Обрані - Надія Філіпська

– І знову не було ніякого розслідування, – Річард вже не питав.

– Так, тітка була посереднім магом, тому ніхто нічого не запідозрив, – продовжувала Кіра. – Після цього Роберт навідувався до мене майже щодня. Прикривався турботою за мене, а сам намагався знайти записи мого батька.

– Скільки тобі було?

– Сімнадцять років. А вже через рік у мене прокинулася стихійна магія. То був самий важкий рік. Я залишилася сама, і не було нікого хто б міг допомогти мені впоратися з магією. Я дістала батькові нотатки і почала ночами вчитися по його записах.

– Ночами?

– Вдень за мною слідкували. Роберт приставив до мене своїх магів. Лише вночі я могла робити, що заманеться.

– Але ти зараз тут зі мною! Не боїшся, що Роберт дізнається про нашу зустріч?

– Не дізнається. За останній рік я змінила свою тактику. Перестала уникати Роберта, а навпаки сама стала приходити до нього. Навідувалася щодня після занять, жалілася на своє нудне життя без магії, бідкалася, що я нездара, яка так і залишиться без магії на все життя. Роберт мені співчував і поступово став сам мене уникати.

– Він перестав за тобою слідкувати?

– У цьому не було необхідності, адже я і так йому розповідала все щодня.

– Кіро, у тебе є докази, що у загибелі твоїх рідних винен Роберт?

– Ні. Це лише мої слова, – зітхнула дівчина. – Ти віриш мені? – здивовано запитала вона.

– Вірю. В тебе немає причин брехати мені.

– Це так дивно, розповідати зараз тобі історію свого життя. Адже після загибелі тітки я ні з ким не спілкувалася відверто.

– Кіро, що ти плануєш робити далі?

Дівчина задумалася, і не поспішала ділитися своїми планами на майбутнє.

– Ти спадковий маг, обрана, – мовив Річард не дочекавшись від дівчини відповіді. – Ти сама розповідала, що твій батько мав сильний стихійний дар. Твій дар буде не меншим. Вже зараз твоя аура показує це. Але ж твій дар ще зовсім не розвинений! Сама ти не зможеш опанувати його. Одного разу може статися таке, що твій амулет не витримає сили твоєї магії. І тоді Роберт отримає свою обрану. Це лише питання часу, – продовжував Річард. – Єдине, що я не розумію, що йому потрібно від тебе?

– Я не знаю, – відповіла Кіра, яка досить уважно слухала Річарда.

– Ти не пробувала покинути Лєск?

– Ми з Олівією думали про це. Вирішили почекати ще рік, але вона загинула. Тепер я залишилася сама, їхати мені нема куди. До того ж Роберт впливовий маг, який знайде мене будь-де, якщо захоче.

Річард дивився на Кіру, не наважуючись продовжити. Він ніколи не приводив до Школи нових учнів. Його більше цікавили завдання, колотнечі та таємниці, а не пошук нових обраних. Цим займалися інші. Але зараз він розумів, що не може залишити Кіру.

– Поїхали зі мною. Обрані дадуть тобі захист. Ти навчишся керувати своєю магією і будеш її розвивати, – запропонував Річард дівчині.

Він нервував, як ніколи. Кіра запала йому в душу, і обраний не хотів залишати дівчину тут одну. Хотів, щоб вона була під його наглядом, у безпеці. І на сьогоднішній день, більш безпечного місця ніж Школа обраних Річард не знав. Тому він з нетерпінням чекав її відповіді.

– Я хочу дізнатися, що сталося з моєю сім'єю, – мовила Кіра.

– Я допоможу, – пообіцяв Річард.

– Допоможеш? – недовірливо перепитала дівчина.

– Так, – без вагань підтвердив Річард. – Обіцяю.

Дівчина пильно вдивлялася в його очі, але не побачила в них і натяку на брехню.

– Тобі все одно доведеться вибрати одну із сторін, – промовив обраний, глибоко в душі сподіваючись, що дівчина обере обраних.

– За рік до смерті Олівія розповідала, що мама дуже шкодувала, що обрала магів. Її тоді до цього схилив Роберт. Шкодувала, що вмовила на це батька, – промовила Кіра дивлячися кудись над плечем обраного. – Зараз я хочу все виправити. Хочу спокійного життя. Я вже обрала, – закінчила обрана, дивлячись Річарду в очі.

Наступного ранку, тільки-но сонце почало сходити Річард та Кіра покинули Лєск.