Позашлюбний спадкоємець Чудовиська - Аріна Вільде, Анастасія Kовальська

- Мені пора, - каже тихо. Ліза моргає, її губи трохи тремтять. - Але я скоро повернуся.  Що скажеш? Давай дружити? - продовжує, ніби мимохідь, але в його голосі чути якусь дивну теплоту.

Ліза нахиляє голову набік, немов обмірковує. Потім обережно відповідає:

- А ти... вмієш дружити?

Запитання застає зненацька навіть мене. Я очікую, що він, як зазвичай, усміхнеться або відповість щось колюче, уїдливе, але Тимур лише на секунду опускає очі, а потім спокійно каже:

- Думаю, так. Спробуєш?

Ліза хмуриться, стискає губи. А потім киває.

- Добре.

Тимур піднімається, кидає швидкий погляд на мене, потім розвертається і виходить із кімнати.

Збираю всю свою рішучість і йду за ним. 

- Тимуре, нам потрібно поговорити.

Він зупиняється, повертається до мене. Погляд холодний, без емоцій.

- Про що? - тон рівний, спокійний, але я відчуваю, що він заздалегідь роздратований.

- Про те, що відбувається. Про нас. Про Лізу.

Його брови ледь помітно смикаються. Він складає руки на грудях, дивиться на мене так, ніби вивчає, чи варто взагалі витрачати на цю розмову свій час.

- Я думав, усе вже зрозуміло. 

- Ні, Тимуре, не зрозуміло, - я роблю крок ближче, щоб скоротити цю крижану дистанцію між нами. - Ти несподівано з'явився, привіз нас сюди, організував цю квартиру, охорону, водія... І що тепер?

- Тепер ти живеш тут із донькою, - звучить так, ніби це найочевидніша відповідь.

- І? Ти приходитимеш час від часу, як сказав Лізі? А далі? Ти просто вирішив, що можеш ось так увірватися в наше життя і все перебудувати під себе?

Його очі темніють. На обличчі миготить щось схоже на загрозливу посмішку, але та швидко зникає.

- Я забезпечив вам усе, що потрібно. Ліза житиме в безпеці. Ти - теж.

- Безпека? - роблю ще крок - А емоційна безпека? Ти взагалі розумієш, що робиш із нею? Вона не знає, як до тебе ставитися. І я, якщо чесно, теж.

- Ти говориш, так немов я монстр, - голос залишається спокійним, але я відчуваю, що під цією маскою щось закипає.

- Я просто хочу зрозуміти, Тимуре. Зрозуміти, чого ти насправді хочеш.

Він дивиться на мене довго, занадто довго. А потім тихо, майже пошепки каже:

- Я хочу бути частиною її життя.