Одного разу в хірургії - Ягода

-кохаю тебе, дівчинко,- непомітно цьомкаю його в губи, допоки нас не спалили онуки і розпливаюся в ще ширшій посмішці. Так незвично чути від нього такі слова в свої п'ятдесят з хвостиком.

Непомітно для нас годинник на стіні пробив дванадцяту годину і онукам явно прийшов час спати. Ми всі дружно позбирали зі столу і розійшлися по кімнатах. Коли ми вже підготувалися до сну і вляглися в обіймах одне одного до нас в кімнату хтось тихенько постукав, а потім до кімнати зайшла заплакана Мирося.

-бабусю, дідусю, мозна я сьогодні залисуся у вас, плосто мені самій стлашно. Я хотіва піти до мами і тата, аве вони сп'ять, а ви ні. То мозна?- тихенько питає і благально заглядає в очі, а нижня губка починає тремтіти. Ну і як відмовити такому янголятку ?

-добре, залазь, але тихенько, бо дідусь, здається, заснув,- після цих слів лунає хропіння.

Разом з внучкою тихенько хіхікаємо і вона залазить до мене під ковдру, оповиваючи шию руками і закидаючи на мене маленьку ніжку.

-бабусю, мозна казку? Будь ласонька,- тут же мило цілує мене в ніс.

-ну добре, вмовила,- також цілую запашну щічку і починаю розповідати її улюблену казку, створену на основі нашої з Олегом історії.

-одного разу в хірургії... 

Вже за хвилину чую мирне сопіння і засинаю сама.

От і все. На цьому наша історія завершується. От і казочці кінець, як то кажуть, а хто слухав, тому бажаю щастя і мирного неба. Самій шкода прощатися з нашими героями і з вами, дорогі читачі. Історія оновлювалася не часто, але я старалася в кожній главі передати емоції щастя. Ця історія особлива для мене. Дякую кожному, хто був зі мною від початку .І зустрінемося в наступних історіях. 

Всіх люблю

Кінець