Будні феодала - 1 - Олег Говда

Спершу я почав походжати і розмахувати руками. Допомагало мало. Навіть навпаки. Мокра тканина витягала тепло з тіла ще швидше. Тоді я роздягнувся до пояса.

Шум, що виробляється розминкою, зацікавив стражників. Спершу вони просто заглядали крізь віконце у дверях, намагаючись зрозуміти, що я роблю. Але темрява в камері стояла така, що хоч око виколи, тож вертухаї занепокоїлися.

— Гей! Гяур? Ти що робиш? — Запитав один.

— Підкоп рою. Не заважай…

Моя відповідь викликала гучний сміх і ряд коментарів, найтолерантнішим з яких був висновок про божевілля на ґрунті страху перед стратою. Але оскільки я не зупинявся і не відповідав, тільки сопів все голосніше, стражники почали вимагати, щоб я припинив дуркувати.

— І не подумаю…

Вони трохи відійшли і почали радитись. Судячи з голосів, за дверима було троє.

— Облишмо його, нехай робить, що хоче. Нікуди до ранку не дінеться.

— А якщо втече?

— Звідси? — засміявся перший. — Це неможливо. Стіни товщиною в два касаби* [*1 касаб = 3,39 метра]

— Я чув, що серед гяурів трапляються справжні діти шайтанів. Козаки їх звуть характерниками. Так вони можуть крізь стіни проходити і під водою довго перебувати. Зовсім не дихати. Кривий Ісмаїл розповідав, що позаминулого року, за наказом Сабудай-мурзи, одного запорожця живцем закопали, то земля на могилі п'ять діб ворушилася! Якби не зв'язали, то точно вибрався б!

«От, сука! Ну, постривай, мурзо! Жаль, не послухався Агнешку. Розірвали б тебе кіньми — не сидів би зараз у в'язниці. І чому людина завжди така розумна заднім числом? Як жартують юдеї: «Господи, дай мені наперед той розум, що у моєї дружини потім!»

   — Ну і що? Втече, так і Аллах йому на допомогу. Нам чого турбуватися? — озвався третій голос.

— От і видно, Абдуло, що ти новенький у сторожі… — трохи поблажливо пояснив другий. — Навіщо гяура у в'язниці тримають, знаєш?

— Великий Хан вирішив стратити його на свято перед натовпом.

— Правильно. І чутка про це вже по місту пішла… А тепер скажи: що буде, як гяур втече? Думаєш, Махмед-Гірей скасує страту?

Мабуть, той, кого питали, знизав плечима, бо відповіді я не почув.

— Ніколи і ні за що хан не порушить свого слова. Обіцяв підданим видовище — вони його отримають. А хто для цього зійде на ешафот, людям все одно. Ось тільки, я думаю, що замість бранця, котрий утік з в’язниці, на палю сяде або повисне гаку недбайливий стражник. А то й усі, хто його охороняв, разом.

— Я не хочу на палю! — стурбувався Абдула. — Я минулого місяця взяв у хату другу дружину! Ласкаву та грайливу, як кошеня.

— У мене немає молодої дружини, але на палю я теж не хочу, — погодився з ним перший.

— Тоді йдемо за смолоскипами та ключами. Треба глянути, що невірний робить.

Проти цього ніхто не заперечував, і стражники потупотіли у бік кордегардії. Я навіть не повірив такому щастю. Як не крути, а лише троє, не особливо добрих бійців — у напівтемряві та на слизькій підлозі — це шанс. І не спробувати використати його щонайменше безглуздо.

Охоронці поверталися. Єдине місце, де вони мене не побачать, коли увійдуть, за дверима. Але й вони про це знають і будуть напоготові. А ось чого вони справді не чекають — що я справді рою підкоп. І заставши мене за цим заняттям, неодмінно захочуть подивитися ближче і переконатися, що їхні тривоги марні.

Значить, швидко в позу лебедя і починаємо сопіти.

Двері відчинилися таким потужним стусаном, що надумай я сховатися за ними, був би зараз якщо не приголомшений, то притиснутий до стіни масивною залізною стулкою. Вони і застрибнули всередину, з оголеними шаблями напоготові і вставши упівоберта до мого гаданого укриття. У отворі залишився лише третій стражник, що тримав в обох руках факели.

— Ти диви, не збрехав гяур… — здивовано хмикнув той, кого я називав «другим». — Справді риє…

— Угу, — підтримав його «перший». — Ось тільки на характерника він анітрохи не схожий. Думаю, все-таки Аллах виявив свою милість і бідолаха збожеволів.

— Схоже, — погодився Абдула. — Але якщо ми вже увійшли, давайте подивимося. Уся ніч попереду, а я хотів би спокійно спати.

— Ну, так… — зареготав «перший», роблячи крок уперед. — Де ще відпочинеш від молодої дружини, якщо не на чергуванні?