Обрані - Надія Філіпська
– О восьмій я буду там, – відповіла дівчина вправно вивернулася із обіймів і втекла.
Таверна "Три дороги" знаходилася на околиці міста. Річард завжди вибирав місця подалі від центру. Навіщо спокушати долю та нариватися на неприємності з магами? Нині це було ні до чого.
Рівно о восьмій обраний сидів за столом у кутку таверни, чекаючи її. Народу було мало, місцеві воліли відвідувати заклади з кращою репутацією. Річард був упевнений, що дівчина прийде і не обманувся у своїх очікуваннях. Вона ввійшла в таверну і озирнулася. Побачивши Річарда, дівчина попрямувала до нього.
– Кіра, – представилася вона, сідаючи за стіл.
– Річард, я обраний.
– Це я вже зрозуміла.
– Ти маєш дар обраних, хто тебе навчає? І що коється з твоєю аурою?
Дівчина вагалася. Вона хоч і прийшла, але поки що була не готова відповідати на запитання незнайомця. Там, на ринковій площі, вона пообіцяла б усе, що завгодно, аби він не розкрив її таємницю. Але зараз у таверні не було ні Роберта ні інших магів, і дівчина почувала себе впевненіше.
– Не довіряєш мені. Я розумію. Але ж і магам ти не довіряєш, – висловив свою здогадку Річард.
Кіра, як і раніше, мовчала.
– Добре, – швидко погодився обраний. – Не потрібно. Можливо маги прояснять ситуацію, - повідомив він і підвівся, збираючись йти.
Річард пішов на хитрість. Звичайно ж, він не розпитуватиме магів про Кіру.
– Стривай, – тихо прошепотіла дівчина. – Я все розповім. Тим більше до магів ти не підеш. У вас погані стосунки.
Річард здивовано глянув на дівчину. Схоже обраний трохи прорахувався, і вона виявилася більш обізнаною у відносинах магів та обраних. Річард знову сів за стіл.
– Щось замовити?
– Тільки чай, – промовила Кіра.
– Як давно у тебе з'явився дар обраних? – запитав Річард, після того як замовив їм напої.
– Два роки тому, – відповіла Кіра.
– Не може бути. Скільки часу втрачено! Ти б могла навчатися у Школі обраних, розвиваючи свої здібності. Чому нікому не сказала?
– Маги б ніколи мене не відпустили. Як і моїх рідних..., – Кіра тяжко зітхнула.
Річард пристальніше подивився на Кіру. Схоже в неї не проста історія.
– Розповіси? – обережно запитав Річард.
– Мої батьки були магами, обраними. Вони одружилися досить рано і одразу переїхали до Лєску. Магічні здібності проявилися у них ще в дитинстві, а от дар обраних проявив себе досить пізно, і до того як він прокинувся мої батьки вже повністю працювали в структурі магів і займали певні рівні. Спочатку батьки навіть не приділяли увагу дару обраних, але з часом він став переважувати, особливо у батька. У нього був сильний стихійних дар, який вийшов на передній план. Мама була слабкою стихійницею, і вона умовила батька лишитися з магами, – почала розповідати Кіра.
Річард не перебивав дівчину. Уважно ловив кожне її слово.
– Батьки ще певний час сперечалися з цього приводу, але потім народилася я, і тато поступився. Так вони жили поки мені не виповнилося десять.
Кіра знову перервала розповідь, збираючись з думками.
– Я не дуже добре пам'ятаю той вечір. Мама прибігла додому вся у сльозах, і сказала мені швидко збирати речі до тітки Олівії. Пояснювати вона нічого не стала. Вже у тітки, рідної маминої сестри, я підслухала їхню розмову. Вона казала, що тата вже немає, просила Олівію доглядати мене, і передала їй кулон та всі батькові нотатки. Після того батьків я вже не бачила. На наступний день приходив Роберт, розповів, що батьки їхали з міста на завдання, була сильна злива і дороги розмило, їхня повозка зірвалася у прірву.
Дівчина замовкла. Обхопила тремтячими руками кружку з простиглим чаєм.
– І що не було розслідування?
– Ні. Адже все виглядало правдиво, до того ж магія замішана там не була. Я жила у тітки. Олівія віддала мені кулон і наказала ніколи його не знімати. Розповідала, що це збереже моє життя. Десь через рік у мене прокинувся магічний дар. Завдяки кулону ніхто цього не помітив. Олівія навчала мене стримувати магію, щоб ненароком не видати себе.
Річард згадав, як при першій зустрічі Кіра шукала ланцюжок, і саме тоді обраний побачив справжню ауру дівчини.
– Отже, кулон змінює твою ауру. І для всіх ти звичайна дівчина без магічного дару.
Кіра хитнула головою і продовжила.
– Роберт приїжджав до нас кожного тижня. Оплачував моє навчання у звичайній школі. І чекав, коли у мене проявиться дар. З кожним роком його надія танула. Роберт потроху заспокоювався, все рідше до нас навідувався. Ми з Олівією вже вирішили, що він залишить нас у спокої. Але раптово загинула тітка. На неї напали грабіжники коли вона поверталася додому.
Кіра знову замовкла. Їй важко давалась розповідь, адже вона знову переживала події минулого.
