Одного разу в хірургії - Ягода

Ніколи не думав ,що я такий сентиментальний

Ось лежу ,під боком кохана дружина ,роздивляюся її обличчя і на моєму з'являється посмішка .Ота дівчина , що ще рік тому вправно намагалася не  впустити мене у свій світ , не довіряти повною мірою, тепер мило схопить у мене на грудях .

 Така ніжна ,мила і така моя .

Вчора мене розчулила її обітниця вічного кохання. Вікторія  говорила , а я ,крім її очей, нічого навколо не бачив. Я ніби проживав заново ті всі події , емоції. Кожне слово , сказане нею, відгукувалося теплотою в серці і сльозами на очах. Досі не можу повірити ,що мені вдалося пробити її захисну броню, нарощену роками. Але доказом цього є жінка , яка так віддано притулилася до мене . 

Кладу руку на круглий животик і відчуваю маленький поштовх .Чомусь уявляю нашу дитину схожою на цю непосидючу кралю . Вже хочу побачити маленьку людинку ,яку ми створили ,плід нашого щирого кохання . Вікторія подарує мені найцінніший подарунок з усіх на світі . Впевнений ,що дитина стане моєю другою слабкістю,але й надасть крила ,щоб я міг зробити все для благополуччя дорогих серцю людей .

-чому ти не спиш ?- сонно бурмоче кудись в район грудей моє щастя ,коли я хочу повернутися набік, щоб краще бачити ,як морщиться її носик при невдоволенні.

-тобою милуюся  ,- нарешті вмощуюся в задуману позу і тягну за собою  цю скалку ,на що вона лише задоволено пихкає .

Ну все ,закінчилося моє споглядання на цю неземну красуню ,бо її дупа ніяк не може всидіти на місці .Різко перевертаю нас так , що опиняюся над цією хитрою лисицею ,яка всміхається на всі біленькі зуби .

-ну ти навмисно ,так? - схиляюся дуже низько і шепочу торкаючись її носа своїм .

Відповіддю мені служать чортенята в очах ,а за ними і швидкий поцілунок в губи . Забуваю ,що хотів її трохи провчити і послаблюю хватку ,але вона тут же цим користується і швиденько вислизає з ліжка . Кидається до дверей мило хіхікаючи ,і ще не знає,що хіхоньки скінчилися .

-зараз хтось в мене відхватить по солодкій дупі ,-кричу і так само біжу за нею.  

Наздоганяю її у вітальні і схопивши за талію тягну на диван .Спроби пручатися обрубую на корені, притискаючи її руки до спинки дивана .

-ах ти ж ,тікати від мене надумала ?-невинно хитає головою ,але погляд не кричить про каяття ,лише бісики гуляють в смарагдових очах ,- зараз я тебе провчу,щоб знала на майбутнє, що від дорослих дядьків тікати не можна ,- починаю лоскотати її під ребрами .

Лоскочу її ,аж поки не починає просити про пощаду . Знову лежимо ,але вже на дивані ,і переводимо подих від наших ігор . Все-таки нам не по п'ятнадцять, а старість нас не жаліє зовсім .

Несподівано ця березнева кішка перекидає через мене ногу і накидається з поцілунками . І де ж поділася її скромність .Нестача одягу зіграла нам на руку ,бо вже за мить наші руки досліджують тіла одне одного ніби вперше .

Вкотре переконуюся ,що ця жінка підходить мені повністю .

Моя кохана жінка. Моя дружина .