Місячна долина - Лондон Джек

Клара перевела свою увагу на фокстер'єра, щоб він попрохав у неї шматочок м'яса.

— Його звати Пегі,— пояснила вона Сексон. — Коли ми були в Океанії, то мали двох ірландських тер'єрів, брата й сестру, але вони подохли. Ми звали їх Пегі й Посум. Цього собаку ми назвали в честь того Пегі.

Біллі був дуже вражений, коли побачив, як легко керувати "Блукачем". Поки гості й господарі сиділи за столом, Гастінгс наказав обидвом японцям вийти на палубу. Біллі чув, як ті попустили фали, відкинули кодоли й підняли кітву. За кілька хвилин один з японців гукнув униз: "Готово!" — і всі висипали на палубу. Хвилина-друга, і головне вітрило було підняте. Потім кухар зі служником заходилися біля кітви, і поки один закріпляв її, другий наставляв клівера. Гастінгс, стоячи за штурвалом, поправив шкот. "Блукач" зрушив з місця, вітрила його напнулися і, трохи накренившись, він поплив по водяному плесу до гирла річки. Японці склали фали в бухту й пішли вниз обідати.

— Приплив тільки починається. — Гастінгс показав на смугастого буя, що злегка похитувався коло берега.

Білі будиночки Колінсвіля, до яких вони наближалися, зникли за плескуватим островом, але довге пасмо Монтезумських пагорбів усе так само дрімало на недосяжній далині крайобрію.

Коли "Блукач" поминув гирло Монтезуми й увійшов у Сакраменто, вони опинилися зовсім близько від Колінсвіля. Сексон заплескала в долоні.

— Чисто, як лялькові будиночки з картону! — скрикнула вона. — А оті хвилясті лани за ними — наче намальовані.

Вони пропливали повз баржі та плавучі рибальські будиночки, причалені в очереті, де й самі рибалки, і жінки та діти були смагляві й темноокі, виглядом немов чужинці. Йдучи проти течії, "Блукач" поминав землечерпалки, що вигризали пісок з дна річки й громадили його високими дамбами на береги. Масиви лознякових щитів у сотні ярдів завдовжки були настелені на укоси й закріплені сталевими тросами та тисячами кубометрів бетону. Лоза швидко закорінюється, пояснив Гастінгс, тож поки щити перегниють, нове коріння вже стримуватиме пісок, і насип не зсуватиметься вниз.

— Це, мабуть, коштує грубі гроші,— зауважив Біллі.

— Земля того варта, — відказав Гастінгс. — На цих островах найродючіший грунт у світі. Ця частина Каліфорнії нагадує Голландію. Ви не повірите, але рівень води, що по ній ми оце пливемо, вищий за рівень суходолу. Ці острівці наче діряві човни: їх паклюють, латають, день і ніч випомповують з них воду. Однак вони виправдують себе. Цілком.

Навкруги нічого не було видно, крім землечерпалок, густого лозняку, куп мокрого піску та ще гори Діабело на півдні. Час від часу пропливав катер і поміж дерев пролітали блакитні чаплі.

— Тут, мабуть, дуже безлюдно, — зауважила Сексон.

Гастінгс засміявся й запевнив її, що вона незабаром змінить свою думку. Він розповів їм багато про тутешні землі, а потім перейшов на те, як тут господарюють на орендованих ділянках. Сексон навела його на цю тему своїми словами про зголоднілих на землю англосаксів.

— Свинота, що паскудить землю! — випалив він. — Так ми повелися в цій країні. Один старий фермер сказав професорові з агрономічної експериментальної станції: "Пощо вчити мене, як господарювати? Хіба я сам усього не знаю? Не дурно ж я на своєму віку аж три ферми перевів!" Оце такі розумники спустошили Нову Англію. Скільки там земель знову здичавіло! В одному штаті так багато розвелося оленів, що просто стерпу немає. Десятки тисяч ферм стоять спорожнілі. Я колись переглядав такі списки в кількох штатах — у Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Массачусетсі, Конектікаті. Всіх їх продається в півціни. Тих грошей не вистачило б навіть покрити витрат, ну а земля йде ні за що, задарма.

І не думайте: в Техасі, в Міссурі, в Канзасі і навіть у нас у Каліфорнії теж так само плюндрують і виснажують землю. Хоча б ця сама оренда. Недалеко від нас є ранчо, земля там коштувала колись близько ста двадцяти п'ятьох доларів за акр і була того варта. Коли старий власник помер, його син віддав спадщину в оренду португальцеві, а сам перебрався до міста. За п'ять років португалець зібрав вершки й видушив з землі всі соки. Другий португалець заорендував землю на три роки, і тепер ферма давала вже тільки чверть колишніх прибутків. Третього орендаря-португальця не знайшлося на ту землю. Вона була виснажена геть-чисто. Як помер старий, ранчо коштувало п'ятдесят тисяч доларів. А син кінець кінцем збув його за одинадцять. Та що там казати! Я бачив ділянки, що спершу давали по дванадцять відсотків прибутку, а після річного господарювання орендарі ледь-ледь спромогалися на один відсоток з чвертю.

— В нашій долині та сама картина, — додала місіс Гастінгс. — Усі старі ферми занепадають. Ну ось хоча б ферма Ебел, — правда, друзяко? — Її чоловік промовисто кивнув головою. — Коли ми вперше побачили її, то була не ферма, а справжній рай: греблі й ставки, запашні луги, чудові сінокоси, виноградники на пагорбах, сотні акрів розкішного пасовища, затишні соснові й дубові гаї, муровані винарня й комори, біля будинку — сад… Одне слово, цілі години можна про цю садибу розповідати. Але коли місіс Бел померла — родина роз'їхалася хто куди і ферму стали здавати в оренду. Тепер там руїна. Дерева вирубано й продано на дрова. Від виноградника залишився тільки клаптик — тільки на власну потребу теперішньому орендареві-італійцеві, що з бідою тримає на решті садиби казна-яку молочну ферму. Торік я проїздила там верхи і, повірите, плакала… Чудовий фруктовий сад здичавів і заріс бур'яном. Ринв не прочищали, дощ промив собі шпарини всередину, бантини поперегнивали, і велика мурована комора завалилася. Частина винарні теж завалилася, а другу її половину обернули на корівник. А сам будинок — просто слів не знайдеш!

— Це стало професією, — додав Гастінгс. — Такі "кочівники" заорендують землю на кілька років, виснажать її дощенту, а там ізнову мандрують куди-інде. Вони не з того тіста, що чужинці — китайці, чи японці, чи ще хто. Вони просто ледарі, волоцюги, оспалі людці, що обдеруть ділянку, і далі, обдеруть, і далі. Португальці чи італійці не такі. Вони приїздять до нас без щербатого цента за душею і працюють у своїх компатріотів, доки не обживуться і не вивчать мови. Вони не кочівники. Вони прагнуть власної землі, люблять її, дбають за неї і силкуються зберегти. Але як придбати ту землю? Ощаджувати з заробітку — довга річ. Є швидкий шлях — оренда. За три роки вони витискують досить із чужої землі, щоб стати на власні ноги. Це чисте блюзнірство, це справжнє гвалтування землі,— але хіба що вдієш? Так уже повелося в Штатах.

Гастінгс раптом повернувся до Біллі.

— Слухайте-но, Робертсе. Ви з жінкою шукаєте клаптя землі. Вам прикро її треба. Я дам вам пораду, тверезу сувору пораду: заорендуйте собі ферму, таку, де старі господарі повмирали, а дочки й сини занадто розпаніли, щоб жити на селі. Вибийте з ферми все до останнього долара, не ремонтуйте нічого, і за три роки матимете гроші на власну ферму. А тоді перегорніть сторінку життя і любіть свою власну землю. Плекайте її. За кожен долар, укладений в неї, вона вам поверне два. І не тримайте в себе жодного дрантя. Нехай коні, корови, свині, кури чи там смородина — нехай усе у вас буде першорядне.

— Але ж це бридко! — скрикнула Сексон. — Це бридка порада!

— Ми живемо в бридкі часи, — похмуро всміхнувся Гастінгс. — Загальне виснаження землі — національний злочин Сполучених Штатів. Якби я не був абсолютно певен, що цю саму землю замість вашого чоловіка обдере якийсь португалець чи італієць, я не давав би йому такої поради. Ледь отабориться в нас отакий чужинець, і вже викликає до себе своїх братів, сестер, кузенів, тіток. Якби вас мучила згага, а перед вами горів винний склеп і запашне рейнське вино лилося річкою, невже ви не простигли б руки зачерпнути його? Отож наш національний склеп горить з усіх кінців, і гине безліч гарних речей. Не ловіть гав, хапайте, що можна! А ні, то все розберуть імігранти.

— О, ви не знаєте мого чоловіка, — поспішила пояснити місіс Гастінгс. — Він увесь час на ранчо присвячує вдосконаленню нашого господарства. Ми маємо понад тисячу акрів самого лісу, і він доглядає його, мов хірург, і не попустить бодай деревця зрубати без свого дозволу. Він посадив ще сто тисяч дерев. І все викопує канави, щоб спинити ерозію грунту, і провадить різні досліди з кормовими травами. І раз у раз прикуповує сусідні занехаяні ферми та починає відроджувати життєздатність грунту.

— Отож я знаю, що кажу, — перехопив їй мову Гастінгс. — І своєї поради я не змінюю. Я люблю землю, але якби завтра мені скрута, я з чистим сумлінням занапастив би п'ятсот акрів, щоб придбати власних двадцять п'ять. Коли ви будете в Сономській долині, загляньте до мене, і я вас познайомлю з усією грою, як вона виглядає з обох кінців. Я покажу вам і відновлення, і руйнування. Якщо ви натрапите на якусь приречену ферму, — хапайте її і вичавте з неї все для себе.

— Тож він і заставив усе, що мав, — засміялася місіс Гастінгс, — щоб вирвати п'ятсот акрів лісу з рук вуглярів.

Попереду на лівому березі Сакраменто, де танула на обрії стяга Монтезумських пагорбів, виступив Ріо-Віста. "Блукач" легко плив по спокійній воді повз пристані, рибальські помости та склади. Обидва японці вийшли на прову. На Гастінгсову команду клівер спустили, і яхту підхопило вітром, поки Гастінгс не гукнув: "Кинути кітву!" Якір занурився у воду, і "Блукач" підійшов так близько до берега, аж опинився під навислими лозами.

— Вище по течії ми пристаємо просто до берега, і коли прокидаємось уранці, гілля дерев заглядає в саму каюту.

— О-о, — промурмотіла Сексон і показала на свій зап'ясток, де вискочив пухирчик. — Дивіться, москіт!

— Зарано для них, — відказав Гастінгс. — Та пізніше вони дошкулятимуть нестерпно. їх буває така хмара, що й клівера не розправиш.

Сексон була занадто недосвідчена в мореплавстві, щоб оцінити гіперболу, але Біллі зрозумів і всміхнувся.

— В місячній долині немає москітів, — заявила вона.

— Ніколи немає,— підтвердила місіс Гастінгс, а чоловік її почав висловлювати щирий жаль, що їхня каюта занадто мала і нема де притулити гостей на ніч.

По насипу гнала машина, і хлопці та дівчата з неї загукали до Сексон, Біллі й Гастінгса, що підпливали до берега човником: "Гей, братва!" Гастінгс гукнув їм у відповідь: "Гей, братва!"; і Сексон, милуючись хлопчачим виразом його засмаглого обличчя, згадала хлопчачі витівки Марка Гола та його кармельського гурту.

РОЗДІЛ XII

Перекинувшись через Сакраменто старосвітським поромом, трохи вище від Ріо-Вісти, Сексон і Біллі опинилися в річковому краї.