Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

Я тільки й можу, що кліпати очима, бо розгубила всі слова після зустрічі з новим чудовиськом. Тим часом на обличі Андріла з’являється вже знайома мені бешкетна посмішка, від якої одразу ніяковію.

-То ти прийшла, бо вирішила, що я хочу втекти…

-Я прийшла, бо Афіфе передала, що ти на мене чекаєш! -надто багато він про себе думає. - До того ж ти казав, що ми тепер прив’язані одне до одного? Я маю на увазі твій Браслет довіри… Чи він діє тільки щодо мене?

Не подобається мені ця мовчанка, та, нарешті, Андріл розвіює всі сумніви.

- Прив’язані. Отже, ти почала трохи мені довіряти, дуже приємна новина. Але в мене є одне питання, як ти тут опинилась насправді? Оскільки я нічого не передавав Афіфе, то варіантів тілки два: або тебе знову притягує до потойбічних створінь, або…

Господи, хоч би тільки він не прочитав мої справжні думки, бо ревнивою я ніколи не була і навіть не здогадувалась, яке це пекуче відчуття. З його зарозумілістю цей нахаба точно віришить, що я втратила розум від кохання. 

-Хтось іде! 

На щастя, чую рятівні кроки і до нас справді наближується один з селян. Побачивши жінку, що бездиханна лежить на землі, він голосно скрикує і кидається до неї, але Андріл вчасно зупиняє нещасного. Важко пояснити чоловіку, що останній рік він жив не з красунею-дружиною, а з перевертнем, що потроху витягував з нього сили. А ще важче мені, коли чую неймовірне:

-Пані Кетра вам допоможе! Вона приготує заспокійливе зілля, а про це, - Андріл кидає погляд на Вереселеня, а вже потім на ошелешену мене, - я подбаю сам.