі ж потрібен час для підготовки.
Немає в мене часу. Полонений сказав, що вони катують мого друга. Боюся, вони можуть убити його. Я мушу його витягти якомога швидше.
Мені це не подобається, — заявив Мосаад.
Я й сам не в захваті.
Мосаад подивився на Рембо.
Я обіцяв допомогти тобі й хочу виконати обіцяне. Скільки тобі потрібно людей?
Муса та ще п’ятеро, щоб постерегти коней.
Але як же можна атакувати фортецю такими силами?
Я не буду атакувати. Принаймні так, як звикли ви. У нас це називалося набігом. «Проноза Пітер».
Проноза Пітер? Це що за…
— Засунути й одразу втекти.
Переклад Муси викликав веселе пожвавлення вождів.
Тоді я буду молити Аллаха і про твою дупу, — сказав Халід.
Однак наступна фраза Рембо змусила їх стати серйозними.
Я візьму із собою бранця.
Невже ти йому віриш? — запитав Мосаад.
Ні. Але мені доводиться ризикувати. Він каже, що навколо фортеці мінні поля. Потрібно, щоб він мене через них провів.
А якщо він закричить і дасть знати вартовим? Він може зрадити тебе.
Обіцяю, якщо він покличе вартових, то помре першим.
Але другим можеш бути ти сам, — зазначив Мосаад.
У такому випадку вам потім не доведеться пояснювати, яким дурнем я був.
Мосаад стиснув плече Рембо.
Мені б не хотілося, щоб такий прекрасний гравець у бузкаші не дожив до наступної перемоги.
Наступного разу перемога буде твоя.
Що ж, нехай нам випаде шанс це перевірити.
Вони посміхнулися та вийшли з намету.
Опинившись у темряві, Мосаад подивився на небо. Голос
його був суворий.
Аллах позбавляє тебе свого благословення.
Не розумію, про що ти.
Вождь показав на хмари. Вони насувалися, ховаючи далекі зірки.
Буде буря.
Пульс Рембо став частішим.
У такому випадку ти помиляєшся, — сказав він збуджено. — Насправді Аллах благословив мене!
Тепер я нічого не розумію, — вимовив Мосаад.
Немає часу зараз пояснювати. Мусо, нам треба вийти до початку бурі.
Рембо поспішив повз намети й увійшов у той, де афганці тримали Андрєєва.
Ти йдеш зі мною, — сказав Рембо. — Швидше!
Ви даєте мені шанс?
Якщо ти втечеш із поля бою, як тоді…
Я не боягуз. За те, у що я вірю, я буду боротися.
Ти повір, що якщо мені щось видасться підозрілим, то… — Рембо витяг свій довгий вигнутий ніж, — то я доведу до кінця гру, яку воїни почали сьогодні зранку. Я тобі глотку переріжу.
РОЗДІЛ 2
Вітер сильнішав. У наростаючому хаосі бурі важко було знаходити дорогу. «Спасибі й на тому, — подумав Рембо, — що хоч до цього місця ми добралися до початку бурі.
І все одно шлях був важким. Хоча група йшла знайомими стежками, часто доводилося шукати об’їзд навколо каменів і повалених дерев. Якби не прекрасне знання місцевості афганцями, їм нізащо не вдалось би дійти сюди до світанку.
Разом із темрявою буря забезпечувала прекрасне прикриття й повинна була відвернути увагу вартових. Так, Мосаад напевно помилявся. Аллах зовсім не оминув нас своєю милістю.
Аллах? Рембо здивувався власним думкам. От що значить довго прожити серед мусульман. Починаєш і сам думати, як вони.
Зненацька йому згадалися слова Траутмена, вимовлені ним у ливарні в Бангкоку, під час останньої зустрічі.
Джоне, ти мусиш змиритися зі своєю долею.
Я не вірю в долю!
Так. І в цьому твоя біда. Ти повинен прийняти себе таким, яким ти є.
Прийняти те, що ненавиджу?
Ну що ж, і зараз його робота була йому ненависна, але він робив те, що виходило в нього найкраще й у чому йому не було рівних.
Кінь спереду сповільнив крок і став. Рембо відчув, що тварина повернулася. До нього підійшов Андрєєв. Муса й інші воїни підвели своїх коней до лощини та приєдналися до них.
Голос Андрєєва був ледь чутний за виттям вітру.
Коней залишимо тут. Схили хоч трохи їх прикриють.
До фортеці ще далеко?
Андрєєв підніс до очей світний циферблат компаса й показав рукою на північний захід.
Сотні три метрів он у тому напрямку.
Ти впевнений? У цій бурі легко помилитися.
Я тут провів цілий рік. Повірте, я добре знаю, де фортеця.
Тут поруч пройдеш і не помітиш.
Вона велика. Але запам’ятайте: вони тримають бранців у північній частині, у підвалі, — сказав Андрєєв.
До них підійшов Муса.
Намажся цим, — він відкрив якусь бляшану банку.
Що це?
Жир леопарда, змішаний із сажею.
У таку бурю? Маскування нам не потрібне.
Тут — так, — сказав Муса. — А у фортеці?
Згодний, — кивнув Рембо.
Сторожові собаки бояться запаху леопарда. Уловивши його, вони тікають, піджавши хвіст.
Рембо розтер жир по обличчю й на тильному боці долонь. Кисті він витер об сорочку — йому зовсім не хотілося, щоб вони ковзали. Він повинен бути готовий міцно тримати зброю.
Пісок налипав тепер на обличчя та робив людину зовсім непомітною в бурі.
Поки Муса й Андреєв мастили жиром один одного, Рембо зайвий раз перевірив, що ніж надійно закріплений на поясі, а разом із ним — чохол для лука та стріл. Він підтяг лямки рюкзака й кинув на плече автомат-гранатомет. Муса й Андреєв перевірили свої гвинтівки.
І останнє, — Рембо відв’язав від свого сідла згорнуту мотузку й перекинув її через руку. На одному з кінців мотузки був прив’язаний гак.
Усі готові?
Готові були всі.
Рембо перевів подих, заспокоюючи нерви… Подумав про Траутмена… І міцно схопився за гімнастерку Андрєєва.
Ходімо.
Намагаючись перекрити голосом ревіння бурі, Муса щось прокричав п’ятьом афганцям, які залишалися стерегти коней.
Я їм сказати: якщо ми не повернемося через годину, нехай іти.
