Світ Софії - Гордер Юстейн

Панівний клас у суспільстві, підкреслював Маркс, диктує, що добре, а що зле. Бо уся історія — це історія класової боротьби. Тобто в історії передусім йдеться про те, хто має володіти засобами виробництва.

— Хіба людські думки не мають впливу на зміни в історії?

— І так, і ні. Маркс розумів, що відносини у суспільній надбудові можуть впливати і в зворотному напрямку, на суспільну базу, однак відкидав припущення, що надбудова має самостійну історію. Те, що рухає історію вперед, від суспільства рабовласницького до сучасного індустріального суспільства, визначається перш за все змінами у суспільній базі.

— Ти уже казав про це.

— В усіх фазах історії існувала суперечність між домінуючими класами суспільства, вважав Маркс. У рабовласницькому суспільстві це була суперечність між рабовласниками та рабами, у середньовічному феодальному суспільстві — між феодалами та їх васалами, а згодом — між шляхтою та городянами. Та в часи Маркса у суспільстві, яке він називав буржуазним або капіталістичним, існувала суперечність між капіталістом та робітником, пролетарием, тобто між тими, хто володіє і не володіє засобами виробництва. А тому що "панівний клас" не хоче віддати владу, зміна може відбутися тільки за допомогою революції.

— А як же бути з комуністичним суспільством?

— Маркс дуже захоплювався думкою про перехід від капіталістичного суспільства до комуністичного. Він навіть провів детальний аналіз способу капіталістичного виробництва. Та перш ніж говорити про це детальніше, поговоримо про поглдди Маркса иа людську працю.

— Починай)

— Перш аніж стати комуністом, юний Маркс цікавився питанням, що відбувається з людиною, коли вона працює. Цю проблему аналізував і Геґель. Геґель вважав, що існує двосторонній або ж "діалектичний" зв'язок між людиною та природою. Обробляючи природу, людина сама піддається обробці. Скажемо це інакше. Працюючи, людина втручається в природу і по-своєму впливає на неї. Але в процесі праці природа також втручається в людську свідомість і залишає у ній свій слід.

— Скажи мені, ким ти працюєш, і я скажу, хто ти.

— Це, класне, погляд Маркса. Спосіб, яким працюємо, впливає на нашу свідомість, але й наша свідомість впливає на спосіб праці. Можна сказати, що між "рукою" та "духом" існує взаємний зв'язок. Так, знання людини тісно пов'язані з її роботою.

— Дуже прикро, мабуть, бути безробітним.

— Так— Той, хто не має роботи, у певному сенсі порожній. Ще Геґель звертав на це увагу. Для Геґеля і для Маркса праця була чимось позитивним, тісно пов'язаним із поняттям "бути людиною".

— То бути робітником теж позитивно?

— Так, у вихідній точці. Але саме в тій точці Маркс виступає з гострою критикою капіталістичного способу виробництва.

— Розповідай!

— У капіталістичній системі робітник працює на капіталіста. Праця є чимось поза ним, тим, що йому не належить. Робітникові його праця є чужою, а тому він сам собі стає чужим. Він втрачає свою людську гідність. Маркс називає це гегелівським поняттям відчуження.

— Моя тітка ось уже двадцять років працює на цукерковій фабриці, тож я розумію, про що йдеться. Вона каже, що кожного ранку з ненавистю думає про роботу.

— Якщо вона ненавидить свою роботу, Софіє, то мала би ненавидіти і себе.

— У кожному разі вона ненавидить цукерки.

— У капіталістичному суспільстві праця організована так, що робітник, як раб, працює на інший суспільний клас. Робітник віддає свою силу, а з нею і людську гідність, буржуазії.

— Невже й справді усе так погано?

— Ми говоримо зараз про Маркса. Точкою відліку є суспільні відносини середини минулого століття. А зрештою відповіддю буде рішуче "так". Нерідко траплялося, що робітники працювали по 12 годин щоденно у неймовірно холодних цехах. Заробітна плата була настільки низькою, що навіть діти і вагітні жінки змушені були працювати. Тогочасні соціальні відносини важко описати. На багатьох підприємствах частину платні виплачували дешевою горілкою. Чимало жінок змушені були вдаватися до проституції, їхніми клієнтами було "міське панство". Коротко кажучи, праця, яка мала би вшляхетнювати людину, перетворювала її на тварину.

— Я починаю сердитися.

— У Маркса це також викликало гнів. А у той же час діти заможних буржуа могли грати на скрипці у просторих теплих кімнатах після освіжаючої купелі. Або ж сідали до фортепіано, щоб згаяти час в очікуванні обіду з чотирьох подань. Щоправда, на скрипці чи піаніно грали здебільшого увечері після тривалої прогулянки верхи.

— Ой як несправедливої

— Такої ж думки був і Маркс. У 1848 році разом з другом Ф. Енгельсом він видав "Комуністичний маніфест". Перше речення у "маніфесті" звучить так: "Привид бродить по Європі — привид комунізму".

— Мені страшно.

— Класовій буржуазії також було страшно. Бо тепер почав піднімати голову пролетаріат. Хочеш почути, чим закінчується "маніфест"?

— Охоче.

— "Комуністи вважають за ганьбу приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнені тільки після повалення всього існуючого суспільного ладу. Нехай пануючі класи тремтять перед Комуністичною Революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній, крім своїх кайданів. А здобудуть вони весь світ. Пролетарі всіх країн, єднайтесь!"

— Якщо суспільні відносини насправді були такими поганими, як ти кажеш, то я б підписалася під цим маніфестом. Але ж зараз усе інакше?

— У Норвегії — так, але не в усьому світі. Ще й зараз багато людей живе в нелюдських умовах, виробляючи у той же час товари, які сприяють ще більшому збагаченню капіталістів. Маркс це називав експлуатацією.

— Можеш детальніше пояснити це слово?

— Товар, який виробляє робітник, має певну вартість. —Так?

— Якщо відняти винагороду робітника та інші кошти, затрачені на виробництво товару, зажди залишається ще певна сума. Цю суму Маркс назвав додатковою вартістю, тобто, це — зиск. Це означає, що капіталіст утримує певну вартість, створену власне робітником. Ось це і називається "визискуванням", експлуатацією.

— Розумію.

— Тепер капіталіст може вкладати частину суми із зиску у новий капітал, наприклад, у модернізацію виробництва, щоб мати змогу виробляти ще дешевший товар і відповідно одержувати більший зиск.

— Логічно.

— Так, на перший погляд, може й логічно. Але в цій сфері, як і зрештою в інших, не довго триватиме так, як собі планує капіталіст.

— Що ти маєш на увазі?

— Маркс вважав, що у капіталістичному способі виробництва закладено багато суперечностей. Капіталізм — економічна система, яка руйнує сама себе, бо їй бракує раціонального управління.

— Це частково добре для тих, хто зазнає утиску.

— Так, капіталістична система невблаганно простує назустріч своєму краху. З цього погляду капіталізм — явище "прогресивне", бо він є перехідним етапом на шляху до комунізму.

— Можеш назвати приклад, як капіталізм сам себе знищує?

— Ось капіталіст заробив добрячу порцію грошей на додатковій вартості, частину вклав у модернізацію виробництва, частина пішла для уроків гри на скрипці. А у його дружини з'явилися дорогі забаганки.

— І що ж далі?

— Капіталіст купує нові машини і уже не потребує стільки робітників. Робить це для того, щоб його товар став більш конкурентоспроможним.

— Зрозуміло.

— Але не тільки він так думає. Увесь продуктивний процес стає ефективнішим. Фабрики розростаються, зосереджуючись у руках все меншої кількості власників. Що відбувається тоді, Софіє?

— Не знаю...

— Зменшується потреба у робочій силі. Тисячі людей опиняються поза воротами фабрик. Це викликає постійне зростання соціальних проблем. Такі кризи є попередженням недалекою краху системи. Подібних рис, котрі ведуть до самознищення капіталізму, чимало. А коли все більше коштів вкладається у засоби виробництва без одночасного зростання додаткової вартості, що давало би змогу утримувати конкурентні ціни... Що тоді робиш капіталістові? Можеш мені відповісти?

— Уяви себе фабрикантом. Ти не можеш зв'язати кінці з кінцями, тобі загрожує банкрутство. Що ти робитимеш, аби заощадити гроші?

— Напевно, познижую платню.

— Очко! Це справді наймудріше рішення у цій ситуації. А якщо усі капіталісти такі хитруни — у цьому можеш не сумніватися, так воно й є, — робітники так зубожіють, що не зможуть більше купувати товари. Знизиться їхня купівельна спроможність. Ми опинилися в замкненому колі. "Пробив час капіталістичної приватної власності, — каже Маркс" — Невдовзі опинимося у революційній ситуації*.

— Розумію.

— Коротко кажучи, усе завершується тим, що робітники силою беруть владу над засобами виробництва.

— А далі що?

— На певний період установлюється нове класове суспільство, у якому править пролетаріат. Маркс назвав його диктатурою пролетаріату. Однак згодом диктатуру пролетаріату повинне заступити "безкласове" суспільство, комунізм. Це суспільство, у якому засобами виробництва володітимуть усі, тобто сам народ. Кожен працюватиме за можливістю, а одержуватиме за потребою. Праця належатиме народові, і капіталістичне "відчуження" припинить своє існування.

— Усе це так заманливо звучить, а далі як? Чи вийшло щось з тієї революції?

— І так, і ні. Економісти нині стверджують, що Маркс допустив кілька великих помилок, зокрема в аналізі капіталістичних криз. Маркс не звернув належної уваги на загрозу вичерпання природи, що тепер усе більше загрожує людству. Але і це велике "але"...

— Я слухаю.

— Марксизм попри все привів до великих змін. Немає сумніву в тому, що соціалізмові вдалося вибороти людяніше суспільство. У кожному разі ми, європейці, живемо у справедливішому та більш солідарному суспільстві, ніж це було за часів Карла Маркса. До цього немало спричинився сам Маркс та й увесь соціалістичний рух.

— Розповідай далі.

— Після Маркса соціалістичний рух розділився на два напрямки. З одного боку — соціал-демократія, з іншого — ленінізм. Соціал-демократія, яка обрала поступовий мирний шлях до справедливішого суспільного порядку, утвердилася в Західній Європі. Назвемо це "повільною революцією". Ленінізм, який зберіг віру Маркса у те, що тільки революційним шляхом боротьби можна повалити старе класове суспільство, відіграв велику роль у країнах Східної Європи, Азії та Африки. Обидва рухи, кожний по-своєму, боролися проти нужди та утисків.

— Та хіба не була створена нова форма гноблення? Наприклад, у Радянському Союзі та країнах Східної Європи?

— Без сумніву.