Місце під зорями - Анні Кос

До тями вона прийшла від різкого неприємного запаху та з подивом зрозуміла, що лежить на ліжку у своїх покоях. Поруч метушився літній лікар, Шейба бен Хайрі. Трохи осторонь перелякано схлипували три служниці. У дверях стояла охорона, а кілька людей у формі варти діловито збирали й виносили частину її особистих речей: парфуми, мазі, а також їжу і питво.

— Що відбувається? — Мейрам різко піднялася на ложі. — За яким правом ви тут розпоряджаєтеся?

— Міледі, — сивочолий лікар виглядав зібрано й стримано. — Вам не варто турбуватися. Ці люди віднесуть ваші речі до моєї лабораторії, я маю перевірити їх на наявність отрути.

— Якої ще отрути? — сторопіла Мейрам.

— Складно сказати. Але ви знепритомніли без видимої причини, ваші служниці кажуть, що вже багато днів у вас спостерігається нездужання. Як почуваєтеся зараз?

— Голова паморочиться, є слабкість.

— Як давно ви їли або пили?

— Удень після церемонії принесення дарів, — Мейрам чесно спробувала згадати. — Але ввечері я тільки пила воду: апетиту немає зовсім, майже нічого не хочеться. Ви даремно переживаєте, всьому виною занадто спекотне сонце, не більше.

— Ви пили з цього глечика? — лікар понюхав вміст і передав посуд охоронцеві, щойно Мейрам кивнула. — Вас нудило?

— Так, трохи.

— Вийдіть усі, я маю додатково оглянути пані.

Мейрам проводила блідих служниць і мовчазних стражників байдужим поглядом. А лікар тим часом взявся за справу: послухав серце, дихання, вивчив трохи почервонілі очі, промацав живіт і зовсім засипав жінку питаннями: чи боляче їй ковтати, чи відчуває вона болі у череві, як часто бувають напади слабкості та запаморочення, як часто її нудить, чому з їжі останнім часом вона віддає перевагу найбільше, чи багато часу проводить на свіжому повітрі, чи не порушений сон. Мейрам терпляче відповідала, хоча здивування від цих запитань наростало з кожною хвилиною.

Нарешті, лікар присів на край ліжка і, явно відчуваючи незручність, уточнив:

— Сподіваюся, моя цікавість не образить вас, міледі, але я маю дізнатися напевно. Це заради вашого ж блага: скажіть, ви були нещодавно близькі з... чоловіком? Два місяці тому чи трохи більше? Коли останнє в вас були місячні дні?

Мейрам похолоділа. Кров відхлинула від її обличчя, вибіливши щоки майже повністю. Подумки підрахувавши тижні, що минули від зустрічі з Малконом у нижньому місті, вона до болю закусила губи, закрила обличчя руками й глухо застогнала.

— Я так і думав, — лікар намагався говорити дуже тихо. — Слабкість, нудота, дратівливість, чутливість до запахів... Ви чекаєте на дитя, моя люба.

Жінка піднялася з ліжка і на невірних ногах підійшла до дзеркала, розглядаючи себе так прискіпливо, ніби від того, що вона побачить, залежало її життя. Хоча, якщо дивитися правді в очі, так воно й було. За кілька років шлюбу Мейрам так і не вдалося зачати, вона була впевнена, що це її провина, але, на жаль, виправити нічого не змогла. В імператорській родині багато хто залишався бездітним. Їй і на думку не спало бути обережною з Малконом, а тим більше — вжити якихось заходів після близькості. 

Лікар продовжив:

— Те, що я зараз скажу, може прозвучати жорстоко, але я прошу мене вислухати. Ви — сестра імператора, у вас немає чоловіка, і навіть якщо найближчими тижнями ви зможете домогтися укладення офіційного шлюбу, термін народження малюка буде неможливо змінити. На вас чекає ганьба, публічне приниження і покарання, а ваша дитина, хлопчик чи дівчинка, все одно народиться байстрюком. У кращому разі, якщо маля не успадкує родову магію, на нього чекає неприваблива доля небажаних дітей. У гіршому, якщо в нього прокинеться дар чотирьох стихій, він стане заручником політичних амбіцій — вашого брата або його ворогів, різниця невелика. Ви знаєте, як це буває, бо пройшли через це. Проходите щодня.

Мейрам слухала мовчки, ще не до кінця усвідомлюючи зміни, які на неї чекають.

— Я можу запропонувати вам рішення. Жорстоке і милосердне водночас. У моїх силах приготувати ліки, які змусять вас викинути це дитя. Термін поки що малий, загроза вашому життю є, але невисока. Навіть в разі ускладнень ми зможемо приховати правду.

— Ні! — Мейрам відчула, як холод і жах скували все її нутро. — Не смійте говорити, навіть думати про таке не смійте!

— Вибачте мою прямоту, — Шейба встав, на його обличчі застиг справжній сум. — Я знаю, що таке рішення не можна приймати поспіхом, але часу на роздуми у вас немає. Щойно я залишу цю кімнату, мене одразу ж проведуть до ясновельможного, щоб я надав йому звіт про ваш стан. На жаль, навіть якщо я збрешу, а ми нічого не зробимо, ще два, максимум три місяці — і правда стане очевидною.

— Але ж це вбивство власної дитини!

— Це збереження життя вам, його нещасній матері.

— Я не піду на це ніколи, чуєте? — майже крикнула вона. — Якщо брат накаже вбити це дитя, нехай вбиває разом зі мною!

— Тихіше, — лікар підійшов впритул і затиснув їй рот рукою, — в ім'я всіх стихій, не так голосно!

Мейрам декілька разів кліпнула очима, а потім розридалася.

— Ви любили батька цієї дитини? — запитав він, погладжуючи її тремтячі плечі. — Марне запитання, якби інакше, ви б не стали ризикувати собою. — Вона судомно схлипнула, ховаючи обличчя на плечі старого. — Впевнені в тому, що хочете малюкові такої долі?