Хатина дядька Тома - Бічер-Стоу Гаррієт Єлізабет
Вона послала мене. щоб я подивився, чому це Ліззі не йде одягати її. А коли я сказав, що Ліззі ніде нема, то вона як підскочить і каже: "Дяка богові!" А хазяїн, мов навісний, до неї: "Жінко, ану не ляпай дурниць!" Але ж її однаково зверху буде! Хто хто, а я таки знаю. Кажу ж тобі, стоятимеш за хазяйкою, то ніколи не прогадаєш"
Чорний Сем почухай свою кучеряву чуприну, під якою, може, й не було надто великої мудрості, одначе не бракувало тієї кмітливості, яка так потрібна політикам усіх мастей і всіх країв, щоб знати, як то кажуть, звідки вітер дме: отож він спинився в тяжкій задумі й знову підсмикнув штани – то був у нього перевірений спосіб збудити свої розумові здібності.
– Ет, хіба добереш, що воно й до чого на цьому світі,– врешті озвався він.
Сем промовив це, як справжній філософ, із притиском на "цьому",– так, наче він бачив хтозна скільки різних світів і дійшов такого висновку після належних роздумів.
– А я, бач, був певен, що хазяйка ладна весь світ обшукати, аби тільки знайти нашу Ліззі,– замислено додав він.
– Воно то так,– сказав Енді.– Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо? Хазяйка ж не хоче, щоб той містер Гейлі забрав у Ліззі її хлопчиська,– ось у чому штука!
– Овва! – вигукнув Сем тим особливим тоном, що його може уявити собі лише той, хто чув, як розмовляють негри.
– Слухай но, що я тобі ще скажу,– знову заговорив Енді.– Ішов би ти вже по коні, та хутчій, бо я оце чув, як хазяйка про тебе питалася. А ти стовбичиш тут і розпатякуєш.
Сема враз наче вітром з місця змело, і незабаром він тріумфально в'їхав на подвір'я, щодуху поганяючи Вілла й Джеррі. Підлетівши чвалом до конов'язі, він на всьому скаку плигонув на землю і рвучко спинив коней, так що аж курява знялася. Прив'язаний там таки кінь Гейлі, молодий гарячий жеребчик, злякано стенувся і напнув повід.
– Еге, то ти полохливий? – мовив Сем, і на його чорному обличчі з'явилася чудна, недобра усмішка.– Ну стривай, ось я тебе погамую.
Над конов'яззю широко розкинув свої віти величезний бук,земля довкола була всіяна його колючими трикутними горішками. Взявши один такий горішок, Сем підступив до жеребчика й почав заспокійливо гладити його та плескати по шиї. Вдаючи, ніби поправляє сідло, він непомітно підсунув під нього колючий горішок, і тепер досить було злегенька натиснути на сідло, щоб завдати болю чутливій тварині, не лишивши, проте, жодного помітного сліду чи подряпини.
– Отак! – сказав він, зводячи очі вгору і самовдоволено посміхаючись.– Тепер усе гаразд!
В ту ж мить на балконі з'явилася місіс Шелбі й знаком поманила його до себе. Сем рушив до неї з добре обміркованим наміром бути чемним та догідливим – точнісінько мов якийсь претендент на вільну посаду при королівському дворі чи в Білому домі К
– Де це ти так довго барився, Семе? Я ж посилала Енді поквапити тебе.
– Та що ви, пані! – озвався Сем.–Хіба ж їх отак враз і зловиш, ті коні! Вони ж забігли чортзна куди, аж на нижнє пасовисько.
– Семе, скільки разів я тобі казала не згадувати за кожним словом чорта! Це недобре!
– От лихо! Геть чисто забув. Більше не згадуватиму, хай йому чорт!
– Та ось же ти знову сказав "чорт"!
– Хіба? чорт... Цебто я ж зовсім не хотів.,,
– Треба бути уважнішим, Семе.
– Ось нехай я трохи віддихаюсь, пані, то вже говоритиму все як слід. Буду страх який поважний.
– А тепер, Семе, ти поїдеш з містером Гейлі, покажеш йому дорогу і щось там допоможеш. Бережи коней, Семе. Ти ж знаєш, Джеррі трохи накульгує ще від минулого тижня. То не дуже їх натужуй. Останні слова місіс Шелбі проказала, стишивши голос і дуже промовисто.
– За мене будьте певні! – вигукнув Сем, значливо зводячи очі вгору.– Та хай мене чорти... Ой! Я незумисне!..– раптом схаменувся він з таким кумедним виразом обличчя, що господиня мимохіть засміялася.– Я кажу, пані, за коней можете не турбуватись.
– Слухай, Енді,– мовив Сем, повернувшись до конов'язі під крислатим буком,– я нітрохи не здивувався б, якби коник отого пана зненацька почав вихати, тільки но пан сяде в сідло. Ти ж знаєш, кінь – худобина норовлива! – І Сем лукаво тицьнув Енді в бік.
– Атож! – озвався Енді, вмить усе збагнувши.
1 Резиденція і канцелярія президента США у Вашингтоні.
– Бачиш Енді, хазяйка хоче вигадати на часі, це й дурневі видно. Ну, то я їй трохи допоможу. Щоб ти знав: якби всі оці коні ненароком забігли аж ген до отого гайка" то пан, мабуть, вирушив би не так уже й скоро.
Енді гмукнув.
– Бачиш, Енді,– провадив далі Сем,– а коли й справді вийде так, що кінь того пана Гейлі раптом заноровиться, нам з тобою треба йому помогти. То ми вже йому поможемо, будь певен!
І Сем з Енді позакидали голови і зайшлися нестримним сміхом, приляскуючи пальцями й дриґаючи ногами в буйному захваті.
В цей час на веранді з'явився Гейлі. Випивши кілька чашок доброї кави, він трохи заспокоївся, навіть полагіднів і тепер був усміхнений та балакучий. Сем і Енді схопили в'язки пальмового листя, що правили їм за брилі, і гайнули до коней, "помагати панові".
Пальмове листя в Сема на голові геть розшарпалось по краях і втратило будь яку подібність до крисів бриля. Гострі кінці його зухвало стриміли на всі боки, і це надавало Семові незалежного та войовничого вигляду, як ото в тубільних вождів на островах Фіджі1. Зате на брилі Енді ніяких крис зовсім не було, отож він хвацько наплюснув на себе куцого наголовка і дуже вдоволено озирнувся навколо, ніби хотів сказати: "А що, хіба поганий бриль?"
– Ану ворушіться, хлопці! – гукнув Гейлі.– Нам не можна гаяти час.
– Ваша правда, пане! – озвався Сем, віддаючи Гейлі повід його коня й піддержуючи стремено, тим часом як Енді відв'язував двох інших коней.
Тільки но Гейлі торкнувся сідла, як норовлива тварина раптом вихонула задом і скинула свого хазяїна, та так, що він перелетів через її голову і простягнувся на м'якому висхлому моріжку. Сем пронизливо закричав і метнувся до повода, але спромігся лише черкнути коневі по очах колючими кінцями вищезгаданого пальмового листя, що аж ніяк не сприяло заспокоєнню його нервів. Щосили рвонувшися геть, кінь повалив Сема додолу, кілька разів обурено форкнув, став дибки, а тоді поскакав аж на протилежний край галявини. Слідом за ним подалися й Білл та Джеррі, яких Енді, пам'ятаючи Семову настанову, не забарився пустити з припони і тепер підганяв моторошними вигуками.
1 Фіджі – група островів у південній частині Тихого океану.
Зчинилася неймовірна колотнеча. Сем і Енді бігали й репетували, з усіх боків валували собаки, а Майк, Моз, Менді, Фенні та інша дворова дрібнота обох статей ганяли наввипередки, плескали в долоні, несамовито зикали й верещали, прагнучи й собі чимось прислужитися.
Білому коникові Гейлі, прудкому й жвавому, як видно, дуже припала до душі вся та розвага, і він чимало потішався, раз у раз підпускаючи своїх переслідувачів зовсім близько; та коли його вже от от мали схопити, він форкав, зривався з місця й підступно тікав ген між дерева, що росли по краях тієї великої, завширшки десь на півмилі , галяви. Одначе Сем і на думці не мав ловити жодного з коней, доки сам не визнає того за потрібне, хоч збоку здавалося, ніби він докладає до цього просто таки надлюдських зусиль. Так само як меч Ричарда Левиного Серця2 завжди зблискував у самій гущі бою, Семів бриль з пальмового листя миготів усюди, де виникала хоч найменша небезпека, що котрогось коня буде зловлено,– Сем стрімголов летів туди, щодуху волаючи: "Ану хапай його, хапай!" – і кінь у ту ж мить лускався навтіки.
1 Англійська миля дорівнює метрів
2 Річард Левине Серце – англійський король Ричард І, відомий своєю войовничістю й хоробрістю.
Гейлі бігав сюди й туди, страшенно лаявся й тупотів ногами. Містер Шелбі, стоячи на балконі, марно вигукував якісь настанови, а місіс Шелбі сміялася, спостерігаючи весь той шарварок з вікна свого покою, і напевне догадувалась, звідки воно все пішло.
Нарешті десь перед полуднем Сем з виглядом переможця приїхав верхи на Джеррі, ведучи за повід коня Гейлі, боки якого лисніли від поту, але очі палали й ніздрі роздималися: як видно, той волелюбний порив і досі не давав йому спокою.
– Зловив! – радісно сповістив Сем.– Коли б не я, вони б усі духу пустились, а я зловив!
– Де ж пак! – похмуро буркнув Гейлі.– Коли б не ти, нічого цього й не було б.
– Гріх вам таке казати, "пане! – скрушно мовив Сем.– Та я ж так за ним ганявся, що аж піт очі заливає!
– Ну годі!–сказав Гейлі.– Через твою кляту дурість я згайнував майже три години. Тепер їдьмо, і щоб більше жодних штук!
– Та що ви, ласкавий пане! – докірливо заперечив Сем.– Мабуть, ви хочете всім нам віку вкоротити: і людям, і коням. Ми й так ледве на ногах стоїмо, і коні геть змилені. Ніні, пане, годі й думати про те, щоб вибратися до обіду. Та й коника вашого треба почистити – ви тільки гляньте, як він забрьохався. А тут іще Джеррі зовсім підупав на ноги. Наша пані нізащо не схоче отак нас пустити, це вже як є. Ось перепочинемо часинку, а тоді вже поїдемо ловити Ліззі. Вона не дуже прудконога, далеко не втече.
Місіс Шелбі, що стояла на веранді й на превелику свою втіху слухала ту розмову, вирішила й собі докинути слівце. Вона підійшла до Гейлі і, ґречно поспівчувавши йому з приводу тієї лихої пригоди, стала умовляти його пообідати, запевняючи, що стіл буде накрито зараз же.
Отож, зважаючи на всі обставини, Гейлі знехотя погодився і почвалав до вітальні, а Сем, скрививши йому
вслід таку гримасу, що її важко описати, повагом рушив з кіньми до стайні.
– Ти бачив його, Енді? Бачив? – спитав він, припинаючи коней.– Ото було подивитись, як він аж гопки скаче й лає нас на всі заставки! Чи я його не чув?! "Лайся, лайся, голубе,– думаю собі–Хочеш мати свого коня, то пожди, доки я його зловлю!"
І Сем з Енді, прихилившись до стіни, вдоволено зареготали.
– А побачив би ти, як він казився, коли я привів йому того коня! Та він би залюбки вбив мене, коли б міг, щоб я так жив! А я собі стою перед ним, мов те невинне ягнятко.
– Еге ж, я бачив,– сказав Енді.– Ти стріляний горобець, Семе, це правда!
– Та це вже як є,– погодився Сем.– А бачив ти нашу хазяйку, як вона стояла біля вікна й сміялася?
– Де там! Я так гасав за кіньми, що й світу білого не бачив,– відказав Енді.
– Слухай, Енді,– мовив Сем, неквапливо беручись чистити коника Гейлі,– я оце надбав собі таку, знаєш, звичку до постереження.
