Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

-Не хвилюйся. Вони взагалі не помітили, як ми пішли, - відповідає Андріл, отже, знову читає мої думки. 

-Тобі колись казали, що ти нестерпний? 

-Постійно. В родині Сільварантів я просто, як біла ворона! В моєму віці вже давно час вгамуватися, але знаєш, мене не приваблює таке життя. Це нудно!

Ми продовжуємо міряти шлях, але вже повільніше і я починаю наслоджуватись свіжим ранком, а Андріл - розповідати про себе і свої витівки. Хоч як би я на нього не сердилась, не можу утриматись від сміху, бо він, здається, зробив все, щоб його забули в вихованій шляхетній родині. Навіть на зло батьку одягався, як Робін Гуд. 

-Може щось і про себе розкажеш? Як ви насправді опинилися в тому лісі? -нарешті він звертає увагу на мене.

-Так, як і сказали. У нас була ідея влаштувати таку собі гру з розподілом на ролі. Я - знахарка, Антон - маг ну і таке інше. Прикольно провести вікенд. Але тепер я думаю, що їм не дуже весело, бо я пропала і ніхто не знає куди. Скажи відверто, ти можеш організувати мені повернення? 

-А я колись тебе хоч раз надурив? 

-Ні, але…

Хочу сказати, що він кожного разу дуже спритно викручувався, але розумію, як це прозвучить, хіба Андріл сам не зізнався мені, що має до цього особливий талант? Цей красунчик бісить мене так само, як подобається і я не можу розібратися у власних почуттях. І найгірше - я починаю до нього звикати, а робити цього не можна, якщо я дійсно не втратила здоровий глузд.