Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Касир вже встиг натиснути тривожну кнопку, сюди прямувала поліція, хоч і не дуже поспішала. Сам же заклад волав сигналізацією, а неонова вивіска змінила колір на червоний. Ітан ледь розрізняв кров на своєму тілі через таке освітлення.

- Дякую вам, дякую дуже дякую, - тараторив він з віконця. – Він вас поранив? Заради Єдиного тримайтесь, я зараз викличу швидку.

- Не треба.

- Але ж з вас тече кров, я зобов’язаний.

- Не треба я тобі кажу, сам дивись, - він підняв футболку і стер зі шкіри кров з трьох ран у боці, на тих самих місцях де тепер у футболці красувались отвори, нічого не було. – Бачиш? Нічого нема.

Касир нічого не відповів.

Ітан підняв з асфальту пістолет і оглянув. «Макаров», магазин без набоїв, пустий, запобіжник не спущений.

Відійшов назад до столику і поклав пістолет на нього, поглянув на перемотані пластирем пальці. Цей хлопець влучив в нього, тричі, та тільки ніж був не срібний, так же?

- Пане, - гукнув касир. – Візьміть будь-ласка, - він протягнув через віконце бинт.

- Якщо хочеш допомогти, то чому не вийдеш?

- Бо двері замкнуті сигналізацією, я просто не можу вийти до приїзду поліції. Пане?

- Що?

- Як я можу вам віддячити?

- Забий, я просто хочу попоїсти, там ще довго?

Він зник у темряві зали а потім винирнув з піцою.

- Тільки будь-ласка, можете поїсти тут?

- Я взагалі так і збирався, але нащо тобі це?

- Поліція, потрібні будуть ваші свідчення, як свідка.

Ітан кивнув і поклавши піцу поряд з пістолетом нарешті зміг поїсти. Поки він з’їв одну, приїхала поліція а хлопчик-касир дав йому ще одну, за власний рахунок, в якості вдячності.

Перше ж, що зробили поліціанти, як тільки приїхали, це закричали:

- Руки вгору! Обличчям в підлогу!

Навіть не дали дожувати.

Хлопець послухався, але лягав повільно, тож поліціянт, тримаючи Ітана під прицілом пістолета, штовхнув його в спину. Потім заламав руки і начепив на них наручники.

Пан Міллер зараз був дуже спокійний, чимось нагадував індійську корову. Безтурботне обличчя, м’який погляд, щелепи повільно рухаються перемелюючи піцу. Він нарешті їв, і йому було чхати і на того грабіжника і на цих лицарів закону, які поводились з ним занадто грубо.

Тим часом хлопчик-касир нарешті відчинив двері свого закладу і став пояснювати що все ж таки відбулось. Розказав що Ітан ніякий не грабіжник, що він навпаки відбив заклад, а не грабував його.

Наш дзен-буддист тим часом встиг піднятись на коліна а тоді на ноги, випростався на повний зріст і з розмаху ляпнувся самим обличчям у відкриту піцу, на столі літньої тераси.

Його руки було замкнено за спиною.

- Ось цей ось? – з недовірою спитав поліціант.

- Так, саме так, мабуть дуже голодний хлопець, раз готовий їсти прямо так. У мене є запис з камер спостереження.

Ще двадцять хвилин пройшло поки його розкували. За цей час він встиг доїсти і другу піцу, а другий з двох стражів правопорядку дивився відео, поки інший стеріг Ітана.

Пістолет вони забрали в якості речового доказу, хоч і нарікали що герой ночі після свого неймовірно вчинка взяв та і стер своїми лапами відбитки грабіжника з пістолета.

- Може хоч щось, хоч десь знайдемо.

Перед тим як поїхати собі геть, вони ще зіставили протоколи і опитали обох, і касира і Ітана, як свідків. Оглянули бік Ітана на предмет колотих ран, але нічого не знайшли, як і касир, подивувались відсутності отворів і тоді поїхали. Навіть руки не пожали тому хто виконував їх обов’язки але це може через те що поки він їздив обличчям по коробці з піцою то сильно запачкався.

Додому він брів не поспішаючи і ні про що не думаючи.

Тепер він хотів спати, але ж треба було ще дійти додому, помитись, перевдягнутись (викинути діряву футболку зі слідами крові), і лише тоді можна було лягати.

Коли ж він дістався додому і зробив усе необхідне то вирішив ще попити кави з молоком. Вже світало, з його балкона якраз відкривався доволі непоганий вид на горизонт і він пив свою каву дивлячись як небо стає все світлішим. Потрохи починали виходити з домівок люди. Хто на пробіжку, хто на роботу, двоє з собаками. Мурашник починав потроху прокидатись, а про його вчинок знають лише він, злодій, поліціанти і касир.

А чого б він хотів? Може щоб про нього розповіли у новинах? Справжній репортаж – непробивний чоловік рятує піцерію! Або невеличка колонка в газеті на ту ж саму тему. Щоб розповіли про його героїчний вчинок а на другий день нагородили, публічно. І в кінці приписка: «скромний супермен всього-навсього хотів їжі».

До дідька все це. – спокійно подумав він.

Наступного ранку (проспав хлопець аж дві доби) він знайшов келих зі своєю недопитою кавою на балконі. Подивився на нього і сів назад на диван.