Одіссея - Гомер

"Ні ораниці не орють вони... в них і без оранки... все виростає". — Відтворення гри слів оригіналу.
116-119. "...острівець невеликий... там без ліку диких пасеться кіз..." — Можливо, це острів Капрі (буквально "козиний"), розташований біля Неаполя, недалеко від вулканічної Сицилії, яку слід розуміти під казковою країною кіклопів (буквально — "круглооких").
125. "...кораблів із червоними грудьми..." — ніс корабля фарбували, звичайно, червоним суриком, а боки смолили, звідси й епітет корабля — "чорний" або "чорнобокий".
213. Бесаги — тобто шкіряні мішки, що їх брали з собою в подорож стародавні греки, щоб зберігати вино.
270. Зевс вважався покровителем подорожніх, що просять захисту і пристановища (див. прим, до VI. 207-208).
359. Амбросія — див. прим, до IV. 445. Нектар — напій богів, що давав їм безсмертя і вічну юність.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
7. "Замужем дочки його були за своїми братами". — Одруження синів Еола з рідними сестрами — відбиток дуже давньої, порівнюючи з гомерівськими часами, групової форми шлюбу.
[524]
86. "Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги". — Тут відбито відомості стародавніх греків про так звані "білі ночі" на півночі. Очевидно, країна лестригонів з її короткими літніми ночами — найбільш віддалене на північ місце Одіссеєвих блукань.
135. Острів Еея. — В "Телегонії", останній з поем троянського циклу, яка до нас не дійшла, розповідалося, що Кіркея породила від Одіссея сина Телегона ("народжений далеко"), який, шукаючи батька, прибув на острів Ітаку. Одіссей збройно виступив проти прибулих чужоземців і був смертельно поранений рукою Телегона. Довідавшись про те, що він убив свого батька, Телегон забрав з собою на Еею Пенелопу, з якою потім одружився, і Телемаха, дружиною якого стала Кіркея.
190-192. Натяк на тумани, під час яких ні по сонцю, ні по зорях, по яких орієнтувались мореплавці, не можна встановити, де схід, а де захід.
222. Грецькі жінки працювали за верстатом не сидячи, а ходячи навколо нього (див. рр. 226-227).
235. Світле прамнейське вино — з виноградників гори Прамни на острові Ікарії (є ще однойменні міста біля Смірни та на острові Лесбосі).
280. Греки вітались, не подаючи один одному руку, а лише торкаючись нею плеча (див. прим, до III. 35).
302. Світлий дозорець — епітет Гермеса (див. прим, до І. 38).
305. Молі — назва якогось чудодійного зілля або цілющого коріння. Це назва, можливо, не грецька, тому Гомер і відносить її до "мови богів".
350-351. Дочки гаїв, джерел і потоків — німфи (див. прим, до VI. 105).
441. "Хоч він і родичем був мені близьким". — Еврілох був небожем Одіссея.
469. "...Ори пройшли своє коло..." — Ори — богині, що доглядали порядку в природі та змінювали пори року.
492 — 495. Тіні померлих у підземному царстві, за віруванням стародавніх греків, були позбавлені здатності мислити. Лише тінь фіванського віщуна Тіресія (який фігурує живим у трагедії Есхіла "Едіп-цар") зберегла непорушним свій розум і дар віщувати майбутнє.
[525]
513-514. Ахерон, Кокіт, Піріфлегетон, Стікс — річки в підземному царстві мертвих.
518. Опис жертовного обряду для виклику померлих, про який розповідається в пісні XI.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
14. "...країна людей кімерійських..." — в уявленнях греків про цей народ відбито неясні відомості про найдальші північні краї з їх полярними ночами.
38 — 43. Цей опис "блідого жаху" й болю за віднятих смертю та війною, особливо в юному віці, привертав увагу поетів, починаючи з античності; так, уже Вергілій відтворив його в "Георгіках" та в "Енеїді".
102. Йдеться про осліплення Поліфема (IX пісня), що накликало гнів його батька Посейдона на Одіссея та його супутників.
107. Міфічний острів Трінакія, де паслись священні бики Геліо-са, — місце наступних пригод Одіссея (XII. 260 і далі). Трінакія буквально — тризубець. Майже так само називали стародавні греки Сицилію — Трінакрія (буквально — трикутник). Пізніше ці назви ототожнювались.
134-135. Як здійснилось віщування Тіресія про легку смерть Одіссея, — розповідається в післягомерівській поемі "Телегонія".
186. Натяк на не властиві гомерівській добі форми судочинства — очевидно, пізніша вставка.
235-386. Перелік жінок, що фігурують у грецьких міфах.
271-280. Міф про Едіпа, що вбив свого батька й одружився з своєю матір'ю Епікастою (за іншими — Йокастою) — став основою трагедій Софокла "Едіп-цар" та "Едіп в Колоні".
287-297. Вродливу Перо, сестру Нестора, батько, пілоський владар Нелей, обіцяв видати за того, хто приведе йому стадо фесса-лійського державця Іфікла. Це зробив для Біанта, який сватався до Перо, брат його Мелампод — засновник культу Діоніса, "віщун бездоганний", що розумів навіть мову тварин. Про чудеса, які творив Мелампод, розповідає приписувана Гесіодові поема "Меламподія".
299-300. Кастор і Полідевк (рим. Поллукс) — сини Леди: Полі-девк, народжений від Зевса, був безсмертний, а Кастор — син Тінда-рея — звичайна людина. Після смерті Кастора Полідевк уділив йому
[526]
половину свого життя, і відтоді брати жили, поперемінно вмираючи й воскресаючи. Так ці брати Діоскури (тобто діти Зевса) стали зразком братньої дружби, — про них згадується і в уривках з "Кіпрії" (поеми троянського циклу), які збереглися. Сузір'я Близнюків названо так на честь братів Діоскурів.
315-316. Осса і Пеліон — гори недалеко від Олімпу, що здавна вважався оселею богів. У цих рядках відбивається пізніший погляд на Олімп, як лише на перший ступінь до оселі богів у небі. Вергілій відбив це в "Георгіках".
318. "Син Зевса і пишноволосої Лети" — Аполлон.
326-327. Мера — супутниця Артеміди, убита нею після того, як вона породила Локра від Зевса; Клімена — дружина Філака й мати Іфікла; Еріфіла — дружина Амфіарая, мати Алкмеона, підкуплена Полініком, сином Едіпа, умовила Амфіарая взяти участь у поході на Фіви, наперед знаючи, що він не вернеться живий, — за це була убита Алкмеоном.
382. Товаришами Одіссея Гомер весь час називає його супутників на кораблі. Тут мова йде про бойових товаришів Одіссея з боїв під Троєю — про Ахілла, Еанта та ін.
384. Йдеться про Агамемнона, якого вбила Клітемнестра.
412-456. Весь цей уривок з сатирою на жіночу зрадливість та грубуватістю висловів — данина смакам пізніших слухачів гомерівських поем.
471. Еакід — тобто внук Еака, син Пелея, Ахілл.
489. В цій славетній репліці Ахілла є слово, про яке здавна сперечаються коментатори і якого більш ніде нема в Гомера; це слово "епарурос" — батрак.
492. Благородний син Ахілла — Неоптолем.
523. Йдеться про троянського коня (див. прим, до IV. 272).
539. Асфодел. — Підземні луки в міфічному царстві мертвих заквітчані асфоделом (рід лілеї). Цій квітці належало почесне місце в старогрецькому заупокійному культі.
543-551. Про Еанта див. прим, до III. 109. Гнів Байтової тіні на Одіссея сягає ще їх земного суперництва, що призвело до смерті Еанта. Коли Фетіда, мати Ахілла, після його загибелі під Троєю пообіцяла синову зброю тому, хто найхоробріше відбивав його тіло від троянців, претендентами на нагороду виступили Еант і Одіссей. Для безстороннього розв'язання справи вирішили підслухати думку
[527]
ворогів. Троянські дівчата, які сперечались на цю тему під впливом Афіни, дали перевагу Одіссеєві. Ображений Еант збожеволів і покінчив самогубством.
565 — 600. Тут відбиваються інші, пізніші уявлення про загробне життя, — померлі не позбавлені тіла й людських почувань.
577. Пелетр, або плетр — міра площі, приблизно 0,087 гектара.
593-600. Сцена важкої і безплідної праці Сізіфа, з її характерним уповільненим ритмом.
601-604. Ще один зразок пізніших уявлень греків — злиття образів Геракла-героя, тінь якого перебуває в підземнім царстві, і Ге-ракла-бога, що з дружиною, богинею молодості Гебою, живе серед небожителів.
621. Гірший муж — мікенський владар Еврістей, для якого Ге-ракл зробив свої дванадцять подвигів і в числі їх — викрав триголового пса Кербера з підземного царства.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
39. Тут мова йде, як вважають коментатори, про південно-західне узбережжя Італії, навпроти острова Капрі.
61. Скелі блуденні — міфічні скелі, розташовані близько Мессін-ської протоки між островом Сицилією та італійським узбережжям; вони то розсуваються, то зближаються і тоді розвалюють кораблі, що поміж ними пропливають. Кіркея дає на вибір Одіссеєві дві дороги — поміж блуденних скель та поміж Скілли й Харібди (див. далі); Одіссей вибирає останню.
69-72. Поет згадує тут міф про похід Ясона та інших аргонавтів (від назви корабля "Арго") до Еета, владаря Колхіди (Кавказьке узбережжя Чорного моря), по золоте руно.
85 та 104. Міфічні страховиська Скілла й Харібда, як пояснювали ще античні коментатори, жили одне проти одного в Мессінській затоці.
124. Кратеїда (сильна) — мати жахливої Скілли.
129-136. Сім черід худоби й сім овечих отар, по півсотні голів у кожній (корови і вівці символізують дні і ночі), — міфологічний образ п'ятдесяти тижнів, що становлять грецький місячний рік, на алегоричність якого звернув увагу ще Арістотель. Цей образ трохи інакше відтворено в загадці Клеобула, одного з семи грецьких муд-
[528]
реців: "в одного батька (рік) є дванадцять синів (місяців), які мають тридцять білих дочок (дні) і тридцять чорних (ночі), що весь час умирають і воскресають". (За іншими відомостями, ця загадка пов'язується з ім'ям поетеси Клеобуліни, дочки Клеобула з Лідії.)
253. Грецькі риболови поміж гачком і волосінню прикріпляли рогову трубку, щоб риби не відгризли його разом з приманкою.
317-318. Кожен красивий грот або печеру поетична фантазія греків заселяла вродливими німфами.
343. Для стародавніх греків принесення жертви богам, по суті, становило спільну з ними учту.
357. Не маючи під руками потрібного в жертовному ритуалі ячменю, супутники осипали жертовну тварину дубовим листям.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
14-15. "...а потім, з народу зібравши, своїми втрати повернем". — Покриття витрат за рахунок мас — яскраве свідчення експлуатації їх аристократією, що народжувалась.
77. Камені з пробитими в них дірками — причали, до яких прив'язували линвами корабель, обернений до берега кормою.
81. (Див. прим, до VI. 37 та 58). Греки гомерівських часів не запрягали в вози більше двох-трьох коней, — порівняння з четвернею — відбиток пізнішої доби.
92.