Плавучий острів - Верн Жуль

Самий блискучий бал дається в одному з великих залів казино, де молоді люди, молоді жінки та дівчата змагаються у витонченості і веселості. Івернес і Пеншіна беруть участь в танцях і нікому не поступаються першості, якщо треба танцювати з якою-небудь гарненькою мільярдкою. Ніколи "Його високість не був такий люб'язний, так дотепний, ніколи ще не мав такого успіху, тому нема чого дивуватися, що на вигук своєї дами після бурхливого вальсу: "Ах, пане, я вся мокра!", він наважився відповісти: "Це води Вальсу, міс, це води Вальсу!!"

Фрасколен, підслухавши цю розмову, червоніє до вух, а Івернес, до якого вона теж дійшла, закликає всі громи небесні на голову нечестивця.

Додамо, що сімейства Танкердонов і Коверлі присутні в повному складі, і чарівні сестри нареченої, мабуть, щиро радіють її щастя. Міс Ді прогулюється під руку з Уолтером, що аж ніяк не є порушенням пристойності, оскільки в Америці так прийнято. Всі вітають милу парочку, підносять квіти і говорять люб'язності, які наречений з нареченою дуже привітно приймають.

Години йдуть, і страви, що подаються в достатку тільки підігрівають гарний настр ій у публіки.

З настанням вечора парк засяяв електричними променями, які сліпучими потоками виливають алюмінієві місяця. Сонце правильно зробило, сховавшись за горизонтом! Воно відчуло б себе приниженим перед цим штучним освітленням, що перетворює ніч у день.

Між дев'ятьма і десятьма годинами виконується кантата. Успіх незвичайний, але ні поетові, ні музикантові не пристало ним хвалитися. Навіть віолончеліст в цю мить, може бути, відчув, що його упередження проти "перлини Тихого океану" зникає...

Б'є одинадцять годин і до мерії направляється урочиста хода.

Уолтер Танкердон і міс Ді виступають, оточені кожен своєю сім'єю. Все населення проводжає їх за Першої авеню.

Губернатор Сайрес Бікерстаф чекає їх в парадній вітальні мерії. Саме прекрасне з весіль, які йому доводилося справляти за весь час його адміністративної діяльності, ось-ось буде завершене.

Раптово з далекого кварталу лівобортної частини доносяться гучні крики.

Хода зупиняється на півдорозі.

Майже одночасно лунають віддалені постріли, а крики все посилюються і посилюються.

Ще мить, і кілька митників — серед них є поранені — вибігають зі скверу перед мерією.

Тривога досягла межі. Натовп охоплює панічний жах, породжуваний невідомою небезпекою...

Біля під'їзду мерії з'являється Сайрес Бікерстаф, за яким слідують комодор Сімкоо, полковник Стьюарт і імениті громадяни, що приєдналися до них.

У відповідь на град питань митники повідомляють, що на Стандарт-Айленд вторглася банда новогебрідцев — три-чотири тисячі осіб під проводом капітана Сароля.

11. НАПАД І ОБОРОНА

Так почалося жахлива справа, затіяна капітаном Саролем за допомогою малайців, врятованих разом з ним, новогебрідців, взятих на борт Стандарт —Айленда з островів Самоа, тубільців Ероманга та сусідніх острівців.

Який буде результат? Це неможливо передбачити, приймаючи до уваги умови, за яких відбувся настільки раптовий і грізний напад.

Ново-Гебрідський архіпелаг складається принаймні із ста п'ятдесяти островів, які, перебуваючи під протекторатом Англії, географічно являють собою частину Австралії. Однак тут, як і на Соломонових островах, розташованих на північний захід в тих же широтах, питання про протекторат є яблуком розбрату між Францією та Сполученим королівством. До того ж і Сполученим Штатам зовсім не подобається виникнення європейських колоній в океані, яким вони хотіли б розпоряджатися безроздільно. А Великобританія, піднімаючи свій прапор на різних архіпелагах, намагається створити собі тут бази постачання, які знадобляться їй, у разі якщо австралійські колонії вислизнуть з-під влади Форін Офіс.

Населення Нових Гебрід складається з негроїдів і малайців канакського походження. Але в характері цих тубільців, їх темпераменті, схильностях є істотні відмінності в залежності від того, мешкають вони в північній або південній частині архіпелагу, що дозволяє розділити його на дві групи островів.

У північній групі, на острові Еспіріту —Санто, в бухті святого Пилипа, жителі належать до більш благородної типу, колір обличчя у них не такий темний, волосся не так сильно кучеряві. Вони коренасті, сильні, але поступливі, миролюбні і ніколи не нападали на європейські факторії або кораблі. Те ж саме відноситься до острова Ефате, або Сандвіч, де є кілька процвітаючих поселень, наприклад, Порт-Віда, столиця архіпелагу, носить також назву Франсвіль. Французькі колоністи використовують там родючість чудовою ґрунту, пишні пасовища, поля, які підходять для землеробства, зручні для посадки кавових дерев, бананів, кокосових пальм, а також з успіхом виступають в якості "копрамейкерів"17. Тут звичаї тубільців з приходом європейців змінилися докорінно. Піднявся їх моральний і розумовий рівень. Завдяки турботам місіонерів випадки людоїдства, колись дуже поширеного, не повторюються знову. На жаль, канакська раса починає вимирати і, очевидно, скоро остаточно зникне, що буде вельми сумно для північної групи островів, де жителі так змінилися від зіткнення з європейською цивілізацією.

Зовсім інакше йде справа на південних островах архіпелагу. І капітан Сароль, замисливши злочинну змову проти Стандарт-Айленда, не без підстави шукав допомоги в населення південної групи. На цих островах, на острові Танна і особливо на Ероманга тубільці залишилися справжніми папуасами і знаходяться на найнижчому щаблі розвитку. Саме на Ероманга якийсь колишній торговець сандаловим деревом сказав доктору Гойену: "Якщо б цей острів міг говорити, він розповів би таке, що волосся на голові стали б дибки".

І справді, у цих південних канаків, що походять від найменш розвинених племен, майже немає полінезійської крові, яка облагородила населення північних островів. На Ероманга англіканським місіонерам, з яких п'ятеро, починаючи з 1839 року, були вбиті, вдалося навернути в християнство лише половину населення, що складається з двох тисяч п'ятисот осіб. Інша так і залишилася відданою язичництву. Втім, і християни і язичники в рівній мірі відносяться до тих лютих дикунів, які цілком виправдовують свою сумну репутацію, хоча вони і нижче ростом і слабкіше тубільців острова Еспіріту-Санто або острова Сандвіч. Тому туристи, які відвідують острова південної групи, повинні, звичайно, враховувати, що вони піддаються тут дуже серйозної небезпеки.

Наведемо кілька прикладів. Років п'ятдесят тому мав місце піратський напад на бриг "Аврора", і Франції довелося прийняти репресивні заходи.

У 1869 році кастетом був убитий місіонер Гордон. У 1875 році зрадницькому нападу піддався англійський корабель — члени його екіпажу були перебиті, а потім з'їдені канібалами. У 1894 році жертвою людоїдів з архіпелагів, що знаходяться по сусідству з Луїзіадою, на острові Россель, стали французький негоціант і його робітники, капітан китайського корабля і його екіпаж. Нарешті англійський крейсер "Рояліст" змушений був зробити каральну експедицію проти дикунів, які винищили велику кількість європейців.

Тепер-то, чуючи всі ці розповіді, Пеншіна, тільки що вирваний з фиджийских зубів, вже не знизує плечима.

Серед дикунів південних островів капітан Сароль і набрав собі спільників.

Він обіцяв віддати їм на розграбування багатющу "перлину Тихого океану", жителів якої він збирався винищити всіх до єдиного. У числі дикунів, що чекали його появи у Ероманга, були місцеві мешканці та з сусідніх островів, відокремлених один від одного вузькими морськими протоками, — головним чином, мешканці Танни, розташованого лише в тридцяти п'яти милях на південь. Цей острів послав Саролю сильних бійців, уродженців округу Ваніссі, лютих шанувальників бога Теаполо, які ходять майже зовсім голими. Прибули також тубільці з Чорного берега і Сангалло — з найнебезпечніших районів.

Але з того, що північна група відносно менш дика, не слід робити висновку, ніби вона не вклала своєї частки у справу капітана Сароля. На північ від острова Сандвіч знаходиться острів Епі з вісімнадцятьма тисячами жителів. Там бранців з'їдають: тулуб віддається юнакам, руки і

ноги людям зрілого віку, а нутрощі віддають собакам і свиням. Є і острів Паама, населений лютими племенами, які ні в чому не поступаються тубільцям Епі, і островів Малекула з його канаками — людоїдами. Нарешті є острів Аврора, один з найнебезпечніших, де білі зовсім не селяться: кілька років тому тут був перебитий екіпаж французького катера.

З усіх цих островів капітан Сароль теж отримав підкріплення.

Коли Стандарт —Айленд прибув і опинився в кількох кабельтових від Ероманга, капітан Сароль дав сигнал, якого очікували тубільці.

Протягом декількох хвилин по скелях, ледве видних з води, три —чотири тисячі дикунів перебралися на плавучий острів.

Небезпека дуже велика, так як новогебрідці, що напали на Мільярд-Сіті, здатні на будь-яке насильство, на будь-яку жорстокість. Їм допомагає раптовість нападу, і озброєні вони не тільки довгими ассегаями — списами з кістяними наконечниками, що завдають небезпечні рани, не тільки стрілами, отруєними рослинною отрутою, але також рушницями Снайдерса, які в ходу на всьому архіпелазі.

Як тільки почався цей напад, так добре підготовлений Саролем, довелося поставити на ноги солдат, моряків, службовців, всіх здорових і боєздатних чоловіків Стандарт-Айленда.

Сайрес Бікерстафа, комодор Сімкоо, полковник Стьюарт зберегли повну холоднокровність. Король Малекарлії теж запропонував свої послуги, бо, втративши з молодістю свою силу, він не втратив хоробрості. Тубільці знаходяться ще досить далеко, у Бакборт-Харбора, де начальник порту намагається організувати опір. Але, без сумніву; нападники скоро кинуться до міста.

Негайно віддається наказ закрити ворота в огорожі Мільярд-Сіті, де зібралося на весільне торжество майже все населення. Слід очікувати, що поля і парк піддадуться спустошенню. Доводиться побоюватися, що обидва порти і енергетичні установки можуть бути розгромлені і що батареї Хвилеріза і Корми будуть знищені, — але запобігти цього немає можливості. Якщо противник зверне на це місто гармати Стандарт-Айленда, це буде найбільшим нещастям, яке тільки може статися, але ж цілком імовірно, що малайці вміють ними користуватись.

Перш за все за пропозицією короля Малекарлії в мерію переводять основну частину жінок і дітей.

Величезна будівля муніципалітету занурена в глибокий морок, як, втім, і весь острів: електричні установки перестали працювати, так як механікам довелося рятуватися від нападників.

Однак завдяки передбачливості комодора Сімкоо зброю, яка зберігалася в мерії, роздано солдатам і морякам.