Баламутка - Бальзак Оноре де
Вони порадили їй, щоб дозволила Жозефові йти за своїм покликанням.
— Коли з нього не вийде генія,— сказав їй Брюель, що впадав коло Агати,— на службу влаштувати ви його завжди зможете.
На сходах, проводжаючи трьох старих чиновників, пані Деквен назвала їх "грецькими мудрецями".
— Вона дуже стурбована,— сказав Брюель.
— Це її щастя, що її син хоче робити бодай щось,— додав Клапарон.
— Аби нам Господь зберіг імператора,— докинув Дерош,— то Жозеф завжди знайде покровителя! Чого ж їй непокоїтись?
— Вона боїться всього, коли йдеться про її дітей,— відповіла пані Деквен.
А повернувшися, сказала Агаті:
— Серденько моє, чого ж ти знову плачеш? Бач як усі тобі радять водно!
— Ех! Якби це йшлося за Філіппа, я б нічого не боялась. Ви не знаєте, що там робиться, в тих майстернях! Там у художників голі жінки.
— Але ж у них, сподіваюсь, натоплено,— сказала пані Деквен.
Через кілька днів прогриміли звістки про відступ від Москви. Наполеон повернувся збирати нові сили й вимагати від Франції нових жертв. Тоді на бідну матір напали нові тривоги. Філіпп знудився ліцеєм і запрагнув служити імператорові. Огляд у Тюїльрі, останній проведений Наполеоном, зробив з Філіппа, що саме був там, фанатика. Тоді військова пишнота, блиск мундирів, принада еполетів були для декого з молоді нездоланною спокусою. Філіпп вирішив, що в нього такі здібності до військової служби, як у його брата — до мистецтва. Нічого не сказавши матері, він написав до імператора таку петицію:
"Величносте, я син Вашого Брідо, мені вісімнадцять років, зріст шість з половиною стіп, я здоровий і дужий і хочу бути Вашим солдатом. Прошу Вашої ласки, щоб мене прийняли до війська",— і т. д.
Імператор другого ж дня забрав Філіппа з ліцею до Сен-Сіра11, а через півроку, в листопаді 1813 року, його випустили до одного з кінних полків сублейтенантом. Частину зими Філіпп пробув у таборі, але як тільки зміг сісти на коня, в запалі рушив на війну. Під час французької кампанії став лейтенантом, коли в одній авангардній сутичці своїм завзяттям урятував полковника. Після бою під Лафершампенуа імператор надав Філіппові чин капітана й узяв до себе ад'ютантом. Підхльоснутий такими успіхами, Філіпп заробив під Монтеро ордена. Бувши свідком Наполеонового зречення у Фонтенбло12, запалений цим видовищем, капітан Філіпп відмовився служити Бурбонам. Повернувшись в липні 1814 року додому, він застав матір зубожілою. На канікули Жозефа позбавили стипендії, а пані Брідо, якій виплачували пенсію з особистої скарбниці імператора, марно клопоталася, щоб її перевели на міністерство внутрішніх справ. Жозеф, який ще дужче захопився живописом, під впливом цих подій домігся від матері, щоб відпустила його вчитись у пана Реньйо й пообіцяв, що зароблятиме на себе сам. Філіпп, що в дев'ятнадцять років дістав чин капітана й орден, послуживши в двох боях імператоровим ад'ютантом, збудив у матері безмірну гордість, і тому саме він, хоча й грубіян та бешкетник, без ніяких чеснот, крім відваги простого рубаки, став для неї генієм, а Жозеф, низенький, худий, хирлявий, з насупленим чолом, любив мир і спокій, мріяв про мистецьку славу й міг завдавати матері, на її думку, тільки клопоти та тривоги. Зима 1814-1815 років була сприятлива для Жозефа, і той, потай підтримуваний пані Деквен та Біксіу, учнем Гро13, ходив працювати до цієї уславленої майстерні, звідки вийшло стільки різних талантів і де він дуже близько подружив зі Скіннером. Настало 20 березня, капітан Брідо, що приєднався до імператора під Ліоном і супроводив його до Тюїльрі, був призначений командиром гвардійського драгунського ескадрону. Після бою під Ватерлоо, в якому Філіпп був легко поранений і заробив офіцерський хрест Почесного Легіону, він опинився з маршалом Даву14 під Сен-Дені й не покинув армії після Луари15; отож за протекцією маршала Даву йому лишили чин і офіцерський хрест, але перевели на половинну платню. Жозеф, турбуючись за своє майбутнє, вчився в цю пору так ревно, що аж захворів кілька разів серед того вихору подій.
— Це від запаху фарб,— казала Агата пані Деквен.— Краще б йому кинути це діло, бо воно вадить здоров'ю.
Але найбільше турботи завдавав тоді Агаті її син-підполковник; вона побачила його в 1816 році, коли він уже отримував не близько дев'яти тисяч франків як командир драгунів імператорської гвардії, а половинну офіцерську платню в триста франків на місяць; вона опорядила для нього мансарду над кухнею і цим дещо йому заощадила. Філіпп був одним з найзатятіших бонапартистів кафе Ламблена16, справжньої конституційної Беотії; він засвоїв там звичку, манери, стиль і спосіб життя офіцерів на половинній платні; і, як це зробив би кожен юнак двадцяти одного року, ще перебільшив їх, щиро запалав смертельною ненавистю до Бурбонів, нехтував навіть нагоди повернутись на службу як підполковник. А матері здавалося, що він виявляє велику силу характеру.
— Навіть батько б не повівся краще,— казала вона.
Половинної платні Філіппові вистачало, вдома на нього не витрачалось нічого, зате Жозеф був цілком на утриманні двох удів. З того часу вийшла на яв більша прихильність Агати до Філіппа. Доти вона таїлася з нею; але переслідування, яких зазнавав вірний вояк імператора, спогад про рану, яку дістав її любий синочок, його мужність у знегодах, хоча й добровільних, але для неї це були високі знегоди,— все це розпалювало в Агаті ніжність. Слова: "Він нещасний!" — виправдовували все. Жозеф, у чиїй натурі переважала простосердість, якої вистачає на початку життя в душах митців,— до того ж йому змалку було прищеплене захоплення старшим братом,— зовсім не ображався на матір і виправдовував її, поділяючи цей культ сміливця, який у двох боях передавав імператорові накази й був поранений під Ватерлоо. Як же піддавати сумнівам вищість цього великого брата, якого він бачив у прегарному зеленому з золотом мундирі гвардійських драгунів, коли Філіпп командував своїм ескадроном на Травневому полі! Правда, Агата, хоч і дуже любила старшого сина, була дуже доброю матір'ю; вона любила й Жозефа, тільки без засліплення: вона його не розуміла, от і все. Жозеф обожнював матір, а Філіпп дозволяв їй обожнювати його. Правда, ради неї драгун пом'якшував свою солдатську брутальність, але не приховував, що зневажає Жозефа, хоча й виражав це по-панібратському. Дивлячись на брата, худого від надмірної праці, в сімнадцять років уже кволого й хворобливого, він називав його "макухою". Така зверхня поведінка була б образлива, якби по-художницькому безтурботний Жозеф не вважав, що вояки під брутальним виглядом ховають добре серце. Жозеф, бідолаха, ще не знав, що справді обдаровані вояки спокійні й чемні, як усі інші видатні люди. Геній в усьому схожий на себе.
— Бідолашне хлоп'я! — казав Філіпп матері.— Не треба до нього чіплятись, хай бавиться.
Ця зверхність у материних очах здавалася доказом братньої приязні. "Філіпп завжди любитиме брата й захищатиме його",— думала вона.
1816 року Жозеф домігся від матері дозволу влаштувати майстерню на горищі, суміжному з його мансардою, і пані Деквен дала йому грошей купити все необхідне для "малярського ремесла"; адже в очах обох удів живопис був тільки ремеслом. З винахідливістю й запалом, що супроводять покликання, Жозеф сам розставив усе в своїй убогій майстерні. Власник будинку на прохання пані Деквен прорізав дах і вставив віконну раму. Горище стало величезною кімнатою, яку Жозеф пофарбував у шоколадний колір; на стінах він розвішав свої ескізи, Агата не без жалю перенесла туди маленьку чавунну пічку, і Жозеф дістав змогу працювати в себе, не занедбуючи, одначе, майстерень Гро і Скіннера. Конституційна партія, підтримувана особливо офіцерами на половинній платні та бонапартистами, тоді влаштовувала бешкети навколо палати в ім'я Хартії, якої ніхто не хотів, і плела кілька змов. Філіпп, що вплутався в них, був заарештований, потім випущений за браком доказів; але воєнний міністр відняв у нього половинну платню й перевів у кадровий склад, де з нього могли б вимагати дисципліни. Пропала Франція, казав Філіпп, лізучи в пастку, наставлену провокаторами. Тоді багато говорили за провокаторів. Поки Філіпп грав на більярді по всяких непевних кав'ярнях, марнував час та призвичаювався смакувати чарочками різні лікери, Агата до смерті тривожилась за великого нащадка родини. Три грецькі мудреці так звикли щовечора ходити тією самою дорогою, нагору сходами до двох удів, які чекали їх, готові розпитувати про все, що сталося за день, що вже не могли зректися цієї звички, і по-давньому заявлялися перекинутись картами в зеленій віталеньці. З міністерства внутрішніх справ багатьох звільнили в 1816 році, але Клапарон, один із тих боягузів, що півголосом переказують новини з "Монітора"17 й додають: "Не викажіть же мене!" — зостався на службі. Дерош, виряджений у відставку незабаром після старого Брюеля, ще сперечався за пенсію. Ці троє друзів, свідки Агатиної гризоти, порадили їй вирядити сина за кордон.
— Тепер скрізь балакають про змови, і ваш син із його натурою вклепається в якусь біду, бо кругом повно викажчиків.
— Ет! Він із тої глини, з якої імператор ліпив своїх маршалів,— тихо сказав дю Брюель, озираючись довкола,— і своєї держави не покине. Якби поїхав служити на Схід, у Індію...
— А здоров'я? — сказала Агата.
— Чому він не піде служити? — спитав старий Дерош.— Тепер стільки нових приватних контор! Я ось збираюся завідувати канцелярією в одному страховому товаристві, коли нарешті з пенсією вирішиться.
— Філіпп вояк, він не любить нічого, крім війни,— заперечила войовниче Агата.
— Тоді треба було мати розважність і попросити командирства...
— У цих? — вигукнула вдова.— Такого я б ніколи йому не порадила.
— Ви не маєте рації,— відказав дю Брюель.— Мій син оце добув місце через герцога Наварейнського. Бурбони добре ставляться до тих, хто щиро приєднується. Вашого сина послали б підполковником у якийсь полк.
— У кінноті визнають тільки дворян, і він ніколи не стане полковником! — вигукнула пані Деквен.
Налякана Агата почала просити Філіппа, щоб виїхав за кордон і поступив десь до війська: в будь-якій державі залюбки приймуть Наполеонового ад'ютанта.
— Служити чужинцям? — жахнувся Філіпп.
Агата зворушено обняла сина:
— Чистий батько!
— Він має рацію,— погодився Жозеф.— Французи так пишаються своїм військом, що в чужий стрій не стануть.
