Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек

Моя дружина Маркета була зі мною в найтяжчі хвилини. Дякую також за твої усмішки й ідеї (Маркета — соціолог, тому лишень уявіть собі наші дискусії за вечерею). Насправді ця книга — це її заслуга.

А найбільшу подяку посилаю тому, справжнього імені якого я не знаю.

Реальність зіткано з історій, а не з матерії.

Зденєк Нойбауер

Не існує думки, якою б старою чи абсурдною вона не була,

Яка б не розширила наші знання.

Усе згодиться...

Пауль Фейєрабенд

Вступ

Історія економіки: від поезії до науки

Споконвіку людина намагалася пізнати світ навколо себе. У цьому їй допомагали історії, які пояснювали, як влаштовано реальність. З погляду сучасності, таке бачення світу видається смішним — як і кільком поколінням після нас видаватиметься смішним наше. Втім, таємнича сила історій, у які вірять люди, — безмежна.

Однією з таких є історія економіки, яка сягає корінням ще стародавніх часів. Близько 400 р. до н. е. Ксенофонт написав, що «навіть якщо в людини немає свого господарства, вона щось таки знає про економіку»[1]. Колись економіка була наукою про управління домогосподарством[2], згодом стала підгалуззю релігійних, теологічних, етичних та філософських дисциплін. А потім почала поступово змінюватися. Часом навіть може здаватися, що вона розгубила всі свої кольори й перейшла в технократичний світ, де панує чорне і біле. Та насправді історія економіки — набагато різноманітніша.

Та економіка, яку ми знаємо сьогодні, — це культурний феномен, витвір нашої цивілізації. Проте це не продукт, який би ми спеціально створювали чи винаходили, як, до прикладу, двигун чи годинник. Відмінність полягає в тому, що ми знаємо, як двигун чи годинник виникли, розуміємо, як вони працюють. Ми можемо (майже) розкласти їх на окремі деталі, а потім знову зібрати. Ми знаємо, як урухомити їх і як зупинити[3]. Проте з економікою все по-іншому. Так багато відбулося неспеціально, спонтанно, неконтрольовано, неплановано, не за помахом диригентської палички. Перш ніж економіка емансипувалася аж до статусу самостійної науки, вона спокійно собі існувала як підгалузь філософії — наприклад, етики, маючи дуже мало спільного зі своїм сучасним трактуванням математично-алокативної науки, яка згори, зі своїх позицій позитивістської зарозумілості, поглядає на інші неточні науки. Та тільки наше тисячолітнє «виховання» стоїть на глибших, а часто й міцніших засадах. І непогано було б про них знати.

Міфи, історії й зарозуміла наука

Наївно було би вважати, що економічні пошуки почалися тільки з приходом наукової епохи. Спершу люди пояснювали навколишній світ за допомогою міфів і віри; сьогодні цю роль взяла на себе наука. Щоб зрозуміти уявлення наших давніх предків про економіку, варто зануритися в їхню міфологію й філософію. Якраз про це й буде ця книга: ми спробуємо в ній відшукати сліди економічної думки в давніх міфах та навпаки — знайти міфи в сучасній економіці.

Початком розвитку останньої вважають вихід книги Адама Сміта «Багатство народів», тобто 1776 рік. Наша епоха постмодерну (яка все-таки помітно поступливіша, ніж новітня наукова епоха[4]) не відмовляється зважати на минуле й добре усвідомлює силу історії (історичне навантаження), міфології, релігії та розповіді. «Зникають кордони між історією науки, її філософією і самою наукою, а також між наукою і ненаукою»[5]. Саме тому ми зануримося в історію так глибоко, як тільки нам дозволяє писемна спадщина нашої цивілізації. Ми віднайдемо перші сліди економічної думки в епосі про шумерського царя Гільгамеша, подивимося, яких поглядів в економічних питаннях дотримувалися євреї, християни, античні й середньовічні мислителі. Ретельно досліджуватимемо й вчення тих, кого вважають засновниками сучасної економіки в часи відносно нещодавні.

Усупереч загальній думці, за якою вивчення історії цієї галузі — це нікому не потрібний огляд спроб та помилок чи глухих кутів (з яких лише нам вдалося вийти), йдеться про якнайширший спектр тем, які пропонує економіка. Окрім історії, у нас більше нічого немає. Історія думки пропонує нам можливість утекти від інтелектуального спорожніння, яке нав’язує сучасність, допомагає бачити крізь інтелектуальний стиль епохи та ступити кілька кроків назад.

Повертатися до старих історій корисно не лише історикам і не лише заради того, щоб краще зрозуміти хід думок наших предків. Історії не втрачають своєї сили й тоді, коли з’являється історія нова, що заміняє попередню чи перевертає її з ніг на голову. Прикладом може бути, мабуть, найвідоміша в історії суперечка між геоцентричним і геліоцентричним поглядами. Як відомо, переміг геліоцентричний погляд, проте ми досі по-геоцентричному говоримо, що сонце сходить і заходить. Нашими основними орієнтирами в світі є схід і захід. Хоча насправді немає ніякого сходу й заходу. Якщо щось і сходить, то це наша Земля, й аж ніяк не Сонце. Сонце не обертається навколо Землі; це Земля обертається навколо Сонця — принаймні так нам стверджують.

До того ж, усі ці старі історії, образи та архетипи, про які згадуватимемо в першій частині книги, все ще з нами й долучаються до формування нашого ставлення до світу й того, як ми сприймаємо самих себе. Або ж, як говорить К.-Ґ. Юнг: «Справжня історія духу ховається не по вчених книгах, а в живому душевному організмі кожної людини»[6].

Бажання переконати

Економісти мали би вірити в силу історій. Адам Сміт їм вірив. Як він пише в книзі «Теорія моральних почуттів»: «Бажання, щоб нам вірили, бажання переконувати, правити та спрямовувати людей видається однією із наших найсильніших пристрастей»[7]. Зверніть увагу, що автор