Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

Вона пирхає – на обличчі написано, куди йому заштовхати спальний мішок, і переводить сердитий погляд на Марка. Зараз почнуться ще одні розбірки, цього не вистачало! На щастя, Костян басить, віддаючи команду до початку переміщення на нову «локацію».

- Досить стояти, скоро стемніє! Давайте виносити речі, і все крокуємо дружно в ряд!

Багажник забитий під зав'язку та ще на задньому сидінні красується ящик шампанського. Ніхто не збирався тягнути все це на собі, але іншого виходу немає і мені теж вручають посильну ношу. Схопивши пакет з продуктами під пахву, поправляю рюкзак і намагаюся тупотіти слід-у-слід за Костяном. Треба сказати це завдання не з простих – у нашого ватажка сорок шостий розмір ноги та крок, як у снігової людини. Якось під пивко він розповів, що у них у роді всі такі, навіть бабуся з її метром дев'яносто працює охоронницею на заводі стратегічного призначення.  За такими «суворими нордами» дівчата плачуть гіркими сльозами, але наш Костя більше любив пиво, рок-концерти та рольовки. Він нас і спонукав зібратися...

Слідом за нашим ведучим вся компанія крокує по кучугурах, рюкзак уже відтягнув плече, але зупинятися не хочеться – з-за дерев справді показується кілька будиночків. Здалеку виглядають цілком пристойно, навіть є щось на зразок критого тенту та мангалу біля кожної хатинки. Я вже передчуваю приємну частину прогулянки, як раптом натикаюсь на спину Антона.

- Тоха, не гальмуй... - роздратовано кидаю приятелю, але так і не виходить закінчити тираду. Через його плече я бачу ще одного приколіста, але вже не з нашої компанії.

- Так, це приватна власність... - долинає до мене приємний чоловічий голос, і я ще більше витягую шию.

Ну ось, припливли! Тепер доведеться ночувати під деревом...