Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

- Мені чотирнадцять, і я сама можу вирішувати з ким спілкуватись, - Інна гримнула дверима, вилітаючи з кімнати. Мама нічого не тямить. Тато – тиран.

Віолета без сил впала в крісло, прикриваючи очі. Як так сталось, що її донька – повна протилежність її самої в цьому віці. Вона в чотирнадцять боялась слово наперекір матері сказати.

- Інна, - з коридору почувся шум. – А ну хутко перепроси у матері.

Грізний голос Артура лише спровокував черговий шквал криків з боку доньки.

- Облиш, - жінка вийшла в коридор, і зітхнула. – Перебіситься.

Артур теж зітхнув. З своєї кімнати вискочила донька, накидаючи пальто.

- Куди зібралась? – запитав Журба.

- Провітриться, тут нафталіном смердить, - відповіла донька, і пробігла повз батька в коридор.

Минуло кілька годин, але Інна не поверталась. За вікном м’яко стелився сніг, світились жовтим ліхтарі, прокладаючи в чорних тінях доріжки. Віолетта відклала мереживо, і вийшла в кухню. Не могла знайти собі місце від тривоги.

Набрала кілька разів доньку, але її телефон мовчав.

- Артуре. – жінка набрала чоловіка. – Інни немає, телефон не відповідає, я не знаю що робити...

- Вб’ю її, - пообіцяв розлючений Журба. – Замку в кімнаті на місяць.

- Знайди її, - Віолетта поклала слухавку. Знову написала кілька разів доньці. Через мить зателефонував Євген.

- Ма, батько сказав, що сестра знову втекла з дому - старший син не був таким бунтарем. – Вона мені писала годину тому що все нормально. Не нервуй.

Від цих слів накотило полегшення. Але не надовго. Через півгодини на телефон набрав незнайомий номер.

- Віолетта Журба? – спитав офіційний голос. – Це поліція. Ми затримали вашу доньку, приїдьте, для складання протоколу.

- Зараз буду.

Жінка схопила ключі від автомобіля, паспорт і вибігла з дому. Догрались. Як вони так з Артуром упустили цю мить, коли їх доньці треба була допомога? Чому? Серце рвалось з грудей. Вона летіла як навіжена, ледве втримуючись в допустимій для міста швидкості.

Біля відділку байдуже палило кілька  чоловіків. Віолетта забігла в тепле приміщення, здригаючись від неприємних відчуттів. Назвала чоловіку за скляною перегородкою прізвище. І електронний замок відчинився, пропускаючи жінку  в скупо обставлений кабінет.

Інна сиділа на стільці, ховаючи обличчя в долонях. Поруч з нею був чорнявий парубок, з таким нахабним поглядом, що здавалось він тут король. Картину псувала лише розбита губа у хлопця. Навпроти нього сидів ще один – худий, з кривим носом і великим синцем на скроні.

- Що сталось? – видихнула Віолетта.

- О ні, - Інна схлипнула, ховаючи обличчя під пахвою у брюнета.

- Ви мати Інни? – раптом озвався хлопець. І в його голосі прослизнув ледве помітний акцент. Ніби іноземець якийсь.

- Хтось пояснить мені – що сталось?

- Бійка, - позаду Віолетти гримнули двері, і в кабінет зайшов поліцейський. Осмикнув форму, виклав папери на стіл. – Ваша донька полізла в бійку.

-  Я розтягувала їх, - стрепенулась Інна.

- Зараз на вас мамаша протокол складемо, за не виконання батьківських обов’язків, - Віолетта в розпачі сіла на стілець. Всі слова виправдання застрягли в горлі. Що вона їм може сказати – що Інна не керована? Що не може знайти до неї підходу.

- Мама не винна, - раптом вскочила з стільчика Інна. І на її очах блищали сльози. Не такого повороту подій вона чекала.

- Ну як не винувата? – обурився коп. - За вами не слідкує, ви ходите невідомо де, з хлопцями бійки влаштовуєте.

- Я втекла з дому...

- Значить пришлемо комісію до вас, хай подивляться, що там за родина така, що ви з дому тікаєте. Може вас в інтернат треба помістити з тих умов.

- Не треба, - Інна сьорбнула носом і безпомічно глянула на матір. Хотілось провалитись крізь землю від сорому.

- Це якась помилка, - втрутився чорнявий хлопець. І Віолетта з надією глянула на нього.

- З вами ми ще поговоримо, - гаркнув на нього коп.

- Давайте вже швидше. – зітхнула Віолетта. – Пишіть, що там треба. Це моя вина, я не вберегла дитину.

Коп. заскрипів ручкою по паперах. Підсунув Віолетті на підпис щось.

Жінка вийшла з дітьми на вулицю.

- Мамочко, пробач, - замолилась Інна, помітивши яка мати бліда. – Мам, я більше так не буду. Ентоні, ну скажи хоч щось мамі?

- Що? – третій хлопець розчинився в темряві. А чорнявий іноземець топтався біля Інни.

- Розкажи, як все було? Той на мене напав, а ти вступився...

- Ага, - хлопець продовжив розсіяно озиратись.  – Де ми взагалі? Мій телефон розрядився, дозволиш з твого набрати водія?

-  Я можу підвезти куди треба, - озвалась Віолетта. Хлопець здався їй непоганим.

В цю мить біля відділку зупинився Артурів джип. Чоловік вийшов з автомобіля, і здивовано зупинився, ніби привида побачив.

- Що сталось? – запитав у дружини. Віолетта обійняла Інну, притиснула до себе, ніби намагаючись відгородити від батькового гніву.

- До Інни в сквері чіплялись негідники, - відповів Ентоні. – Довелось вказати їх місце.

- Хлопця треба підвезти додому, - додала Віолетта.

- Не варто, - Ентоні похитав головою. – Зараз водій приїде, дайте тільки наберу його.

- Вовк, - ніби щось пригадуючи сказав Артур. – Денис Вовк.

- А ви знаєте мого батька? – здивувався Ентоні.

Віолетта теж здивовано подивилась на чоловіка.

- А матір твоя? – Артуру стало ніяково. Те, що перед ним син колишнього суперника стало ясно відразу. Але чи залишився Денис з Катериною? Чи справді вона змогла народити? Купа питань. І згадки про події двадцятирічної давності сколихнули в душі купу емоцій.

- Кетрін Вовк, - відповів відразу на всі питання Ентоні.

 - Я все ж відвезу тебе, - вирішив Артур.

- Ми з тобою, - Віолетта щось вловила в тоні чоловіка, щось важливе, і сіпнулась до нього.

Інна нічого не розуміла. Чому стривожились батьки. Їй все ще було соромно за свою поведінку.