Життєва філософія кота Мура - Гофман Ернст Теодор Амадей

Лейб-єгере, починай наступ на павільйон! [604]

Лейб-єгер кинувся до дверей.

— Стривайте! — гукнула Бенцон. — Який наступ? І який павільйон?

На вимогу князя лейб-єгерові довелося ще раз скласти докладний звіт про все, що сталося.

Бенцон, здавалося, слухала розповідь лейб-єгеря з дедалі більшою цікавістю. А коли він скінчив, сміючись, вигукнула:

— Смішнішого непорозуміння важко собі й уявити! Я прошу вас, ваша ясновельможність, негайно відправити лісника та його людей додому. Про змову не може бути й мови, і вам, ваша ясновельможність, не загрожує ніяка небезпека! Незнайомий, що розташувався в павільйоні, вже ваш полонений.

— Хто? — запитав приголомшений князь. — Хто, яка біда оселилася в павільйоні без мого дозволу?

— В ньому, — шепнула Бенцон князеві на вухо, — в ньому ховається княжич Гектор.

Князь відступив кілька кроків назад, ніби його зненацька вдарила якась невидима рука, й вигукнув:

— Хто? Як? Est-il possible?(1) Бенцон, я сплю? Княжич Гектор? — Князь спинився поглядом на лейб-єгерові, що приголомшено м'яв у руках шапку. — Єгерю, — закричав він на нього, — єгерю! Гайда звідси! Лісник та його люди хай теж ідуть геть! Додому! Щоб духу тут вашого не було! Бенцон, ви можете собі таке уявити? Лебрехт назвав княжича жевжиком і шалапутом! Нещасний! Та хай це залишиться між нами, Бенцон, це державна таємниця. Тепер поясніть мені, як так могло статися, що княжич, удавши, ніби 'іде геть, сховався тут, немов якийсь шукач пригод?

(1) Чи це можливо? (Франц.)

Бенцон зрозуміла, що лейб-єгер, вистеживши княжича, допоміг їй вийти з великого клопоту. Твердо переконана, що з її боку було б нерозважно зраджувати князеві Гекторо-ву присутність у Зіггартсгофі, а тим паче його наскок на Юлію, вона проте вважала, що не можна залишати цю справу в такому стані, який кожної хвилини може зробитися ще загрозливішим для Юлії і для цілого того плану, який сама Бенцон з такими труднощами здійснювала. Тепер, коли лейб-єгер відкрив сховок княжича і з'явилась небезпека, що його звідти витягнуть не вельми почесним способом, Бенцон могла вже розповісти про нього князеві без шкоди для Юлії. [605]

Отож вона пояснила князеві, що, мабуть, любовна суперечка Гедвіги з княжичем спонукала останнього оголосити про свій раптовий від'їзд, а самому разом з відданим камердинером сховатись поблизу коханої. Годі заперечити, що в цьому вчинкові є щось романтичне й авантурницьке, але кожен закоханий на таке здатен. До речі, княжичів камердинер палко закохався в її Нанні, яка й зрадила їй таємницю.

— Ага, — зрадів князь, — хвалити бога! То це камердинер, а не княжич закрався до вашого дому й потім вистрибнув крізь вікно на вазони, мов паж Керубіно. Бо в мене снувалися різні неприємні думки. Княжич — і вистрибнув крізь вікно! Де таке чувано в світі!

— О, — відповіла Бенцон, лукаво сміючись, — я знаю одну особу князівської крові, що не гребувала вилазити крізь вікно, коли...

— Ви мене дратуєте, Бенцон, — перебив радницю князь, — ви неможливо дратуєте мене! Мовчімо про минуле, а краще подумаймо, що тепер робити з княжичем. Уся дипломатія, все державне право, всі двірські звичаї — геть усе полетіло до біса в цьому проклятому становищі! Чи мені його недобачати? Чи виявити ніби випадково? Чи що... чи як... Усе йде обертом у моїй голові. От що виходить, коли князівські голови принижуються до романтичних витівок!

Бенцон справді й сама не знала, якої форми надати дальшим стосункам з княжичем. Але й ця перепона зникла. Не встигла вона відповісти князеві, як зайшов кастелян Руперт і передав йому згорнуту вчетверо записочку, сказавши з хитрою усмішкою, що вона від однієї високої особи, яку він мав честь тримати замкненою неподалік звідси.

— Отже, ти знав, — мовив князь дуже ласкаво, — отже, ти знав, Руперте, що... Ну, я завжди вважав тебе чесним, відданим служником мого дому, і тепер ти таким і виявився, бо, як і велів тобі обов'язок, слухався наказів мого вельможного зятя. Я подумаю, як тебе винагородити.

Руперт якнайчемніше подякував і вийшов з кімнати. В житті часто буває, що когось вважають особливо чесним і порядним саме тієї хвилини, коли він зробить якусь підлоту. Про це й подумала Бенцон, яка більше знала про зухвалий напад княжича і була впевнена, що старий лицемір Руперт втаємничений у ту справу.

Князь розпечатав записку й прочитав:

Che doice рій, che ріп giocondo stato

Saria, di quel d'un amoroso core? [606]

Che viver рій felice а рій beato,

Che ritrovarsi in servitu d'Amore?

Se non fosse l'huom sempre stimulato

Da quel sospetto rio, da quel timore,

Da quel martir, da quella frenesia,

Da quella rabbia, delta gelosia.

У цих віршах великого поета ви, князю, знайдете причину мого загадкового вчинку. Я подумав, що мене відштовхнула та, яку я обожнюю, яка стала моїм життям, до якої звернені всі мої пожадання і надії, для якої гарячим вогнем палає моє полум'яне серце. Та — о щастя! Я пересвідчився, що доля ласкавіша до мене, ніж я гадав, бо віднедавна знаю, що мене кохають, і виходжу зі свого сховку. Кохання і щастя — таким гаслом я сповіщаю про себе. І скоро, князю, я привітаю вас із синівською пошаною.

Гектор".

Може, ласкавий читач не вельми гніватиметься, коли біограф у цьому місці на кілька секунд відхилиться від розповіді й подасть свій переклад тих італійських віршів. Вони означали приблизно таке:

Що є могутніше на світі від любові,

Яка безжально серцем нашим грає?

Кому із нас у ніжному двобої

Полон Амура не здавався раєм?

Що краще є від пристрасті сліпої,

В якій одвік безтямно ми згораєм

У пеклі ревнощів, блаженстві забуття —

Святих безумств минущого життя?

Князь дуже уважно прочитав записку вдруге, втретє, і чим довше її читав, тим більше похмурніло його чоло.

— Бенцон, — нарешті мовив він, — Бенцон, що це діється з княжичем? Посилати володареві князівства, коронованому тестеві замість чіткого розумного пояснення свого вчинку вірші? Італійські вірші! Що це має означати? Я не бачу в цьому ніякого глузду! Княжич, здається, непристойно екстравагантний. У віршах, наскільки я втямив, ідеться про щастя кохання й муки ревнощів. Що хоче княжич сказати тими ревнощами? До кого, ради всіх святих, він тут міг ревнувати? Скажіть мені, люба Бенцон, чи ви бачите в цій записці хоч іскру здорового глузду? [607]

Бенцон вжахнув прихований зміст княжичевих слів, який їй легко було вловити після того, що сталося вчора в її домі. Але водночас вона не могла не віддати належне спритному поясненню княжича, яке той вигадав, щоб без перешкод вийти зі свого сховку. Далека від думки бодай натякнути про це князеві, вона гарячково міркувала, як би найкраще скористатися з цього нового становища. Крейслер і майстер Абрагам — ось кого боялася радниця, бо вони могли перешкодити її таємним планам, тому вона вважала, що треба спрямовувати проти них кожну зброю, яка їй траплялась до рук. Вона нагадала князеві те, що вже казала йому про згубну пристрасть, яка спалахнула в серці князівни. І, звичайно, повела вона далі, пильне око княжича не могло не помітити цього її стану, так само як і дивної, ексцентричної поведінки Крейслера, і те спостереження дало йому достатню підставу запідозрити, що між ними існує якийсь нероз— І важний зв'язок. Таким чином, стає цілком зрозуміло, чому княжич важився на Крейслерове життя, чому він, гадаючи, що вбив його, уникав зустрічі з князівною, яка була в тяжкій розпуці, але потім, довідавшись, що Крейслер живий, повернувся, гнаний коханням, і потай стежив за князівною. Тільки до Крейслера, більше ні до кого, княжич відчував ревнощі, про які мовиться у віршах, отож тим необхідніше й доцільніше було б надалі не давати Крейслерові можливості зупинятися в Зіггартсгофі, бо вони з майстром Абрагамом, певне, готують змову проти всього князівського двору.

— Бенцон, — мовив князь дуже поважно, — Бенцон, я обміркував те, що ви сказали мені про негідну симпатію князівни, і не повірив, та й тепер не вірю жодному слову. Адже в жилах князівни тече князівська кров.

— Ви гадаєте, — палко мовила Бенцон, почервонівши по самі вуха, — ви гадаєте, ваша ясновельможність, що жінка князівської крові здатна краще за інших погамовувати свій пульс, голос життя в своїх жилах?

— Ви сьогодні, — роздратовано мовив князь, — ви сьогодні в дуже дивному настрої, раднице! Я ще раз кажу: коли в серці князівни й спалахнула якась негідна пристрасть, то це був тільки хворобливий напад, так би мовити, корчі, адже вона має до них схильність, і той напад швидко минувся. А щодо Крейслера, то він вельми цікава людина, йому тільки бракує відповідної культури. Щоб він хотів наблизитись до князівни? Я нізащо не повірю, що він здатен на таку відчайдушну зухвалість. Він зухвалий, так, але по-інакшому. Визнайте, [608] Бенцон, з його химерною вдачею саме князівна не мала б ніякої надії на його увагу, якщо взагалі можлива річ, щоб така висока особа могла опуститися до того, що закохалася б у нього. Бо — entre nous soit dit, Бенцон, — для нього ми, вельможні особи, не так багато й важимо, і саме через цей свій сміховинний, безглуздий погляд він не може перебувати при дворі. Тому хай собі живе далі від нас, але якщо він повернеться, я буду радий його бачити. Бо мало того, що, як я довідався від майстра Абрагама... до речі, майстра Абрагама ви в цю справу не вплутуйте, Бенцон, змови, які він готує, завжди виходили на користь князівському домові. Що ж я хотів сказати? Ага! Мало того, що капельмейстерові, як я довідався від майстра Абрагама, довелось тікати неприпустимим чином, хоч я ласкаво прийняв його в себе, він був і є цілком розумною людиною, що, незважаючи на свою дивацьку поведінку, потішає мене, et cela suffit!(1)

(1) І цього досить! (Франц.)

Радниця скам'яніла з люті, побачивши, що їй так холодно дали відкоша. Зовсім того не сподіваючись, вона наштовхнулася на підводний риф там, де сподівалась легенько плисти за течією.

Зненацька на подвір'ї замку зчинився страшенний гармидер. Туди в'їздила ціла валка екіпажів у супроводі чималого загону гусарів великого герцога. З екіпажів злізли обер-гофмаршал, президент, радники князя, а також дехто з вельможних осіб Зіггартсвайлера. До них дійшла чутка, що в Зіггартсгофі вибухнула революція і життя князя перебуває під загрозою, і ось ці вірні васали разом з іншими шанувальниками двору прибули, щоб стати стіною навколо державної особи, й прихопили з собою захисників вітчизни, яких насилу випросили в губернатора.

За тими гучними запевненнями прибулих, що вони ладні пожертвувати собою задля життя його ясновельможності, князь не міг і слова сказати.