Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Макхіт побоявся ввести їх до зали, не знаючи, як це сприйме тесть.
Коли всі цосідали довкола великого круглого столу, на якому стояла карафка з водою, шість склянок і скринька в сигарами, Готорн як нотаріус і господар відкрив нараду.
Привітавши присутніх, він зразу передав слово Макхітові:
— Містер Макхіт, знайомий усім вам засновник фірми Д-крамлиць, хоче зробитг вам, якщо я правильно зрозумів його, деякі пропозиції.
Аарон підняв м'ясисту руку.
— Дозвольте мені спершу з'ясувати одне питання, яке нас дуже непокоїть, бо інакше ми навряд чи зможемо спокійно вислухати те, що хоче сказати містер Макхіт. Я маю на увазі чутки про якісь порушення закону в Центральному закупному товаристві.
Макхіт підвівся.
— Я можу дати вам відповідь,— повільно промовив він.— Ці чутки викликані арештом містера ОТари, що постачав товарами мої крамниці. Арештовано його на підставі моєї власної заяви. Походження деяких партій товарів здалось мені не зовсім чистим. Зроблене розслідування виявило, що ці товари справді добуті шляхом грабунку. ОТара вже признався поліції в усьому. Його судитимуть за скуповування краденого.
Аарон, видно, не дуже здивувався. Він схвально, навіть шанобливо кивнув головою.
Нарешті Макхіт перейшов до своїх пропозицій. Він намагався висловлюватись якомога стисліше.
Роздрібна торгівля, сказав він, переживає тяжку кризу. Конкуренти в запалі боротьби так захопилися зниженням цін, що останнім часом про якісь більш-менш пристойні прибутки годі було й думати. Принцип роботи магазинів стандартних цін — це служіння покупцеві! Але, щоб мати змогу здійснювати цей принцип протягом тривалого часу, вони повинні бути рентабельними і давати якісь нагромадження коштів. Дотеперішня практика більш або менш безоглядної конкурентної боротьби важким тягарем лягла на плечі кредитних закладів. І він тепер пропонує об'єднати фірми Аарона, Крестона й Д-крамниці, в один синдикат АКД-крамниць, що вивчатиме цотреби клієнтури, організує раціональне розміщення підприємств, розробить тверді плани продажу і таким чином дасть змогу встановити прийнятні ціни.
Могутній Аарон нерішуче глянув на своїх компаньйонів із Комерційного банку, а потім повільно сказав, що припинення конкурентної боротьби і йому здається бажаним.
Настала тиша. Президент Комерційного банку відкашлявся і сухо промовив:
— Дозвольте спитати, чи відбувалися вже які-небудь переговори у вказаному містером Макхітом напрямку. Наскільки мені відомо, до цієї хвилини концерн Д-крамниць містера Макхіта належав до нашої групи і таким чином був зв'язаний деякими спільними постановами.
Обережно добираючи кожне слово, Макхіт відповів йому, що з огляду на родинні зв'язки — він показав рукок) на містера Пічема, який сидів навпроти нього, але той і оком не моргнув,— йому довелось поцікавитися справами Національного депозитного банку, який кредитує фірму Крестона. Отже, міркування про майбутню долю цієї фірми виникли, так би мовити, в родинному лоні. А потім відбулися й попередні розмови чисто інформаційного характеру з містером Крестоном особисто.
— І які ж були результати цих попередніх розмов? — спитав Аарон, не дивлячись на своїх банкірів.
— Цілковита згода,— відповів за Макхіта сам Крестон. Аарон засміявся.
— А чи зачіпалось у цих попередніх розмовах,— знову холодно озвався президент Комерційного банку,— у цих попередніх розмовах інформаційного характеру в родинному лоні питання про роль Центрального закупного товариства?
І перевів погляд на Блумзбері, що зніяковіло засовався в своєму кріслі,— адже він нічогісінько не розумів. За нього незворушно відповів Макхіт:
— Ви можете адресувати це питання мені.
— Я адресую його ЦЗТ,— відказав Жак Оппер.
— Значить, мені,— спокійнісінько потвердив Макхіт.— Бо ЦЗТ — тепер цього вже не можна приховати — з деякого часу перебуває зі мною в тісному зв'язку.
— Родинному? — з крижаною іронією спитав Оппер-молодший.
— Ні, дружньому,— приязно відказав Макхіт.— Ми з Блумзбері друзі.
— Дуже цікаво,— сказав Анрі Оппер і повернув голову до Аарона.
Запала прикра мовчанка. Готорн налив собі склянку води й лагідно попросив усіх присутніх по змозі уникати різкого тону.
— Отже, Макхіте,— резюмував Аарон зовсім не воро* же, скорше з гірким гумором,— ви — президент ЦЗТ і директор НДБ, якщо я правильно зрозумів.
Макхіт серйозно кивнув головою.
— Ну що ж, Оппере, тоді зовсім інша річ,— резюмував Аарон тепер уже своє становище.— Якщо я не помиляюся — а чого б це я мав ще й тепер помилятись? — Крестон може невдовзі розраховувати на одержання від ЦЗТ нових товарів. Родинні й ділові зв'язки, до яких приєдналися ще й дружні,— я кажу це без найменшої різкості,— створюють майже ідеальні умови роботи супротивної сто-, рони. І тому, Оппере, постає питання: чи повинні й надалі в наших стосунках існувати ці супротивні сторони? Звісно, це питання ми могли б розглянути й завтра, але можна розглянути його й зараз. І краще зараз, панове! Таку кашу краще їсти гарячою. А ви як гадаєте?
— ЦЗТ,— докинув Макхіт,— може розвинути дуже велику потужність як постачальник — при умові, що йому не будуть платити занадто низькі ціни, як це, на жаль, не раз бувало останнім часом. Треба сказати, що тактика тиску на незалежні, не зв'язані з нашими концернами крамниці шляхом зниження цін за останні тижні дала великий ефект. Сталась ціла низка банкрутств — з чисто людського погляду явище, безперечно, вельми прикре, але з другого боку — дуже корисне для оздоровлення роздрібної торгівлі. З'явилася можливість скупити в збанкрутілих фірм великі кількості товарів за надзвичайно низькими цінами. Де падає кволий, там дужий стоїть, панове!
Аарон уважно розглядав свої нігті. Ніхто не відчував потреби висловитися, і Макхіт повів далі:
— Любий друже Аарон, якщо ми тепер оголосимо, що скасовуємо наш рекламний тиждень, це матиме уже несприятливий ефект. Згадаймо, з якою увагою стежили лондонські покупці за нашою боротьбою. А коли б представлені на цій нараді фірми об'єдналися в синдикат, то їм, звичайно, було б байдуже — відбудеться цей рекламний розпродаж чи ні.
— Он як? — здивувався Аарон.— Значить, ви маєтф намір неодмінно провести свій рекламний тиждень, якщо ми не дійдемо згоди? А я думав, що склади ЦЗТ тепер порожні...
— Безперечно,— радо пояснив Макхіт,— але я купив велику партію в Крестона — звичайно, трохи дорожче, ніж у ЦЗТ, проте не так дорого, як на відкритому ринку.
— Будучи одночасно й президентом ЦЗТ, ви, Макхіте, матимете досить велику вагу в тому синдикаті, про який ви говорите, правда ж? '
— Скажімо краще — нестиму велику відповідальність,— чемно відказав Макхіт.
— А ви якої про це думки? — спитав Аарон у представників Комерційного банку.
Анрі Оппер глянув на брата й різко відповів:
— Зараз скажу. Я волію не входити з містером Мак-хітом у жодний із згаданих тут видів зв'язку. Крім того,, я прошу вас разом з нами негайно покинути цей дім.
І підвівся.
Аарон з кислою міною'глянув на нього.
— Але ж чому? — жалісно сказав він, проте не встав.— Вислухайте спершу все до кінця.
Анрі Оппер на мить зупинив на ньому повний холодного презирства погляд. Потім мовчки відвернувся і, коротко кивнувши головою, пішов до дверей, а за ним — його ви-сокоінтелектуальний брат.
Аарон*твердим поглядом обвів усіх присутніх.
— Поза всяким сумнівом, мої друзі позбавлені справжнього почуття гумору. Я лишився тут, бо хочу показати вам, що маю це почуття; а знати таку річ про свого ділового партнера часом буває дуже корисно. Не можу ж я знятися з якоря й піти, коли моя фірма лишається на мілині,— сердито докінчив він.
Йому ніхто не відповівші він провадив далі:
— Зараз, здається, набирає гостроти таке питання: чи зможемо ми обійтись без фінансової допомоги Комерційного банку?
Цю мить у дискусію вперше втрутився Пічем.
— Я гадаю,— сухо сказав він,— що мій зять зможе обійтись без неї. Товариство експлуатації транспортних суден, яке я очолюю, не зазнало, на щастя, ані найменших фінансових збитків від страхітливої катастрофи з "Оптимістом". Таким чином, до людських жертв принаймні не долучились матеріальні. Можу навіть сказати вам довірчо, що в нас є перспективи на дальше співробітництво з урядом. Таким чином, я, принаймні на перший час, поки ще не розпочав здійснення власних широко задуманих планів, зможу запропонувати свою підтримку молодому, перспективному підприємству, яким мені уявляється синдикат АКД-крамниць.
Аарон, не підводячись, уклонився. Потім майже мрійно подивився на Макхіта й лагідно сказав:
— Я, здається, зрозумів усе, Макхіте. Мене й Комерційний банк ви своїми фантастично дешевими товарами ЦЗТ втягли в запеклу конкурентну боротьбу з Крестоном і таким способом поклали його на лопатки. Коли він під тиском конкуренції розтратив гроші Національного депозитного банку, втримуючи ціни на такому ж низькому рівні, як наші,— ви примусили банк закрити йому кредит. Нас же — в тому числі й ваші власні Д-крамниці — ви в самому розпалі боротьби лишили без дешевих товарів із ЦЗТ і, нарешті, тепер посварили мене з Комерційним банком, так само як Крестона — з Національним. Геніально! Треба буде ще колись обговорити все це за пляшкою старого винця, згода?.. А зараз кінчаймо зі справами. —Як я бачу, більшість присутніх зібралися їхати на панахиду по героях "Оптиміста". В такому разі нам уже час іти. Однаково всі деталі сьогодні обговорити не встигнемо.
З його пропозицією погодились усі. Синдикат АКД-крамниць на чолі з містером Макхітом було засновано.
Поллі й Фанні, що сиділи в директорському кабінеті, теж не нудьгували.
Фанні розповіла про один кумедний випадок на суді. Після оголошення виправдувального вироку шукати зниклого банкіра Макхіта кинулися і кілька власників Д-крамниць із своїми жінками. Фанні ходила за ними й слухала, що вони говорять. Виявилося, що вони неодмінно хотіли потиснути йому руку. А гладкого Воллі, що звів їх з пуття, крамарі кляли на всі заставки. "Так і знайте, в нього були якісь темні заміри!" — обурювались вони.
Фанні пояснила Поллі, що документ, пред'явлений на доказ алібі, яке так задовольнило крамарів, знявши пляму з Макхіта, був протоколом того самого засідання ЦЗТ, на якому ухвалили припинити постачання — що означало їхнє банкрутство.
Коли Поллі досхочу нареготалась, розмова перейшла на осінні моди.