МВА за 10 днів - Стівен Сілбігер
Етичні дилеми стають на заняттях предметом гарячих дискусій. Для мене показовим було те, як мої однокурсники вирішували спірні питання. «Політично обізнані» уникали ризику й прагнули мати достойний вигляд в очах викладачів і колег щодо етичних питань. Більш непевні взагалі трималися осторонь. Інші ж говорили все, що думали, хай як політично «некоректно» це звучало. Я належав до останньої групи. Щоправда, зазначу, я відстоював багато непопулярних поглядів, аби лишень пожвавити дискусію на занятті. В будь-якому разі, етика — це хороша тема для дискусійних майданчиків та чудовий ґрунт для авторів статей і дисертацій. Оскільки на етичні питання часто немає конкретних відповідей, ця сфера ще багато років залишатиметься плідним ґрунтом для наукових досліджень.
У навчальній програмі МBA етика не має на меті сформувати модель соціально відповідальної компанії. Її призначення, радше, полягає в тому, щоб студенти розуміли етичний підтекст ділових рішень. Розбираючи практичні ситуації та беручи участь у рольових іграх, студенти вирішують етичні дилеми, з якими можуть зіткнутися у своїй роботі.
Найкращі бізнес-школи формують майбутніх лідерів, готових до будь-яких викликів. Хай яку «гарячу» тему ви назвете — найімовірніше, ми обговорювали її на заняттях: екологічні питання — забруднення довкілля через викиди, захоронення токсичних відходів, права тварин; реструктуризація компаній — звільнення працівників; особиста інформація найманих працівників — СНІД, перевірка на вживання наркотичних речовин; питання щодо «відмінностей» — расових, етнічних, гендерних та сексуальної орієнтації; сексуальні домагання; проблеми багатонаціональних корпорацій (БНК) — хабарництво; інше — порушення антитрестового законодавства, демпінгові ціни, інсайдерська торгівля.
СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ
Обговорення етичних питань базується на твердженні про те, що, приймаючи рішення, компанії повинні бути відповідальними перед громадою. Йдеться про принцип соціальної відповідальності, за яким компанії, окрім прагнення отримати максимальні прибутки, мають певні соціальні обов’язки. Бізнес-школи закликають студентів приймати цю «політкоректну» філософію. Аргументом, чому компанії повинні брати на себе соціальні зобов’язання, є їхня влада. Компанії повинні функціонувати в інтересах зацікавлених сторін: клієнтів, постачальників, найманих працівників і місцевих мешканців, а також власників. Керівництво компаній несе фідуціарну відповідальність[4] перед усіма зацікавленими сторонами.
Виклик «політкоректній» філософії, якої дотримується більшість організацій, кидає наукова школа Мілтона Фрідмана з Чиказького університету. Фрідман вважає, що єдиний обов’язок бізнесу — це приносити прибутки. «Бізнес потрібен для того, щоб забезпечити зацікавленим у ньому сторонам максимальну вигоду шляхом раціонального використання обмежених організаційних ресурсів і здійснення діяльності в межах закону». На думку Фрідмана, вирішувати, якими мають бути закони, повинен уряд. Прибутковий бізнес допомагає суспільству тим, що створює робочі місця, підвищує стандарт життя його власників і працівників. Компанії платять податки, чим сприяють урядовій діяльності в громадських інтересах. Хоча Фрідмана на курсах з економіки прославляють як одного з захисників капіталізму, коли йшлося про етику, його погляди в моїй школі засуджували.
У навчальній програмі з етики розглядають дві основні теми: релятивізм та аналіз зацікавлених сторін. Перша тема розглядає питання, чому, приймаючи рішення, ми часто ігноруємо етику, аналіз же зацікавлених сторін надає структуру, в межах якої можна приймати етичні рішення.
РЕЛЯТИВІЗМ
Прихильники релятивізму стверджують, що ми нездатні визначити, що правильно, а що ні, або ж розрізнити добро і зло. Речі рідко бувають чорними чи білими. Є дуже багато відтінків сірого. Релятивізм висловлює думку, що етика є відносною («релятивною») і залежить від особистих, соціальних і культурних обставин, в яких перебуває людина. Релятивісти не переймаються етичними дилемами, бо не вірять, що, копаючись у собі, можна знайти істину. Професори викладають релятивізм, щоб уберегти від нього студентів. Аби зрозуміти релятивізм, треба знати, що він має чотири форми:
Наївний релятивізм.
Рольовий релятивізм.
Соціальний релятивізм.
Культурний релятивізм.
Наївний релятивізм стверджує, що кожна людина має власний стандарт, за яким здійснює певний вибір. Ніхто не має права засуджувати поведінку іншої людини. На її поведінку впливає стільки чинників, що неможливо знати всього, що впливало на її думки в процесі прийняття рішення. Тому топ-менеджер компанії Similac не має права засуджувати дії керівництва Nestlé — компанії, яку звинуватили у ймовірному продажу шкідливих дитячих сумішей в країнах, що розвиваються.
Рольовий релятивізм відділяє особисте життя людини від її публічної ролі. Публічні ролі вимагають «особливих» моральних принципів, незалежно від людини, яка приймає рішення. Керівник риболовецької компанії, може особисто перейматися неумисним убивством дельфінів, які потрапляють у промислові сіті для тунця, але як керівник він не повинен дозволяти своїм почуттям шкодити інтересам компанії.
Соціальний релятивізм подібний до наївного релятивізму. У своїх етичних судженнях люди опираються на соціальні норми. «Галузеві практики», «правила клубу», «професійні кодекси поведінки» та «загальноприйняті норми» — ось виправдання соціального релятивіста. У сільському господарстві є така «галузева практика» — нехтувати законами, які регулюють дитячу працю, й змушувати малих дітей працювати в полі й прогулювати школу.
Культурний релятивізм стверджує, що немає універсального морального кодексу, за яким можна судити моральні й етичні стандарти іншого суспільства. Якщо вся культура дотримується певних переконань, то як людина ззовні може засуджувати це? Як відомо, «На чиїй землі стоїш, того й воду пий». Поняття культурного релятивізму виходить на передній план, коли компанії починають конкурувати на міжнародному ринку. Багатонаціональні корпорації часто дотримуються місцевого законодавства і звичаїв, які суперечать етичним стандартам, прийнятим у їхній рідній країні. Розмови про апартеїд ведуться в контексті культурного релятивізму. Прийнявши філософію культурного релятивізму, багатонаціональна корпорація могла би виправдати свою участь у видобуванні золота й діамантів у Південній Африці попри те, що у шахтах використовували «рабську» працю.
У деяких випадках американським компаніям та громадянам не дозволяють дотримуватися ділової етики іноземної держави. У деяких країнах прийнято давати хабарі в обмін на сприятливі умови співпраці з іншими компаніями та урядом. Закон США про корупцію за кордоном, прийнятий 1977 року, забороняє давати і брати хабарі також за межами країни.
Концепції релятивізму вбережуть МВА від бездіяльності в питаннях етики та моралі. Знання цих концепцій допоможе вийти за межі сучасних переконань і моделей поведінки. А ще їх варто взяти на озброєння в розмовах МВА на світських заходах.
Інші етичні системи. Релятивізм — це не єдина філософська система, за якою можна розглядати етичні проблеми. Також є природне право, утилітаризм та універсалізм. Природне право — це головний принцип людей, які вважають, наче є якийсь «правильний» спосіб дій, закладений природою чи Біблією. Утилітаризм стверджує, що дія виправдана, тільки якщо вона забезпечує максимальну вигоду для максимально великої кількості людей. Врешті-решт, універсалізм висуває думку, що дію можна виправдати, якщо за нею стоять добрі наміри, адже результати дій людини часто виходять за межі її контролю.
АНАЛІЗ ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН
Хоча магічних формул для вирішення етичних дилем немає, все-таки добре мати систему, за якою
