Плавучий острів - Верн Жуль
Не те, щоб він чого-небудь побоювався, а просто каса, яка постійно перебуває на одному місці, якось надійніша каси, плаваючої над звичайними для Тихого океану глибинами в п'ять —шість тисяч метрів.
Саме під час цієї бесіди, серед пахощів кучерявих димків від сигар і люльок, Івернесу прийшло в голову таке міркування:
— Весільні святкування, друзі мої, будуть, по всій видимості, прекрасні. Відомо, що наш директор не щадить ні своєї уяви, ні трудів. Хлине доларовий дощ, і я не сумніваюся, що з фонтанів Мільярд-Сіті потечуть найкращі вина. Але знаєте, чого на цій церемонії буде не вистачати?
— Золотого водоспаду, що стікає з діамантових скель! — вигукує Пеншіна.
— Ні, — відповідає Івернес, — кантати...
— Кантати ?.. — перепитує Фрасколен.
— Звичайно, — говорить Івернес. — Музика буде, ми виконаємо самі відповідні до випадку номера свого репертуару... але якщо не буде кантати, весільної пісні, епіталами на честь молодят...
— Чому ж ні, Івернес ? — говорить Фрасколен. — Якщо ти візьмеш на себе працю римувати "полум'я" і "камінь", "любов" і "знов" на кінцях дванадцяти рядків різної довжини, то Себастьєн Цорн, який вже проявив
себе як композитора, охоче покладе твої вірші на музику.
— Прекрасна ідея! — вигукує Пеншіна. — Тобі це підходить, старий буркотун?.. Що —небудь отаке дуже весільне, з великою кількістю spiccato, allegro, molto agitato15 і несамовитою кодою... по п'ять доларів за ноту...
— Ні... на цей раз... даром... — відповідає Фрасколен. — Це буде лепта Концертного квартету багатіям Стандарт-Айленда.
Питання вирішене, і віолончеліст заявляє, що він готовий благати про натхненні бога музики, якщо божество поезії проллє натхнення в серце Івернеса.
Це благородне співробітництво і повинно породити кантату кантат в наслідування біблійної "Пісні пісень" і на честь шлюбного союзу між Танкердонамі і Коверлі.
Після полудня, 10 лютого, поширився слух, що на горизонті показався великий пароплав, що йде з північного сходу. Національної приналежності його розпізнати поки не можна, так як він знаходиться на відстані десяти миль, а на море починають якраз спускатися сутінки.
Схоже на те, що пароплав набирає швидкість, і вже можна з упевненістю сказати, що він прямує до Стандарт-Айленду. Ймовірно, він причалить тільки завтра на зор і.
Новина справляє невимовне враження. Особливо збуджують уяву жінок думки про чудесні творах ювелірів, кравців, модисток і художників, які везе цей корабель, який став величезним весільної кошиком... в п'ятсот-шістсот кінських сил.
Помилки бути не може. Корабель дійсно направляється до Стандарт-Айленду. І на ранок, обігнувши мол Штирборт-Харбора, він викинув прапор "Стандарт-Айленд компані".
І раптом — друга новина, повідомлена по телефону в Мільярд-Сіті: прапор пароплава приспущено.
Що сталося?.. Якесь нещастя... хтось помер у дорозі?..
Це послужило б поганою ознакою для весілля, яке має зміцнити майбутнє Стандарт —Айленда.
Але це ще не все: судно, про який йде мова, не те, яке очікували, і прибуло воно не з Європи, а від берегів Америки, з бухти Магдалени.
Втім, пароплав з весільними подарунками ще не запізнюється. Адже весілля призначена на 27-е, а зараз тільки 11 лютого, — він ще встигне прийти.
Але що ж означає поява цього корабля ?.. Які новини він привіз ?.. Чому прапор приспущено? Навіщо Компанія направила корабель в район Нових Гебрид назустріч Стандарт-Айленду?
Може бути, він привіз мільярдцям якесь термінове повідомлення виключної важливості?..
Так воно і є. Скоро все з'ясується.
Ледве пароплав встиг причалити до пристані, як з нього сходить пасажир.
Це один з головних агентів Компанії. Він відмовляється відповідати на нетерплячі розпитування безлічі цікавих, які зібралися на дамбі Штирборт —Харбора.
Електричний потяг ось-ось відійде, і, не гаючи часу, агент схоплюється в один з вагонів.
Через десять хвилин агент прибуває в мерію, просить аудієнції у губернатора "по невідкладній справі" і відразу ж отримує її.
Сайрес Бікерстаф приймає його у своєму кабінеті, за щільно замкненими дверима.
Не минає й чверті години, як всі тридцять членів ради іменитих громадян сповіщені по телефону про необхідність терміново прибути на засідання.
Тим часом у людей, і в портах і в місті, тривога, що змінила цікавість, розігралася не на жарт і досягла крайніх меж.
Без двадцять восьма під головуванням губернатора, при якому знаходяться обидва його помічника, збирається рада, і агент робить таку повідомлення:
— Двадцять третього січня "Стандарт-Айленд компані лімітед" зазнала фінансовий крах, і містер Вільям Т. Померінг наділений всіма повноваженнями для ліквідації її справ з метою дотримання інтересів зазначеної Компанії.
Прибулий агент і є містер Вільям Т. Померінг, на якого покладено всі ці функції.
Новина швидко поширюється, але, по правді сказати, вона не здійснює того враження, яке справила б у Європі. Подумаєш! Адже Стандарт-Айленд — за висловом Пеншіна — це шматок від одного з листів партитури Американських Сполучених Штатів! Фінансовий крах не така річ, яка може здивувати американців і тим більше застати їх зненацька... Адже це одна з природних фаз ділового життя... Випадок цілком допустимий, з яким все миряться. І мільярдці дивляться на справу з властивою їм холоднокровністю. Так, значить, Компанія лопнула... Ну що ж, це буває і з самими солідними фірмами. Пасив значний?.. Вельми значний, як видно з балансу, пред'явленого агентом по ліквідації: п'ятсот мільйонів доларів... або два мільярди п'ятсот мільйонів франків... А що привело до краху?.. Спекуляція, — безрозсудна, мабуть, раз вона так погано скінчилася, але ж вона могла і вдатися... Величезна справа... споруда нового міста в штаті Арканзас... Але раптово стався геологічний зсув, який неможливо було передбачити... Зрештою Компанія тут ні при чому, і якщо ґрунт йде з-під ніг, то чи слід дивуватися, що акціонери провалюються разом з ним?.. Вже на що Європа здається міцною, а і з нею може коли-небудь трапитися таке... Але з Стандарт —Айлендом нічого подібного статися не може, — і хіба це не переможне свідчення його переваг над материками та островами, прикутими до земної поверхні?
Найголовніше — діяти. Актив Компанії складається hic et nunc16 з вартості плавучого острова, його кістяка, заводів, особняків, будівель, плантацій, флотилії,
— словом, усе, що, разом узяте, складає самохідну конструкцію інженера Вільяма Терса, і, крім того, з установ, що знаходяться в бухті Магдалени. А що, якщо утвориться нове товариство, яке відкупить його, так би мовити, оптом, в результаті полюбовної угоди або з аукціону?.. Так... так і буде зроблено, і все отримане від цього продажу піде на ліквідацію боргів Компанії. Але чи викликає створення нового Товариства необхідність вдатися до допомоги чужих капіталів ?.. Хіба мільярдці недостатньо багаті, щоб придбати Стандарт —Айленд на свої власні кошти?.. Чи не краще з простих мешканців перетворитися на власників "перлини Тихого, океану" ?.. Невже вони стануть управляти своїм майном гірше, ніж Компанія, яка тільки що потерпіла крах?
Скільки мільярдів мається у гаманцях членів ради, всім добре відомо. Сходяться на тому, що треба купити Стандарт-Айленд і притому негайно. Чи має агент по ліквідації відповідні повноваження?.. О так, має. Втім, якщо вже Компанія та сподівається негайно знайти де-небудь суми, потрібні їй для своєї ліквідації, так саме в кишенях іменитих персон Мільярд-Сіті, багато з яких вже перебувають в числі найбагатших акціонерів. Тепер, коли суперництво між двома головними сім'ями і двома частинами міста припинилося, все піде як по маслу. У Сполучених Штатах угоди укладаються швидко. Кошти для покупки збираються тут же, на місці. На думку ради іменитих громадян, нема чого вдаватися до підписки. Джем Танкердон, Нет Коверлі і ще дехто, склавшись, пропонують чотириста мільйонів доларів. Втім, торгуватися щодо ціни не доводиться... Хочеш
— бери, не хочеш — не треба... і агент по ліквідації бере.
Рада зібралася в залі мерії у вісім тринадцять. О дев'ятій сорок сім засідання закінчилося, і Стандарт-Айленд перейшов в руки двох "Надбагатіїв" Мільярд-Сіті та їх прісних під прізвищем "Джем Танкердон, Нет Коверлі і К °".
Подібно до того як повідомлення про крах Компанії, можна сказати, нітрохи не збентежило населення плавучого острова, точно так же не справило особливого враження звістка про придбання Стандарт-Айленда найголовнішими з іменитих громадян. Всі вважають, що це в порядку речей, і якби довелося зібрати ще більш значну суму, за грошима діло не стало б.
Мільярдци цілком задоволені тим, що тепер, нарешті, вони "вдома" і що принаймні вони не залежать ні від якої сторонньої компанії.
В той же день у парку влаштовуються загальні збори; з цього питання вноситься пропозиція, зустрінута багаторазовими криками "ура!" і "Гіп-гіп!". Тут же називають делегатів, і до Танкердона і Коверлі направляється депутація.
Вона прийнята цілком милостиво і отримує обіцянку, що в правилах, порядках і звичаях Стандарт-Айленда не буде ніяких змін.
Адміністрація буде та ж! Всі службовці залишаться на своїх місцях, всі робітники на своїй роботі.
Та й чи могло бути інакше?
Отже, у віданні комодора Етеля Сімкоо залишаються всі навігаційні функції, тобто верховне керівництво переміщенням Стандарт-Айленда, згідно маршрутам, встановленим радою іменитих громадян. Не станеться жодних змін і в командуванні міліцією, яка залишається за полковником Стьюартом; в обслуговуванні обсерваторії теж не передбачається ніяких змін. Королю Малекарлії не загрожує втрата посади астронома. Ні в обох портах, ні на енергетичних установках, ні в управлінні міським господарством нікого не змістять із займаної ним посади. Навіть Атаназій Доремюс, незважаючи на всю свою непотрібність, не отримує розрахунку, хоча у пана вчителя грації і хороших манер, як і раніше немає учнів.
Само собою зрозуміло, що ніщо не змінюється і в договорі, укладеному з Концертним квартетом, який до кінця плавання буде отримувати нечувану винагороду, призначену йому при наймі.
— Ці люди просто незвичайні! — говорить Фрасколен, дізнавшись, що справу залагоджено на загальне задоволення.
— Все тому, що мільярд у них — розмінна монета! — відповідає Пеншіна.
— Може бути, нам слід було б скористатися зміною власників, щоб відмовитися від договору...
