Мертві - Оутс Джойс Керол

Десь глибоко в ній, заглибоко для будь-якого чоловіка, щоб він міг дістатися туди й роздмухати почуття, прокинувся млявий, невиразний потяг до Еммета — ледь чутний трепет. До Еммета, який був мертвий. Хотілося тримати його, зараз, замість цього чоловіка — тримати Еммета в своїх обіймах: роздратованість його нарешті вщухла, зняті окуляри лежать на нічному столику біля ліжка, все павкрути затихло, тиша. "Кохана! Кохана!" — шепотів Гордон. Вона не пам'ятає цієї короткої шорсткої борідки. Але ж оцей розтривожений, упрілий, бородатий чоловік, що лежить поруч, напевне, хтось із її знайомих. Вони були такі близькі, що кров могла б легко пульсувати між їхніми тілами, пекваппа, тепла й ніжна.

Вона пригадала обличчя свого чоловіка: його здивування, потрясіння. Вона зрадила його. Чоловікове обличчя злилося з обличчям її студента, який був мертвий, і обличчям Гордона, який так близько притулився до неї в пітьмі, що годі було його роздивитися. Ліжко було виповнене людьми. їхні особистості пливли повагом, роблячи зупинки, від вени до вени. По черзі вони ставали одна одною. Ставали протоплазмою. Протоплазмою, що мала липку бліду аморфність сперми. Всі вони перетворювалися одна в одну, в протоплазму... Айліна, відчувала, як щось зникає в ній, десь внизу живота. Щезає. Вмирає. "Мозок — центральний статевий

орган",—прочитала вона колись, а тепер її мозок зникав, щезав, розчинявся.

— Хочеш, щоб я пішов? — запитав Гордон.

Вона не відповіла. Навпроти готельного вікна — м'які, безформні кучугури снігу. їй треба щось пригадати, їй копче треба когось пригадати... необхідно збагнути якусь важливу істину... Але ніяк не вдасться зосередитися. Мозок ніби зомлів па гребені втоми, і вопа чула за хрипким, надсадним диханпям цього чоловіка ніжне дихання снігу, що падав безформний на них усіх.

— Хочеш, щоб я пішов? — повторив Гордон. їй одібрало мову.