Одіссея - Гомер

"Будьте ж ви свідками... Стіксові води..." — Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей.
250. Судна вантажні. — Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: "довгі кораблі", що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і "круглі кораблі", для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми.
272-275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір'їв найважливішим для грецьких моряків було сузір'я Арктос, або Ведмедиці — Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба ("...до купань в Океані-ріці не причетний"). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір'я стоїть у небі найвище.
277. Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу — недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір'я Віз лишається в нього весь час ліворуч.
283. Пагори Солімські — узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів.
295-296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер — Евр; західний — Зефір, здебільшого м'який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер — Нот, що приносив дощі й тумани; північний — Борей, хо-
[519]
лодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол — про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні.
310. Син Пелея — Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея.
333-353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає.
346. Намітка — тобто хустка з пов'язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком.
445. "Зглянься, хто б ти не був, володарнії" — За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря.
488-490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого.
ПІСНЯ ШОСТА
3. Земля феакійців — Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів.
37 та 58. "Мулів велить запрягти...-" — В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах — для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах — для перевезення вантажів.
74. Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон — натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну — теплий шерстяний плащ, або фарос — полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим.
91-92. "Плаття... в ямах топтали..." — За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами.
105 та 123-124. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо — як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених.
[520]
159. "Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій". — Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж.
207-208. "...під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі..." — Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет — Зевс "гостинний" і "гостям супутник" (див. IX. 271).
221-222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість (див. прим, до III. 464).
288. "Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу". — Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З'являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним.
310. Припадання до колін та обнімання їх (див. також VI. 142) — один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети — слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім'ї.
329. "...боялась вона свого дядька" — тобто Посейдона.
ПІСНЯ СЬОМА
54-55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі (рр. 61-65) Арета змальовується як племінниця Алкіноя — явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням.
59. Плем'я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство.
86-89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь — особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху.
103. В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру "п'ятдесят слу-жебних жінок" треба сприймати як епічну умовність.
[521]
137-138. Осяйний дозорець — Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну.
146. Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного "...Арето, ясна Рексенора божистого донько".
153. "...край вогнища хатнього сів він на попіл-". — Хатнє вогнище — священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання.
197. Прялі суворі — Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини.
245. Ім'я німфи Каліпсо (буквально "та, що ховає"), можливо, семітського походження.
259. Число сім вавилоняни вважали священним числом.
321. Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту — це один з найближчих островів.
ПІСНЯ ВОСЬМА
18. Син Лаерта — Одіссей.
64. Грецькі народні співці — аеди, або рапсоди — були здебільшого сліпі, сліпцем вважали й самого Гомера. Так само й українських лірників та кобзарів ми уявляємо переважно сліпими.
79. Піфійський храм Аполлона у Дельфах побудовано на тому місці, де, за переказом, Алоллон убив потворного змія Піфона; дельфійське святилище звали Піфо, а жриць, які в ньому пророкували, піфіями.
82. "Початок нещасть" — йдеться про Троянську війну.
111 — 115. В переліку феакійських юнаків майже всі імена пов'язані з морською справою, так само як і ім'я самої Навсікаї або її діда Навсітоя; обидва імені походять від грецького слова навс — корабель, Акроней — той, що спереду корабля, Окіал — той, що біжить по морю, Елатрей та Еретмей — весляри, гребці; Навтей — корабельник, Прімней — стерничий, Амфіал та Анхіал — ті, що живуть по обидві сторони моря, Анабесіней — той, що виходить на корабель, Фтоон — швидкий, Поліней — багатокорабельний, Тектонід —
[522]
син кораблебудівника, Евріал — належний до широкого моря, На-вболід — вимірювач морських глибин або корабельний списник.
124. В "Іліаді" (X. 351-353) трудова витривалість мулів порівнюється з працездатністю волів: коли пара мулів і пара волів починають разом кожна свою борозну, мули, звичайно, приходять першими.
161-164. Морську торгівлю за гомерівських часів провадили переважно фінікійські купці, грецькі владущі верстви ставились до неї презирливо.
168-175. Ідеалові гомерівської людини, яка величалася "вродою, розумом бистрим, своїми ділами" ("Іліада", І. 115), не відповідає відбита в цьому рядку "Одіссеї" підміна "діла" "красномовністю" — ознака значно пізнішої епохи і ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми.
219-228. "Перемагав мене лиш Філоктет... біля Трої..." — Цю згадку про лучні змагання під Троєю, очевидно, теж пізнішу вставку, важко погодити з кінцевими рядками VIII пісні (рр. 577-586), де ніхто ще не знає про участь Одіссея в Троянській війні.
266-369. Ця велика вставка, після якої продовжуються танці та ігри феаків, здавна зветься розповіддю "про перелюбство" Арея й Афродіти.
288. Кітерея — епітет Афродіти за назвою острова Кітери, біля якого вона, за легендою, народилась із піни морської і де було місце її давнього фінікійського культу. Цей епітет, взагалі не властивий гомерівському епосові, знаходимо ще тільки в пісні XVIII. 193. Мабуть, обидва ці місця — пізніші вставки.
318-319. Звичаєве право дозволяло чоловікові, якого зрадила дружина, повернути її батькові і стягнути з нього заплачений за неї викуп.
326 та 343. Описаний у цих місцях, а ще раніше в "Іліаді" (І. 599), нестримний, громоподібний регіт олімпійських богів здобув назву "гомеричного сміху".
348. Йдеться про відшкодування за образу.
361-363. Арей і Афродіта тікають туди, де були найголовніші місця їх культу; Фракія — країна, де особливо шанували Арея. Пафос — місто на острові Кіпрі з відомим храмом Афродіти. Проте за гомерівських часів Кіпр не належав грекам, і згадка про нього — ще одне свідчення, що розповідь "про перелюбство" — пізніша вставка.
[523]
443-445. Попередження Арети — натяк на викрадення Еолового міха з вітрами, про що мова йтиме далі (X. 20-47).
492-520. Про епізод з троянським конем розповідають так звані поеми епічного циклу, що виникли пізніше гомерівських. Про падіння Трої розказують поеми "Зруйнування Іліона" та "Мала Іліада".
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
62-63. Не раз повторюється як своєрідний рефрен (рр. 105, 565 — 566 і далі).
65. "...викликали по тричі ми кожного..." — Триразове викликання вбитих становило обряд прощання з ними, щоб допомогти їхнім душам вернутись до вітчизни, у спеціально споруджені могили-ке-нотафи (див. прим, до І. 239).
101. "...лотоса ласо споживши..." — Звукова гра слів лотоса — ласо відтворює гру слів оригіналу, де слово "лотос" зіставлено із словом "лантано" — забувати (звідси й уявлення про лотос як квітку, що дає забуття).
108-109.