Завоюй мене - Стефанія Лін

— Вона пішла коридором для персоналу, ніхто її не бачив, — у висновку каже охоронець й вимикає запис.

Паша шаленіє. Повільно встає, стискає пальці у кулаки. А потім все стається швидко. Я не встигаю зреагувати. Друг вилітає з кімнати та буквально на очах зникає. Прошу Андрія пояснити як дістатися того номера й слідую за другом. 

Помста — добре. Таких, як цей козел, варто карати. Та у нашому світі Пашу можуть засудити, а той кнур залишиться безкарним. Поки блукаю комплексом хвилин збігають. Боюся, що не встигну. Боюся, що Паша зробить щось жахливе і доведеться платити за це. 

Опиняюся у коридорі який бачила в записі. За дверима нападника шум. Паша вже там. Чую тупіт. Обертаюся. Біжить охорона. Не встигаю нічого й сказати, а чоловіки вже вриваються в номер. Заходжу слідом намагаючись бути максимально тихою. Перед очима картина маслом — Паша на підлозі, його притисли до килима, а кнур стоїть над ним й волає, що він заплатить за напад. 

За мить на порозі з'являється пан Данте. Поглядом сирени оцінює ситуацію, чомусь не виглядає здивованим, коли помічає мене. Втім, далі чоловік ігнорує, тож спостерігаю за всім уважно. 

— Я вимагаю пояснень! — кричить кнур. Що волав до цього навіть не слухала. — Ваш працівник напав! Ви взагалі хто? — до Данте звертається. 

— Власник комплексу. — дуже дивним, м'яким тоном промовляє Марк. — Пропоную розібратися у мене в кабінеті. Ходімо. За хлопцем поки приглянуть.

Дивуюся наскільки спокійно та виважено реагує Данте. Немов і не турбує його, що одного з працівників притисли до килима, що гість кричить, що я тут стою. На відміну від нього мене продовжує трусити. Перед очима обличчя Насті та роздерта форма. 

Марк йде з кнуром, а Пашку підіймає охорона й волочить повз. Він навіть не пручається, лише сичить крізь зуби, що йому чхати, все одно вирве козлу всі органи. А я слідую за Данте. Ризиковано, не знаю як відреагує, проте він має знати правду, перш ніж карати Пашу і виправдовувати покидька.