Айвенго - Скотт Вальтер

Він повісить на нього свій мисливський свисток, яким скликає собак".

— Що ти на це скажеш, Конраде? — запитав великий магістр. — Вертеп розбійників! Для такого пріора це і є відповідне житло. Нічого дивуватися, що десниця Божа піднялася на нас, і в Святій Землі ми втрачаємо місто за містом, що невірні відбивають у нас землю фут за футом, якщо завелися серед нас такі духовні сановники, як цей Еймер. Лише волів би я знати, кого він має на увазі під ім'ям "нової Ендорської чарівниці".

Конрад набагато краще за настоятеля був знайомий з умовною мовою тодішніх облесників, можливо, навіть сам колись користувався нею. Він пояснив слова, не зрозумілі великому магістру, зауваживши, що багато світських людей вживають схожі висловлювання, розповідаючи про своїх коханок. Але це пояснення не задовольнило впертого фанатика.

— Ні, Конраде, тут криється щось серйозніше. У простоті душі ти й не підозрюєш, що це може бути справжня прірва беззаконня. Ребекка з Йорка, мабуть, вихованка тієї самої Міріам, про якути, напевно, чув. Побачиш, що юдей сам зізнається в цьому, — і повернувшись до Ісака, він голосно запитав: — То, виходить, твоя дочка — бранка Бріана де Буа-Гільбера?

— Це так, ваше доблесне преподобіє, — тремтячи, мовив Ісак. — Який потрібно викуп з бідної людини, я ладен…

— Мовчати! — ревнув великий магістр. — Дочка твоя займалася лікуванням чи ні?

— Аякже, милостивий пане, — відповів Ісак набагато сміливіше, — і лицарі, і йомени, і зброєносці, і васали благословляють щасливий дар, який вона має від Бога. Багато хто може засвідчити, що вона зцілила їх, коли всі інші засоби вже не здатні були допомогти.

— Твоя дочка лікує, звісно, нашіптуванням, заклинаннями, талісманами та іншими кабалістичними засобами?

— Та ні, преподобний і хоробрий лицарю, — відповів Ісак, — лікує вона бальзамом, що має чудодійні властивості.

— А звідки вона дістала секрет його складу? — запитав Бомануар.

— Її навчила премудра Міріам, — сказав Ісак. — Мудра й поважна жінка нашого племені.

— Ага, лукавий юдею! — вигукнув великий магістр. — Це, мабуть, саме та Міріам, про чаклунські підступи якої знає увесь християнський світ. Її тіло було спалене, а попіл розвіяний. І нехай те ж саме буде зі мною та з моїм орденом, якщо я не вчиню так з ученицею цієї відьми. Я відучу її чаклувати та своїми чарами приворожувати воїнів святого Храму! Даміане, жени цього юдея геть за браму! Якщо він надумає опиратися або обертатися назад, убий його на місці. А з дочкою його ми вчинимо так, як велить християнський закон і як личить нашому високому сану.

Бідолашного Ісака виштовхали геть із пресепторії, незважаючи на його благання та щедрі обіцянки. Йому нічого не лишалося діяти, як повернутися в будинок рабина й намагатися через нього дістати хоч якусь звістку про долю дочки. Дотепер він страшився за її честь, тепер він тріпотів за її життя. Тим часом великий магістр наказав покликати до себе пресептора обителі Темплстоу.

Розділ XXXVI

Мій чин — то не шахрайство. Всі-бо крутять:

Старці — у жебрах; шляхтичі поважні –

Щоб землю, владу, титули здобути,

І духовенство, і вояк відважний

Не гребують крутійством. А коли

Хтось не ховає ніж у рукаві –

Із того має він хосен малий,

Бо так уже влаштований цей світ.

Старовинна п'єса

Альберт Мальвуазен, настоятель, або пресептор обителі Темплстоу. був рідним братом уже відомого нам Філіпа Мальвуазена. І приятелював із Бріаном де Буа-Гільбером.

Серед розпусних та аморальних людей, яких було чимало в ордені Храму, Альберт із Темплстоу справедливо посідав одне з чільних місць, але, на відміну від сміливого Буа-Гільбера, він умів приховувати свої вади і честолюбні задуми за лицемірним благочестям і палким фанатизмом. Якби великий магістр не приїхав так несподівано, він не знайшов би в Темплстоу жодних порушень. Але навіть і тепер, коли його захопили зненацька, Альберт Мальвуазен улесливо і вдавано болісно вислуховував докори свого вимогливого начальника і старанно почав відновлювати аскетичне благочестя в своїй обителі.

Проте прихильна думка великого магістра різко змінилася, коли він дізнався, що Альберт Мальвуазен прийняв у стіни своєї обителі полонену єврейку, яка, ймовірно, була у любовному зв'язку з одним із братів ордену. І коли Альберт з'явився до великого магістра, той зустрів його надзвичайно суворо.

— У тутешній обителі ордену лицарів святого Храму, — строго сказав Бомануар, — перебуває жінка юдейського племені, привезена сюди одним із наших братів во Христі й зоставлена тут із вашого дозволу, сер пресептор.

Альберт Мальвуазен був украй збентежений. Злощасну Ребекку замкнули в одному з найвіддаленіших, найпотаємніших закутків будівлі. Були вжиті всілякі запобіжні заходи, щоб її присутність залишилася таємною. У погляді великого магістра пресептор прочитав загибель і собі, й Буа-Гільберу в разі, якщо він не зуміє зупинити бурю, що насувається.

— Ще раз запитую тебе, як могло статися, що ти дозволив поганити священні стіни цієї обителі, допустивши, щоб один із братів привіз сюди коханку, та ще й чаклунку?

— Чаклунку? — перепитав Альберт Мальвуазен. — О сили небесні! Завдяки вашій мудрості, преподобний отче, полуда спала з очей моїх. Я ніяк не міг збагнути, чому такий доблесний лицар як Бріан де Буа-Гільбер міг так захопитися красою цієї жінки. Я прийняв її в обитель, поставивши за мету перешкодити їхньому подальшому зближенню, бо в іншому разі наш хоробрий і поважний брат во Христі наразився б на небезпеку вчинити великий гріх.

— Було б дуже шкода, — докинув Конрад Монт-Фітчет, — якби орден втратив одного з найкращих воїнів саме тоді, коли наша свята громада особливо потребує допомоги своїх синів. Бріан де Буа-Гільбер власноруч знищив до трьохсот сарацинів.

— Кров цих окаянних псів, — сказав великий магістр, — буде бажаним і приємним даром святим і янголам. З милостивою допомогою святих ми постараємося розсіяти чари, в тенетах яких заплутався наш брат. Він розірве пута цієї нової Даліли, як древній Самсон розірвав мотузки, якими зв'язали його філістимляни, і знову вбиватиме полчища невірних. Що ж до мерзотної чаклунки, яка зачарувала лицаря святого Храму, то її, поза сумнівом, потрібно стратити.

— Але англійські закони… — почав був пресептор, утішений тим, що так вдало відвернув гнів великого магістра від себе і Буа-Гільбера, але все таки побоюючись, щоб Бомануар не зайшов задалеко.

— Англійські закони, — перервав його великий магістр, — дозволяють і наказують кожному судді чинити суд і розправу в межах своєї юрисдикції. І ниций барон має право арештувати, допитати й судити чаклунку, якщо знайде таку у своїх володіннях. То невже ви відмовляєте в цьому праві великому магістрові? Чаклунка буде стерта з лиця землі, і таким чином покаране неподобство. Підготуйте головну залу для суду над чаклункою.

Альберт Мальвуазен вклонився і вийшов, але перш ніж звеліти приготувати залу для суду, він вирушив шукати Бріана де Буа-Гільбера, щоб повідомити йому про імовірний вислід справи.

Він застав Бріана у стані, близькому до сказу через відсіч, яку йому щойно знову дала вродлива єврейка.

— Яка безрозсудність! — вигукнув він. — Яка невдячність відкидати людину, що серед потоків крові і полум'я ризикувала власним життям заради її порятунку! Присягаюся Богом, Мальвуазене, поки я шукав її, навколо мене валилася та тріщала палаюча стеля, горіли сходи. Я правив за мішень для сотень стріл, а зараз ця примхлива дівчина мені ж дорікає, чому я не дав їй там загинути.

— А мені здається, що ви обоє одержимі дияволом, — сказав пресептор. — Скільки разів я вам радив дотримуватися обережності, пам'ятати про самовладання! Я починаю думати, що старий Лука Бомануар має рацію в своєму припущенні, що ця юдейка вас зачарувала.

— Лука Бомануар! — вигукнув Буа-Гільбер із докором. — То ти так дотримуєшся обережності, Мальвуазене! Як же ти міг допустити, щоб цей навіжений дізнався про присутність Ребекки в пресепторії?

— А що ж мені було діяти? — знизав плечима пресептор. — Я не нехтував жодною дрібницею, щоб зберегти справу в таємниці, але хтось пронюхав і доніс. Але я, як умів, постарався вигородити тебе. Ти не постраждаєш. Аби ти відрікся від Ребекки.

— Е ні, клянуся Богом, такого не станеться! — відтяв Буа-Гільбер.

— А я клянуся Богом, що так має бути і так буде! — сказав Мальвуазен. — Ні ти, ні хтось інший не зможуть її врятувати. Лука Бомануар заздалегідь вирішив, що страта юдейки послужить очисною жертвою за всі любовні гріхи лицарів Храму.

— Знаєш, що я вигадав? — мовив Буа-Гільбер. — Адже ти мені друг, Альберте, допоможи мені. Влаштуй так, щоб вона змогла втекти. А я відвезу її куди-небудь в безпечне і потаємне місце.

— Не можу, якби й хотів, — відповів пресептор. — Весь будинок повний прислужників великого магістра та його прибічників. До того ж, відверто кажучи, я не хотів би вплутуватися в цю справу, навіть маючи впевненість, що вийду сухим із води. Подумай, Буа-Гільбере: твоє теперішнє становище, твоє майбутнє — все залежить від того місця, яке ти посідаєш в ордені. Якщо ти опиратимешся і не відмовишся від своєї пристрасті до цієї Ребекки, пам'ятай, що ти цим даєш право Бомануару виключити тебе з ордену. Бомануар, звісно, не знехтує такою нагодою.

— Мальвуазене, — зітхнув Буа-Гільбер, — який же ти холоднокровний…

— … товариш, — підказав пресептор, поспішно перериваючи його фразу: побоювався, щоб Буа-Гільбер не бовкнув чогось гіршого. — Так, я холоднокровний товариш, а тому й можу дати тобі мудру пораду. Ще раз повторюю, що врятувати Ребекку неможливо. Йди краще, покайся великому магістру: припади до його ніг і скажи йому…

— Лише не до його ніг!

— Та годі, — спокійно вів далі Мальвуазен, — тоді оголоси йому, що ти палко кохаєш цю полонену юдейку. Та зізнавшись у порушенні обітниць, не чекай уже прощення від братії — тобі доведеться проміняти могутність і високе становище на долю найманця, який бере участь в дрібних сутичках.

— Правду мовиш, Мальвуазене, — сказав Бріан де Буа-Гільбер, хвилину поміркувавши. — Я не дам старому нелюдові такої сильної зброї проти себе. Ребекка не заслуговує на те, щоб задля неї я жертвував своєю честю і майбутнім. Я зречуся її. Так, я її залишу на волю долі.

— Не став жодних умов, якщо ти вже ухвалив таке розумне рішення, — мовив Мальвуазен.