Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Разом із жовтком рішучі рухи ложечки щоразу відділюють від шкаралупи належну порцію білка. Ліва рука теж допомагає в цій роботі: вона повертає яйце назустріч ложечці! Так, спільними зусиллями, неодмінно буде досягнуто бажаного ефекту: в яйці не лишиться нічого! Нарешті яйце вже порожнє; треба його ще підняти до світла, трошки нахилити й заглянути всередину. Лишається ще вершечок, на початку всієї процедури дбайливо відкладений на блюдце. Якщо спорожнити його зразу, виходить повна ложечка білка.
Поллі дивилася на цю сцену, мов зачарована: таке не часто можна побачити! З самого початку вираз Макового обличчя був глибоко зосереджений, майже стурбований. Здавалося, наче це одне яйце — єдина його пожива, наче цим єдиним яйцем він повинен відновити всі свої життєві сили; завдання справді неабияке! Він ніби весь час переводив погляд із яйця на свої незграбні руки й ноги, а тоді знову на невеличке яйце. Ось звідки, мабуть, той задуманий погляд, кинутий на порожню шкаралупу щойно виїденого яйця... Він не скаржився, жодне зітхання не вирвалося з його грудей, але ж справді — все скінчилось, і лишилась сама турбота, чи те яйце щось дасть йому... А ще за мить він недбало кинув шкаралупу на блюдце (однак ложечку, це необхідне знаряддя, яке ще не раз йому знадобиться, він неквапно, акуратно поклав на місце!) і без видимого жалю, навіть байдуже відвернувся від столу.
Він був зовсім спокійний. Судовий розгляд, що чекав його, був чистісінькою формальністю. ОТара його теж
більше не тривожив. Макхіт вірив, що в того вистачить глузду взяти на себе всю вину за грабунки, щоб уникнути звинувачення в підбурюванні до вбивства. Як і передбачав Макхіт, за амурні пригоди ОТарі довелось заплатити діловою кар'єрою.
Прийшов Ріггер. Час було їхати в суд.
Макхіт швиденько зібрався. Крестон і Міллер пішли: їм ще треба було кінчати готування до наради в Національному депозитному банку. Макхіт пообіцяв їм не запізнитись.
Дорогою до суду Ріггер розповів Макхітові дещо про суддю Лаферса, який вів його процес.
Це, сказав адвокат, зовсім не така людина, як суддя Брутлі з колегії присяжних, що одинадцять місяців на рік ходить п'яний як чіп і лиш один місяць буває тверезий — під час відпустки, коли їздить до Шотландії вудити рибу. Весь цей місяць він і краплі в рот не бере; він любить казати: "Рибу спіймати не так легко; вона хитра, вона не вірить у справедливість".
Лаферсові ж пити нема потреби. Він, як сказав Ріггер, чудовий юрист і має незвичайну здатність зосереджуватися. Завдяки цьому його ніколи не дратують найвідвер-тіші висловлювання людей, допитуваних на суді. Натренований розум дає йому змогу нічого цього не чути. На розгляд кожної справи він приходить грунтовно підготований. Він завжди точно знає, який вигляд має справа з юридичної точки зору, і тому його нічим не можна збити з пантелику.
—— Адже для юриста-фахівця,— говорив Ріггер,— справа має зовсім інший вигляд, ніж для профана. Профан стане, розпустить язик та твердить, що він не винен, а сам думає про різні сторонні речі: "Я не витримаю ув'язнення", або: "Як же тепер живе без годувальника моя сім'я?", або ще: "І чом я тоді не привів із собою до тітоньки якого-небудь свідка?" А суддя завжди розглядає саму справу, думає тільки про неї і тому завжди має велику перевагу над профаном-обвинуваченим.
Зала суду була майже повна. Газетна сенсація відіграла свою роль.
В одному з задніх рядів — але так, що Ріггер зразу побачив його,— сидів могутній Аарон. Він зайняв крайнє місце біля середнього проходу, поставив біля себе на підлогу циліндр і нервово протирав пенсне. Поруч нього сидів його довірений, містер Пауер.—
IV
323
Велику частину публіки становили власники Д-крамниць.
Відтоді як колегія присяжних офіційно потвердила своїм вироком, що на Макхіта падає підозра в убивстві, оптовик став дуже непопулярний серед них. Груч, який сидів поміж ними і якого вони .не знали, весь час ловив такі розмови:
"А я чув, ніби він живе так скромно, палить дуже мало і зовсім не п'є. Хтось навіть казав мені, що він вегетаріанець. І нібито в особистому житті це бездоганна людина, нібито він живе тільки своєю ідеєю. Ну, і всі, звісно, пробачали йому, коли траплялися якісь прикрощі. Казали завжди: це, мовляв, усе його помічники винні, а сам він нічого цього не знає. А тепер, почувши, в чому, бач, його звинувачують, я став на все дивитись зовсім іншими очима".
Уся ця публіка була дуже схвильована. Звідкись просочилася чутка, що суд відмовився прийняти докази алібі обвинуваченого банкіра без публічного розгляду справи. 1 тепер крамарі покладали великі надії на гладкого Воллі, якого вони показували один одному.
Макхіт прийшов на суд у парадному чорному костюмі. Та й крім нього, в залі було ще кілька леді й джентльменів, які, очевидно, звідси збиралися їхати просто на панахиду. Чорні костюми створювали таке враження, ніби ця частина публіки забігла сюди лиш на хвильку.
Це вишукане панство розмовляло дуже голосно про іподромні новини та останні події в діловому світі. Всі вони стояли в проходах і перекидалися жартами через залу.
Суд почався з деяким запізненням. Суддя Лаферс, напевне, був зайнятий чимсь іншим. Один з захисників обвинуваченого передав своєму підзахисному папку з паперами, і той зразу заглибився в них. Публіка вирішила, що то матеріали слідства, але насправді ті папери прислав Міллер; то були останні виписки з банкових книг, підготовані для наради.
Воллі, збудивши загальну увагу, підійшов до Ріггера та Віса і показав їм якусь папку. Віс видимо зацікавлено взяв її й почав гортати папери, що були в ній. Потім підійшов разом з Ріггером до свого підзахисного — показати ті папери йому. Але Макхіт тільки махнув рукою — він був заглиблений у свої виписки. Вносячи в них виправлення, він неуважно вислухав адвоката й тільки здивовано покрутив головою.
Нарешті до зали ввійшов Лаферс у перуці й пурпуровій мантії, оздобленій горностаєвим хутром. Зала стихла, і суддя відкрив засідання.
Він явно розглядав його як просту формальність. У всіх було таке враження, що й сісти його змусив тільки похилий вік.
Воллі зразу викликав як свідка самого обвинуваченого Макхіта. Той коротко й недбало відповів на скупі адвокатові запитання. Захист узагалі відмовився від запитань.
Коли поряд з іншими свідками викликали солдата Ф'юкумбі, виявилось, що в залі суду його немає. Воллі, видимо, дуже розсердився. Його цікавив тільки Ф'юкумбі, а того, як на лихо, не було.
Потім підвівся Віс і виголосив дуже довгу промову.
— Ваша честь,— заявив він,— обвинувачення, висунуте проти містера Макхіта, грунтувалось на його небажанні відкрити, де перебував він у ту годину, коли бідолашну Мері Свеєр спіткала смерть. Якби це алібі можна було пред'явити, а містер Макхіт з деяких міркувань не захо-" тів зробити цього, то все обвинувачення відразу стало б безпредметним. Тоді довелося б визнати, що містер Макхіт, у всякому разі, не є винуватцем смерті Мері Свеєр — чи то вона сама вкоротила собі віку, чи то загинула від руки вбивці. Вже й само собою обвинувачення було не вельми вірогідне. Яку міг мати користь комерсант і банкір Макхіт від смерті однієї із своїх підлеглих — до певної міри підлеглих? Під час розгляду справи колегією присяжних багато говорилося про якісь викриття, що ними вона йому нібито погрожувала. Вона справді висловлювала такі погрози — в редакції "Дзеркала". І як же реагували на них працівники газети? Вони розреготались. То невже б містер Макхіт пальцем поворухнув, щоб запобігти викриттям, із яких сміються? Але я не збираюсь довго про це говорити. Містер Макхіт має абсолютно бездоганне, незаперечне алібі, яке цілковито виключає його причетність до вбивства, вчиненого увечері двадцятого вересня. Ваша честь, ось я передаю вам протокол засідання Центрального закупного товариства з обмеженою відповідальністю, на якому містер Макхіт головував.— Віс віддав протокол судді.— Як свідків я вказую присутніх тут членів правління ЦЗТ, що підписали цей протокол. Вони потвердять, що особа, з ділових міркувань названа в протоколі "м-р ІЧ",— це справді містер Л акхіт.
Поки суддя переписував собі з протоколу прізвища членів правління ЦЗТ, а Блумзбері, Фанні Крайслер та адвокати Ріггер і Віс виходили на поміст для свідків, у залі виник якийсь рух. Двоє слухачів, підвівшися з своїх місць, пропихались до виходу.
— Я вже все розумію,— досить голосно сказав оДин із них другому.— Це якраз на тому засіданні вони склали листа, після якого остаточно припинилося постачання. І Макхіт головував на ньому.
Макхіт, як і всі слухачі, помітив їхній відхід. Він добре-таки налякався.
— Тут є ще одне прізвище,— промимрив суддя.— Здається, ОТара. Цей пан присутній?
Макхіт занепокоєно підвівся й швидко сказав:
— Цю людину заарештовано за переховування краденого на підставі моєї заяви, що її я надіслав до поліції як президент ЦЗТ. Порушення закону сталося внаслідок моєї відсутності під час перебування в слідчій в'язниці.
Сівши, він неспокійно глянув на двері, за якими зник могутній Аарон.
Фанні Крайслер, Блумзбері й обидва адвокати склали присягу й посвідчили, що зазначений у протоколі "м-р №> був банкір Макхіт.
Потім Віс підвівся ще раз. У руках у нього була та сама папка, яку перед початком засідання передав йому Воллі.
— Мій клієнт зовсім не зобов'язаний вказувати судові справжнього вбивцю,— недбало сказав він.— Але, оскільки містер Макхіт щиро зацікавлений у цілковитому з'ясуванні всіх обставин загибелі однієї з своїх співробітниць, я передаю судові матеріали, з яких можна зробити висновок щодо особи гаданого вбивці.
Віс кинув на стіл судді товсту папку й знеможено сів. Глядачі шумно підвелися, й зала знов загула розмовами. Макхіт тим часом усе поглядав на годинника. Видно було, що він дуже нервується.
Майже зразу після того, як присяжні відійшли на нараду, щоб винести вирок, він підвівся і в супроводі полісмена вийшов у коридор, до представників преси. Щось шепнувши Поллі, він повів репортерів до невеличкої порожньої кімнатки.
Полісмен давно звик до того, що злочинці розмовляють з репортерами як рівні з рівними, й не дуже пильнував підсудного. Коли газетярі гуртом нропхалися до кімнатки, Макхіт, який лишився ззаду, причинив за ними двері й пішов коридорами далі.
Ніхто не звернув на нього уваги.