Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

Моїй любій дружині не потрібна її частка. Могутність короля Нідерландів нічим не можна збільшити. Що ж до мене, то я завжди до ваших послуг, дайте мені тільки знати, коли я буду вам потрібен.

Однак Крімгільда не погодилася з ним.

— Ви легковажите, відмовляючись від мого посагу, коханий муже! Я з цим не згодна і зі своєю спадщиною вчиню інакше. Від землі відмовляюся, але від почту — ні. На виділенні мені частки наполягатиму.

— То візьміть із собою кого б ви хотіли,— сказав Гунтер.— Тут є такі, які охоче підуть з вами. Вибирайте з наших трьох тисяч. Вони до ваших послуг!

Тоді Крімгільда запропонувала Гагенові з Троньє і Ортвінові з Меца поїхати з нею і бути її васалами. Гаген розгнівався й закричав:

— Король Гунтер не має права дарувати нас! Візьміть у Ксантен своїх людей, а ми залишимось вірні нашим володарям на Рейні! Ми були їхніми васалами і залишимося ними завжди. Такими ви повинні знати нас, Крімгільдо!

Крімгільда не стала більше просити ні Гагена, ні когось іншого. Вона скликала свій двірський почет. До нього належало тридцять дві дівчини і п'ятсот чоловіків. Маркграф Екеварт приєднався до Зігфріда. Потім усі попрощалися, зі слізьми й поцілунками, як того вимагав звичай.

Гунтер вислав уперед гінців, аби вони потурбувалися про постій, якщо ті, хто їде, захочуть переночувати. Гінців послали й до Ксанте-на — повідомити про приїзд Зігфріда та Крімгільди.

Довідавшись про це, Зігмунд і Зіглінда заплакали з радощів. За таку звістку вони щиро обдарували гінців блискучим шовком та золотом. Король Зігмунд сказав:

— Мій син повертається додому живий! Тож нехай посяде мій трон. І серце моє сповниться втіхою. [57]

У Ксантені почали готуватися до великого свята. Коли його відзначали, то витратам дивувалися навіть звиклі до розкошів рицарі з Вормса. Такого дорогого одягу, прикрас і зброї вони не бачили й при бургундському дворі. Служниці носили тут одяг з заморських тканин. Він був густо гаптований перлами, а кожна перлина вставлена в золоту оправу. Шви були зроблені золотими нитками.

П'ятсот рицарів раділи, що разом із Крімгільдою перебралися на такий багатий королівський двір.

Усім було радісно, і Зігмунд передав корону Зігфрідові. При цьому був надвірний радник.

Зігфрід королював десять років на славу рицарства. Він дотримувався права й захищав знедолених. Народ любив свого володаря, а грабіжники боялися його. Одного з цих років померла Зігфрідова мати Зіглінда, і королевою стала Крімгільда. Зігфрід об'єднав Нідерланди з Країною Нібелунгів. Багатство примножилось. А щастя його було безмежним.

Король Гунтер та його брати Гернот і Гізельгер правили у Вормсі теж справедливо, як належить шляхетним рицарям.

ЯК КОРОЛЬ ГУНТЕР ЗАПРОСИВ ЗІГФРІДА В БУРГУНДІЮ НА СВЯТО

А Гунтера жона весь час гадала про одне:

"Чого це та Крімгільда так круто кирпу гне?

Якщо слуга в нас Зігфрід, Крімгільдин чоловік,

то чом він нам не служить? Чому служить відвик?"

Усі ці десять років Брюнгільда думала про Зігфрідову таємницю. В неї виникало багато питань, на які вона не знаходила відповіді. "Чому Крімгільда так пишалася на весіллі? Зігфрід — васал, а чому ж він ніколи не приїздить до нас? Чому його за це не карають? Чому він не платить нам данини? Чому ніколи не постачає нам воїнів?"

Ці питання не давали їй спокою, і вона хотіла з'ясувати їх будь-що. [58]

Цілих десять років Брюнгільда сушила собі голову, але потім терпець їй урвався, і вона почала діяти.

— Мені хотілося б побачитись з Крімгільдою,— сказала вона чоловікові.

Та Гунтер був проти приїзду Зігфріда. Тому відповів дружині так:

— Як я запрошу сестру? Вона живе дуже далеко. Але Брюнгільда не вгавала:

— Васалові можна просто наказати! Якщо ви захочете, то моє прохання буде задоволене. Аби ви тільки знали, як я скучила за Крімгільдою! Лиш про неї й думаю. Як нам було радісно на весіллі! їй трапився чудовий чоловік!

Брюнгільда знову й знову нагадувала Гунтерові про своє бажання, і король нарешті послав маркграфа Геро з тридцятьма рицарями у Ксантен навідати Зігфріда й Крімгільду. Посланцям наказано шанобливо привітати короля й королеву і запросити у Вормс на свято, яке відбудеться ще до сонцестояння.

Тридцять рицарів понад три тижні були в дорозі, нарешті приїхали у Ксантен, однак Зігфріда вдома не застали і змушені були їхати далі — в Країну Нібелунгів,— а це далека дорога. Коли посланці з Бургундії прибули туди, то вони самі і їхні коні були виснажені до краю.

Крімгільда дуже зраділа, побачивши з вікна людей у бургундському одязі. Яка вона була щаслива, як калатало її серце!

— Я не вірю власним очам, погляньте ще ви! — попросила вона Зігфріда.— Чи справді ото Геро з вошами у нас на подвір'ї? Я прошу вас зустріти їх якнайлюб'язніше. Мабуть, прислав їх брат Гунтер. Сподіваюся, що вони привезли нам добрі новини!

— Ми їх гостинно зустрінемо,— мовив Зігфрід.

Зігфрід і Крімгільда зустріли посланців з великою шаною. Гостей почастували вином і запросили сісти. Проте маркграф, хоч і був дуже втомлений, подякував і сказав, що хотів би свою вістку викласти стоячи, як це належить перед королем. Привітання і запросини короля Гунтера він передав з належною гідністю.

— Бог відплатить вам за цю службу, шляхетний рицарю,— мовив Зігфрід у відповідь.— Ви привезли справді бажану звістку. Моя дружина, мабуть, теж такої думки. Нам радісно, що у вельмишановної Ути і наших любих воїнів усе гаразд і що їхня країна розкошує в мирі. Нам теж би хотілося побачитися з ними, однак дорога далека. Мені те байдуже, але для Крімгільди було б важко.

Вислухавши Зігфріда, Геро додав:

— Королева Брюнгільда також запрошує вас. Вона вже змарніла від туги за вами. їй так хочеться обійняти чарівну зовицю!

Почувши це, Крімгільда ще дужче зраділа і сказала чоловікові, що хоче поїхати. [59]

Посланців почастували, а потім повели відпочивати.

Вони пробули в Країні Нібелунгів десять днів. Тим часом Зігфрід радив раду зі своїми витязями. Він попросив поради також у свого батька Зігмунда, який саме перебував у Норвегії. Не залишилися осторонь і Нібелунги. Ось що вони сказали:

— Нас тисяча. Ми захистимо вас від можливого нападу. їдьте спокійно, якщо вважаєте за потрібне.

Зігмунд теж радив їхати. Він навіть виявив бажання супроводити Зігфріда і Крімгільду з сотнею добрих рицарів. Король радів, що побачить Вормс і побуде на бургундському святі.

Зігфрід сказав маркграфові Геро, що з вдячністю і покорою приймає запросини короля і прибуде в Бургундію ще до літнього сонцестояння, хоч туди шлях далекий — стелиться аж через тридцять країн.

У дорогу належно спорядилися. Зігфрід призначив маркграфа Екеварта провідником.

Щедро обдарований, маркграф Геро разом із своїми воїнами повернувся у Вормс. Кажуть, Крімгільда надарувала йому стільки всього, що це добро не можна було пова_нтажити на коней, і довелося шукати підводи. Коли рицарі показали свої подарунки, на Рейні всі були вражені. Таких багатств у Вормсі ще не бачили.

Гаген сказав:

— Зігфрідові легко робити такі подарунки, маючи скарб Нібелунгів. Якби-то цей скарб та нам у Бургундію! Ми були б найсильні-ші у світі!

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ КРІМГІЛЬДОЮ ПРИБУВ У ВОРМС НА СВЯТО

Облишимо недогоди, страждання,

біль утрат і про Крімгільду скажемо та про її дівчат,

що з Нібелунгів краю на Рейн верстали путь,-

багатшого походу ще не було, мабуть.

Крімгільда була надзвичайно щаслива, що знову відвідає Вормс. Вона звеліла своїм дівчатам накласти повні скрині добра — так, ніби збиралася вистелити шовком усю [60]

Бургундію, а річище Рейну викласти самоцвітами. Радів і Зігфрід, що знову побачиться з Гунтером та поважними людьми Бургундії, а королю Зігмундові було радісно, що щасливі його діти. Отже, в далеку дорогу всі вирушили у веселому настрої, і ніхто не передчував, що на них чигає страшна небезпека.

Тим часом король Гунтер готувався якнайдостойніше зустріти гостей.

Він запросив до себе дружину і запитав:

— Пригадуєте, люба, як свого часу вітала вас і називала бажаною Крімгільда? Мені хочеться, щоб і ви так само приязно зустріли мою сестру.

Брюнгільда відповіла:

— Я рада, що приїздить Крімгільда. Я зустріну її достойно!

— Гості прибувають завтра вранці,— сказав Гунтер.— Приготуйтеся, дуже вас прошу!

Ця зустріч була пишною, і хто пам'ятав першу зустріч, той вважав, що Брюнгільдині витрати були більші, ніж свого часу Крім-гільдині.

Обидві жінки обнялися й поцілувалися, мабуть, не менше тисячі разів. Зовні вони нітрохи не змінилися. Здавалося, ніби час зупинився, а минуле десятиліття було тільки миттю.

Король Зігмунд був безмежно щасливий. Він бачив, з якою приязню і шанобливістю зустріли його сина. Так могли любити лише найхоробрішого і найшляхетнішого рицаря. Звертаючись до Гунтера, Зігмунд сказав:

— Тільки бог може віддячити вашому родові, шляхетний королю, за те, що ви так гостинно зустріли нас. Я вже давно хотів сказати вам про це. Який я радий, що трапилася така нагода!

Король Гунтер відповів:

— Ви щасливі — то щасливий і я. А тепер можна б і свято почати. Ніколи не було ще кращого приводу.

І свято почалося. Ним керували Гаген і Ортвін. Вони продумали все до дрібниць і невтомно турбувалися про гостей. Ніщо не залишилося поза їхньою увагою. Столи вгиналися від наїдків та напоїв, помешкання були затишні, ігри та розваги — на будь-який смак. Кожне бажання вдовольнялося, кожне прохання виконувалося. По правді, жодне слово хвали не могло дорівнятися блискучим заслугам обох розпорядників. Як і завжди, Зігфрід сів до столу з усіма воїнами, а їх було тисяча сто. Вони сиділи навколо нього, мов кільце із блискучої сталі.

Брюнгільда подумала: "Його доля — бути васалом, а ввійшов як володар. Це дуже дивно!" Проте ці думки потонули у святкових радощах, тож і Брюнгільді було весело. Вона щиро зичила Зігфрі-дові щастя. До Крімгільди ставилася привітно. Обидві королеви [61] скрізь показувалися разом. Разом вони йшли до церкви і на змагання. У них був спільний почет.

Так тривало десять днів.

Та ось настав одинадцятий день.

ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ

Якогось надвечір'я заполонивши двір,

лицарство розмаїте затіяло турнір,

і сходилися в герці на мить, і падав хтось...

На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.

Одинадцятого дня, під час останнього турніру, вечірньої години, королеви сиділи разом і спостерігали за змаганням.