Цимбелін - Шекспір Вільям

То умова чесна:
Більш потрудивсь — більша заохота.
Відпочивай, а ми — до куховарства.
Здоровий голод хай додасть смаку
Простій поживі, а спокійна втома
До сну нас заколише на твердому
Ніжніше від розпушених перин,
В яких не спиться ледарям. Привіт
Тобі, домівко наша тиха! Ти
Заждалася.
Гвідерій Втомивсь — гуде все тіло!
Арвіраг Я теж, а ще сильніше зголоднів.
Гвідерій Ходім в печеру, там лишилось м'ясо;
Покіль спечеться свіже, під'їмо.
Беларій Постійте!
(Заглядає в печеру)
Що я бачу: ніби фея
Казкова, безтілесна... Ні, людина,
Бо м'ясом нашим ласує.
Гвідерій Ну, батьку,
Що там таке?
Беларій На бога, хлопці! Ангел
Чи то небесної краси людина,
Хлоп'я безвусе.
Входить І м о г є н а.
Імогена Люди добрі, стійте,
Мене не кривдіть! Перше, ніж зайти,
Гукав не раз я. Думав попросити
Або купити те, що я тут з'їв.
Повірте: я не злодій. Не чіпав
Там золота розсипаного, ні!
За м'ясо заплачу я вам — ось гроші,
Хотів вам їх лишити, помолившись
Із вдячністю за вас!
Гвідерій Ти що, хлопчиську!
Арвіраг Для нас що гроші, що срібло, що злото —
То все сміття. Не ідолопоклонці
Ми тої нечисті!
Імогена Такі сердиті!
Коли мене за те вб'єте — ну що ж,
І так, не ївши, з голоду помер би.
Беларій Куди ідеш?
Імогена У Мілфорд.
Беларій Звати як?
Імогена Фіделе, пане. Родич мій зібрався
В Італію. Відчалювати буде
Із Мілфорда. Хотів з ним попрощатись.
В дорозі так охляв і зголоднів,
Що стриму не було і взяв чуже.
Беларій Ми, хлопчику, не скнари й не такі
Тверді й похмурі, як домівка наша.
Отож будь гостем. Бач — посутеніло,
Запрошуйте!
Гвідерій Чого так зашарівся?
Ну, чиста дівчина! Якби мені
Зустрілась де така — от залицявся б!
Арвіраг Е, ні. Що хлопець він, це краще — так,
Немов наш рідний братик по розлуці.
Підходь сміливіше сюди, до гурту,
Тобі ми друзі!
Імогена
(убік)
Друзі? Наче брата,
Мене приймають. От коли б і справді
Були вони сини мойого батька
1 прихистили так мене, щоб я
Була щасливо Постумові рівня!
Беларій
(убік)
Якась у нього на душі печаль.
Гвідерій Як нам його розрадити?
Арвіраг Віддав би
Усе, щоб він щасливим став.
Беларій Послухай.
(Шепочуться)
Імогена От де величчя істинне!
Замість дворів, палат, рабів — печера,
Щоб жить, як каже совість, і не знати
Нікчемства товкітливої юрби...
Нехай боги мене простять: хотіла б
Я справді стати хлопцем і лишиться
Із ними після зради мужа.
Беларій Добре,
То патрайте скоріше дичину!
Хлопчино, йди до нас. Коли добряче
Всі повечеряєм, то й легше буде
Погомоніти разом. А як схочеш,
Розкажеш нам про себе.
Гвідерій Йди сюди!
Арвіраг Ти любий нам, як жайворові ранок,
Як ніч — сові.
Імогена Спасибі!
Гвідерій Ну, заходь!
Виходять.
СЦЕНА 7
Рим. Площа.
Входять двоє сенаторів і трибуни.
1-й сенатор Ось кесарів указ у двох словах:
Оскільки регулярне римське військо
Приборкує паннонців та далматів,
А легіонам галльським не під силу
Британських проучить сепаратистів,-
Скликаються патриції та знать.
Призначений проконсулом Кай Луцій
Наказує, щоб ви, трибуни, зараз
Набір чинили. Кесареві слава!
Трибун То Луцій поведе на бритів?
2-й сенатор Так.
Трибун Де він тепер?
1-й сенатор У Галлії. Чекає
Набору вашого для легіонів.
Уже розписано когорти, й час
Рушать.
Трибун Ми наш обов'язок здійсним.
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Ліс коло печери Беларія.
Входить К л о т є н.
Клотен От я й недалеко від місця, де їм зустрічатися!
Здається, все справді таке, як розписав Пізаніо. А як пасує
мені цей одяг! То чом і їй так не ласуватись? Кравець же
приміряв, щоб той припасував. Бо, як то кажуть: кожна перед
тим пасує, хто їй добре припасує. А в мене мірка — ого-го! Та й
взагалі, признаюся без хвастощів (бо сам на сам удома перед
дзеркалом оцінив себе): статурою я показніший від нього. Не мо-
лодший, зате кремезніший і куди багатший, і всі тягнуть за мною,
бо й високородний, і незгірше знаюсь на державних справах, і в
поєдинках удатніший. А та кручениця, як на зло, любить його —
буває ж таке! Дарма! Через годину, Постуме, злетить твоя голова
з пліч, а кохану твою погвалтую при тобі. Аж пір'я з тої одежі ле-
тітиме! Відшпарю, а тоді пожену до батька. Він, може, трохи й
розсердиться, що я не панькався з нею,— дарма! Моя мамуся осід-
лала його норови, то все влагодить. Коня прив'язав я у сховку
добре, меч напоготові, а зараз — до діла. Дай мені їх, доле, в
руки! Он там місце їхнього побачення — точно, як розказував той
лобур. Не посмів же мені збрехати.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Перед печерою Беларія,
З печери виходять Беларій, Гвідерій, Арвіраг та Імогена,
Беларій
(до Імогени)
Захворів ти — лишайся у печері,
Чекай, аж ми повернемося з ловів.
Арвіраг Пожди нас, брате! Правда ж, ми брати?
Імогена Всі люди — браття: все та сама персть,
Хоч рангами і титулами різні,-
Всі прахом стануть. Щось мені сьогодні
Нездужається.
Гвідерій Ви ідіть на лови,
А я побуду з ним.
Імогена Чи я панятко,
Що ледве прихворіє, то вже й плаче?
Та й не такий слабий. Вам треба йти,
До звичних справ вертатися, бо людям
Ламати звички — то ламати все.
Мені не допоможете. Найкращі
Від цього ліки — самота і спокій.
Тож перебуду хворість сам. Повірте:
У вас нічого не займу й не вкраду,
А як помру, вам невелика втрата.
Гвідерій Мені ти полюбився, наче рідний,
Неначе батько наш.
Беларій Що? Що?
Арвіраг Коли
У тому гріх, то я ще більше грішний,
Бо й сам гаразд не відаю, за що
Люблю його. Ти, батьку, сам казав,
Що розумом любові не збагнути.
Ото поставили б труну й спитали:
Кого покласти— батька чи Фіделе?
Сказав би: батька, а не це хлоп'я.
Беларій
(убік)
О, як багато важать кровні узи!
Величчя родить велич; боягузи
Розводять боягузів. Ласка й злоба,
Зерно й полова — то усе Природа...
Відчули, що не батько я... Але
Хто ж він? Оце-то диво дивне!
(До хлопців)
Сонце
Вже високо — ходім!
Арвіраг Прощай, наш брате!
Імогена Щасливих ловів вам!
Арвіраг А ти одужуй!
Імогена
(/убік)
Які привітні, щирі .люди! Боже!
А скільки я наслухалась брехні
Облесної, шо при дворі самі
Чесноти, скрізь же грязь. Аж бачу — ні:
У морі царственім — бридкі потвори,
Ясна форель — в річках, де дикі гори.
Як боляче і як на серці тяжко!
Ковтну-но ліків тих, що дав Пізаньйо.
Гвідерій
(до Арвірага)
...Відмовчується... Лиш мені признавсь,
Що знатного він роду.
Арвіраг А мені —
Що він поневіряється за чесність.
Хай, каже, згодом більше розповім.
Беларій Хлоп'ята, годі вам! А ти лишайся.
Арвіраг Ми хутко вернемось.
Беларій Скоріш одужуй,
Бо нам ти став немов за господиню.
Імогена Хоч недоладно, треба ж помагати.
(Виходить)
Беларій Отак ;би й завжди нам. його батьки
Десь неабихто...
Арвіраг А співа, мов ангел!
Гвідерій А куховарить як! Порозкладав
Узорами приправи і підливу
Таку смачну приготував, неначе
В самих богів учивсь.
Арвіраг А як же грає!
Зітхання й усміх на його вустах!
Усмішками приховує зітхання,
А то зітханнями зніма усмішки,
Щоб від рожевої святині вуст
Летіли вітрові у подарунок
На море збурене.
Гвідерій В його душі
Немов переплітається коріння
Гіркого горя й терпкого терпіння.
Арвіраг Тож хай росте терпіння та заглушить
Потворну гіркоту, що труїть душу.
Терпке хай визріває на розраду
Йому солодким гроном винограду.
Беларій Ви вже йдете чи ні? Минає ранок.
Хто там?
Входить К л о т є н.
Клотен Де ж ті заброди?! От негідник!
Підвів мене. Ху! Марно находивсь!
Беларій "Заброди"? Це про нас. Знайомий голос.
Так ніби Клотен, королевин син.
Упізнаю, хоч стільки літ минуло.
Нас переслідують. Тікаймо!
Гвідерій Стійте!
Таж він один. Ви з братом роздивіться,
Чи близько ще кого нема — мерщій!
Я з ним зустрінусь.
Беларій і Арвіраг виходять.
Клотен Стій! Ти хто такий?
Чого тут швендяєш? Ти, певно, з тих
Гірських злодюжок, підлий рабе!
Гвідерій Ти
Мене вітаєш словом "раб"? Гляди,
Щоб я по-рабському й не відповів:
По пиці кулаком.
Клотен "!• Ах ти бандюга!
Злочинець підлий ти! Здавайсь!
Гвідерій Кому?
Тобі? А ти — хто ти такий? Хіба
У мене руки гірші, ніж у тебе?
Чи серце холодніше? Що бряжчить
Язик твій, мов залізний, то не знак,
Що я тобі підлеглий.
Клотен Ти, паскудо,
Хіба по одягу не впізнаєш?
Гвідерій Коли тебе у люди вивів одяг,
Ти з роду Кравчуків.
Клотен Ні! Знай, нахабо:
Цей одяг шив не мій кравець.
Гвідерій Тоді
По-доброму іди відсіль і дякуй
Тим, хто одежу дав тобі. Вже бачу:
Ти — дурник. А таких то й бити гидко.
Клотен Не пащекуй! Тремти, поріддя хамське!
Хіба не знаєш, хто я?
Гвідерій Скажеш сам.
Клотен Я — Клотен! Дурень!
Гвідерій Клотен? Двічі дурень!
Ну й налякав! Від чого ж тут тремтіти?
Сказав би "вуж", "павук" чи "жабеня" —•
Було б хоч смішно.
Клотен Ти позеленієш
Від страху! Королевин син я!
Гвідерій Жаль!
Ти — горе матері.
Клотен Що — не боїшся?
Гвідерій Я поважаю та боюся мудрих,
А з дурників сміюся.
Клотен То здихай же!
Спочатку порішу тебе, а потім
Тих двох, що дременули звідси. Завтра
Настромлять ваші голови на палі
У граді Лудовім, Здавайся, хаме!
Виходять б'ючись.
Входять Беларій і Арвіраг.
Беларій Ніде нікого.
Арвіраг Ані душі! Ти, певно, помилився.
Беларій Навряд; мені у пам'ятку віддавна
Той вид пихатий, і хаплива мова,
І вигуки. Ні, все-таки це Клотен.
Арвіраг Ми тут їх залишали. Може, брат
Порозумівся з ним? Він, кажеш, лютий.
Беларій Так, з тих недоумків, що їм бракує
Завбачливості й страху. Глянь: он брат.
Входить Гв і дерій, несе голову Клотена.
Гвідерій Дурило несусвітне був той Клотен,
Пустий капшук! Із нього й сам Геракл
Не натрусив би мозку ні на гріш.
Якби не я його, то він мене
Як стій убив би.
Беларій Що ти наробив!
Гвідерій Як — що? Якомусь Клотенові зрізав
Трухляву гачку з пліч, щоб не варнякав,
Мовляв* він син вельможний королеви,
А ми — бандюги й зрадники! Ще й клявся,
Що голови усгм нам постинає
Із пліч (де, дякувати богу,
Вони ростуть) і виставить на зрище
У Лудовому граді.
Беларій Нам кінець.
Гвідерій Ні, батечку! Нам нічого втрачати,
Окрім життя, яке він хтів узять.
На жаль, закон не захищає нас...
Але чому пихата купа м'яса
Тут виступає як суддя і кат?
Лише тому, що ми поза законом?..
Нема там ще кого?
Беларій Нема. Але
Навряд сюди одного занесло.
Який не пришелепуватий" сам
Не зміг загнатися у даль таку
Без супроводу. Може, при дворі
Хто бовкнув, ніби в торах зріє сила
Озброєних утікачів від панства?
Він те почув і кинувся учвал
(Це так на нього схоже!) на розправу?
Не сам — за ним женеться охорона,
Охвістя ще лютіше голови.
Арвіраг Ет, буде вже, що буде!
А буде те, що хоче доля.