Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

— Ось яка ти насправді, — підсумувала Надія, беручи Ягу за руку, коли німфа дбайливо сховала зображення у складках одягу. — Але пам'ятай, — дуже серйозно додала дівчинка, — ти ще тільки на початку шляху.

Яга кивнула їй, уважно слухаючи.

— Будь-якої миті стежка твоя може повернути і повернеться все, як було раніше.

Яга злякано розкрила свої величезні зелені очі, з густими золотистими віями.

— Кощій тобі розповість, як бути далі. А мені час повертатися. На мене вдома чекають, — кивнула дівчинка.

Язі не залишалося нічого іншого, як погодитися.

Коли вони вийшли до їдальні, побачили святково накритий стіл з безліччю різноманітних страв. Домашні розчулилися. На відміну від самої Наді, вони жодної хвилини не сумнівалися в успіху задуманого і приготували справжній бенкет. Дівчинка засмутилася, що не зможе лишитися. Але одразу вирішила, що це на краще — Яга та Кощій зможуть побути вдвох і про все поговорити. Вона була впевнена, що вони мають що згадати.

У кімнату заглянули три голови Горинича, мало не звівши двері з петель. Мабуть, Надя погарячкувала щодо «побути вдвох»...

— Тут це… — пробашив він, тупцюючи біля порога. — Білки гостинці якісь принесли, — невпевнено промовив Горинич і, насупившись, обернувся на гучний щебет, що долинав із двору.

Надія тут же помчала у двір, де її оточили веселі більча. До них приєдналися і Кощій з Ягою. Надія, вдосталь награвшись із більчатами, обернулася до усміхнених Кощія та Яги. Добре, подумала Надя, що тепер вони зможуть дбати один про одного. І нехай Кощій сам їй розповість, як сильно він її любить і заради кого він погодився повернути себе колишнього. Усміхнулась щасливо, Надія простягла горішки, принесені білочками, Язі й кивнула.

Яга посміхнулася у відповідь, взяла горішки, і вони одразу ж зникли з її рук. У цей момент Надя зрозуміла, що знайшла ще одного друга в казковому лісі — вони зрозуміли одна одну без слів. Яга згадала, як це — робити щось добре і світле, думаючи про когось більше, ніж про себе.

— Як не хочеться йти, — з сумною посмішкою сказала дівчинка, обіймаючи на прощання Ягу та Кощія, — але мені час.

Вона підійшла до мольберта та полотна, на якому була зображена її кімната. Коли вона потрапила сюди вперше, Кощій для неї намалював кімнату, в якій вона живе, щоб Надя могла повернутися до себе. Ці полотна — один удома, другий у Кощія — служили їй порталом.

Простягнувши руку до зображення, дівчинка обернулася помахати на прощання, а сама прошепотіла Гориничу, який стояв ближче за всіх і махав їй услід хустинкою, втираючи сльози.

— Ти вже догляди їх, Гориничу, але дай побути трохи одним, — і голосніше додала: — Про дієту не забувай!

Змій зацвітав, як маків колір, а Яга і Кощій дружелюбно розсміялися, стоячи в оточенні білченят і ведмежат.

— Не забувай нас, заходь у гості, — зніяковіло крикнула наостанок Яга. — Спасибі тобі. Ми завжди тобі раді, Надія!

Надя помахала їм рукою і сміливо простягла руку до полотна. Наступної секунди дівчинка опинилася вдома.

Повернувши голову у бік настінного годинника, помітила на столі жменьку лісових горіхів.

— Ось так! — Вигукнула дівчинка. — А я думаю, чому смак морозива такий знайомий! — Вона щасливо посміхнулася і попрямувала до ліжка.

До дзвінка будильника залишалося дві години, і вона сподівалася як слід виспатися, перш ніж вирушити до школи, де сьогодні вона мала писати твір про те, як минули вихідні.

«Цікаво, — подумала Надія, — що б сказала вчителька, якби я написала, як було насправді?»

З цією думкою вона й заснула, затишно закутавшись у велику теплу ковдру.

Ми часто ламаємо чужу долю, зробивши одного разу поспішний висновок про людину, поспішивши засудити когось за ту чи іншу провину. Але перш ніж виносити «вирок», забуваємо подумати про те, як він позначиться на людині. Можливо, людина не така сильна, щоб протистояти людській поголосці. Можливо, якщо озирнутися, то чудовиська, що мерехтіли нам навколо, виявляться лише породженням нашого розуму та поведінки. То, може, варто розібратися зі своїми колодами, перш ніж нарікати на чужі тріски, а натомість протягнути іншому руку допомоги?

Це непросте завдання, але я впевнена, що вам під силу зробити світ кращим, почавши з себе, і щиро бажаю успіху в цій нелегкій шляхетній справі.

З повагою
авторка