Швачка з іншого світу - Кучеренко Анна

Посейдон же, який мовчав до цього моменту, хрипко усміхнувся.

– І що тут смішного!? – скинувся Аїд.

Він дивився на брата з неприхованим роздратуванням.

– Та так, я просто згадав, чим обернулася ваша спроба приборкати та ув’язнити його силу, коли він був ще дитиною. Як на мене, так краще взагалі його не чіпати. Нехай живе і радіє, ніж злиться і руйнує.

А потім просто вийшов, залишивши братів наодинці.

– І як ми вчинимо? – Аїд схрестив руки на грудях і подивився на брата.

– Ніяк, Аїде, ніяк. Посейдон має рацію, краще не будити заснулого звіра.

Анубіс

– Як я за тобою сумувала. – Анастасія обіймала мене, не бажаючи відпускати. А потім поставила цілком очікуване запитання: – Як наша донька? Вона щаслива? 

Я тикнувся носом у її волосся, намагаючись приховати власну нервозність.

– Я теж за тобою сумував... а Міфіста, з нею все гаразд, – дружина подивилася на мене із занепокоєнням в очах. – Просто не пам'ятає нас. Але я обіцяю, що ти побачиш її знову.

– Сподіваюся, вона буде щаслива.

– Я теж на це сподіваюся.

Міріада

Минуло більше ніж місяць, а нічого страшного не відбувалося, і незабаром я почала звикати до спокійного розміреного життя. Кілька разів з'їздила до Гортензії, побувала на балах зі свої нареченим. І здається, ще більше в нього закохалася... З кожним днем він дивував мене все більше й більше: квіти, подарунки, вечеря при свічках. Хоча в такі моменти він чомусь дедалі частіше нагадував мені про Люцифера, який, до речі, так більше й не з'явився. Як і мій татусь Анубіс.

До речі, про батьків. З графом Айсвудом у мене віднедавна склалися дуже добрі стосунки; мені навіть показали маленького крихітку-спадкоємця роду Айсвуд: Артур однозначно розіб'є не одне дівоче серце.

І ось, начебто, все налагодилося. У мене є сім'я, наречений і нове життя. Але на душі при цьому все одно не спокійно. Ніби все це – лише затишшя перед бурею…