💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Жіночий роман » Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

Читаємо онлайн Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова
ч. 21 Віолетта

21

Віолетта

- Я заберу тебе завтра о другій, - повідомив Артур, а у мене від його голосу знову стали дибки всі волосинки на тілі.

- Не вдома, - я згадала про богослужіння.

- А де? – в голосі Журби прорізалась сталь. Чого б йому сердитися?

- Духовний центр «Відроджені святі», на вулиці Пугачова,  - було дуже незручно казати йому адресу.

- І часто ти туди ходиш? – Артур м’яко підштовхнув мене до ескалатора, сам став позаду, змушуючи стояти напівобертом, що дивитись йому в обличчя.

- Не дуже.

В дитинстві мама тягала мене в центр щотижня, і мені якщо бути відвертою навіть було цікаво. Там була непогано школа, де розповідали про ангелів, Ісуса, як він був маленький, показували мультики, співали пісні, і добрі тьоті приносили домашнє печиво.

Неділі були як свято, які витягували нас з мамою з сірого марева буденності. Після смерті батька мама багато плакала, забувала приготувати їжу, ми часто перебивались супами швидкого приготування. Іноді на неї накочували хвилі тоски і меланхолії, в такі дні вона взагалі могла не виходити з своєї кімнати, і навіть мої прохання дати їсти не розчулювали її і не витягували з затяжної депресії. Добре, якщо в ці дні вдома був хліб, він і ставав моєю їжею – обідом і вечерею.

Я швидко навчилась готувати. Десть років у вісім могла вже посмажити яйця, чи зварити собі кашу. З моєю мамою інакше було ніяк.

Церква «Відроджених святих» вдихнула в мою матір життя. Нехай не справжнє, нехай не таке, яким жили батьки моїх подруг, але вона ж принаймні не хоронила себе живцем в чотирьох стінах.

- Не дуже, це скільки? – продовжив наполягати на розмові Артур, чимось не задоволений.

- Кілька разів на рік, коли мама дуже наполягає, - пояснила шефу. І не втрималась від питання: - Ви маєте щось проти віруючих людей?

- Ха! - Артур скривився, але не забув підхопити мене за лікоть і допоміг зійти з залізних сходинок ескалатора. – У моєму під’їзді жила одна бабуся, Валентина Євдокимівна, жила і не тужила, поки за неї не взялись «віруючі люди». Ходили проповідували, і раптом виявилось, що квартира тітки Валі переписана на їх апостола, а бабця має їхати в будинок престарілих. Так що я різним сектам не довіряю.

Захотілось розповісти Артуру про сірі будні, які розмалювала мамина віра. Але я змовчала. Що йому з того? Тому просто знизала плечима. Тим більше, що знову зателефонувала замовниця, і я відволіклась. А коли закінчила розмову і помітила потрібну жінку, Артур вже повертався на другий поверх.

Перевела подих, ніби звільняючись від його гнітючої енергетики.

Забрала гроші за мереживо, і  поспішила вибрати собі взуття. Насправді, мені ще хотілось побачити Журбу. Знаю, це по дурному, і зовсім не правильно. Але серцю не накажеш. Артур був потрібний мені, як кисень.

Залишилось втішатись, що завтра я стану на мить ближче до нього. Все ж спілкування з його матір’ю ніби робило нас одного поля ягодами, давало шанс ще погрітись в його промінчиках.

Хоч мені і здалось, що чоловік змінився. Невловимо, незрозуміло поки як. Але змінився. Можливо, офіційні заручини  змушують його стримувати себе. Від цієї думки на серці ставало важко. Я не потрібна Артуру. Ні зараз, ні раніше. Просто на мить стала його забавкою, але тепер необхідність в мені відпала.

Наступного ранку мама вибрала мені сіру неприглядну сукню, як завжди довжиною до підлоги. В ній я виглядала як справжня моль. Навіть волосся здавалось не таким яскравим, і було туго закручене у звичний вузлик, а потім і зовсім сховане під мереживну хустку.

Церква «Відроджених святих» розташовувалась в дворах багатоповерхівок. Складно було вгадати для чого раніше використовувався невеликий двоповерховий будиночок, але зараз, обнесений невисокою загорожею з самшиту він вміщав в собі невелику кількість вірян. Маленький двір прикрашений клумбою з петуніями і підсипаний білим скрипучим гравієм радував око.

Біля клумби стояла кована лавка, на якій часто не було місця, бо дуже вже приємно було посидіти в такій красі. Вимощена кольоровою плиткою доріжка вела до невисокого порогу. За масивними залізними дверима був коридор, вистелений лінолеумом, і вичовганий за роки користування людськими ногами по центру.

Ми зайшли з мамою в велику залу для загальних молитов. Були не перші, але і не останні. Зала по малу наповнювалась людьми. Я мало кого знала, окрім хіба що трьох прийомних дочок пастиря. Найменшій було дванадцять, старша як сказала мама теж готується пройти обряд благословення до шлюбу.

Дівчина сиділа біля невеличкої сцени. Заграла музика, і служба почалась. Співали молитви і прославляючи господа пісні.

Через годину веселим вірянам винесли чашу з напоєм, і вони передавали один одному чашу відпиваючи звідти. Не оминула напівпорожній псевдозолотий келих і мене. Але пити після півсотні чужих людей я не змогла себе примусити. Тому просто передала вино далі.

 Потім вийшов пастир, щоб почати проповідь. Експресивний дядько кремезної статури зачитував уривки з Біблії, трактував їх, очевидно завченими фразами, але не забував додавати щось від себе, імпровізуючи по ходу розповіді.

Здавалось би прості слова, в які я не дуже вслухалась. Щось про випробування, які покладає Господь на кожну віруючу людину, про святе очищення від гріхів, і велику місію покладену на новоявлених відроджених святих стати апостолами, які несуть істинне слово Боже маси. Але вже за кілька хвилин в залі почалось творитись дивне.

Хтось ставав на коліна, і розкачувався в так слів пастиря. Інші тихенько бурмотіли щось собі під носа, топтали ногами, і плескали себе долонями по стегнах.

Відчувала я себе м’яко кажучи незатишно. Мама поки сиділа спокійно, але вже багато прихожан піддались гіпнотичному голосу пастиря, чиї слова про славу божу ставали все гучнішими. І не зрозумілішими. На викрику «давайте молитись спільно!» вже всі без виключення заголосили на різні голоси молитви, впавши на коліна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: