Будні феодала - 1 - Олег Говда

Харизма. +1 місце у загоні».

Тут без запитань. Все у силу. Додаткове життя ніколи не завадить. А з рештою у процесі грі розберемося. Навряд чи отримання перших рівнів і очок занадто складне.

Поруч із характеристиками, посередині, займаючи більшу частину стелі красувалася найбільша таблиця. «Навички». На двадцять чотири позиції.

Лежати витріщаючись у стелю, чесно кажучи, вже починало набридати, так що я швидко розкинув пропоновані до навичок шість вільних пунктів у те, що ніяк не може бути зайвим на старті.

«Залізна шкіра» з «0» стала «3».

Подобається комусь чи ні, але в будь-якій ерпегешній грі персонажа битимуть. І битимуть боляче. Так що трохи захисту не завадить. А ще — доля всіх початкових рівнів, багато бігати, і головним чином тікати.

Тому «Атлетика» з «1» піднялася до «3».

Ну і, виходячи приблизно з тих же міркувань, верхова їзда теж підросла на один пункт. Було «2» — стало «3». Якщо у грі передбачені коні, треба вміти ними користуватися.

Решту просто пробіг очима, вирішивши не заморочуватися, а повернутися до детального вивчення після отримання наступного рівня. З наскоку все одно не зрозуміти, що важливо саме у цій грі, а що другорядне. Та й вільні пункти закінчилися. Залишилося лише розподілити вміння володіти зброєю.

Варіанти пропонувалися такі: «Одноручна». «Дворучна». «Древкова». «Луки». «Вогнепальна». «Метальна». І навпроти кожного жирно красувалася цифра «52». Вільних пунктів було аж «10». Їх я, після недовгих роздумів, вклав порівну в одноручну і вогнепальну зброю.

Потім повернувся до першої табличці, де зменшив Силу і на пункт, що звільнився, збільшив Спритність. Залишилося лише подумки натиснути кнопку «Готово». Що я й зробив з великим задоволенням. Не знаю, як кому, а мені довго валятися без діла ніколи не приносило задоволення. Хіба що мерзопакосною дощовою зимовою дниною перед монітором з гарним серіалом. А у житті люблю рух. Щоби все бігом і з піснями.

Музика заграла голосніше, а той самий доброзичливий чоловічий голос життєрадісно оголосив:

— Тривала подорож привела вас у маленьке село, яке загубилося в глушині лісів та степів. Проходячи повз, ви чуєте постріли… Хочете подивитися, що відбувається?

Пострілів я ніяких не чув, але хіба це привід відмовлятися від пропозиції?

— Звичайно хочу, шановний! Вай, як хочу! Ходімо швидше!