Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола
За ними – вищий конічний пагорок, висоту якого не вдалося визначити.
Скрізь у горах помітно сліди землетрусів у вигляді довгих, досить глибоких тріщин, ущелин та обвалів.
Восьмого серпня зробив екскурсію вгору по річці Габенеу. Після чотирьох годин путі річище піднімається приблизно на 300 футів над рівнем моря.
Екскурсія на пік Константина. 12 серпня. Коли близько дев'ятої години я вирушив у своїй динзі в Богатім, усю гору Тайо з піком Константина було ясно видно. Ніде ані хмаринки. Завдяки свіжому вітру через півтори години прибув у Богатім. Тубільці, що зустріли мене, перенесли речі в хатину Коди-Боро. Вони мені сказали, що вже надто пізно, щоб іти на гору, і слід почекати до завтра.
13 серпня
Я збудив людей о третій годині ранку. Напившись кави та розподіливши речі між кількома носильниками, я рушив при світлі неповного місяця спочатку лісовою стежкою, а потім висохлим ложем річки Іор. Коли розвиднілося, я записав імена моїх супутників, яких було тридцять чотири чоловіки.
Я не взяв харчів і мусив зайти в селище Ярю (810 футів над рівнем моря). Моїм супутникам дуже не хотілося йти далі в гори, але я не звертав на це ані найменшої уваги, тим паче, що людей у мене було разів у п'ять більше, ніж того треба. До каравану пристало кілька чоловіків із селища Ярю. Ми йшли далі ложем річки; подекуди (коло порогів) довелось видряпуватися вгору по гладкому, мокрому камінню.
Взагалі, дорога була не дуже зручна. О третій годині пішов дощ, і всі гори вкрили хмари; тому не варто було поспішати вперед. Я сказав тубільцям, щоб вони будували курінь, а сам розташувався на ночівлю. Зварив собі кави та виміряв висоту місцевості апаратом Реньо, результат майже збігався з показаннями мого анероїда. Як виявилося, висота дорівнювала 860 футам. Було дуже прохолодно, мабуть, через дощ, який усю ніч лив як із відра. Покрівля з непромокальної ковдри, напнута над моїм ліжком, була вдало почеплена. Незважаючи на зливу, я лишився зовсім сухий, але повітря було дуже вогке, і я не був певний, чи минеться день без пропасниці. Я встав о шостій годині й, бачачи, що не всі мої люди готові, не дожидав їх, а сказав, що тамо білей можуть іти за мною, тамо борле можуть лишатися. Це вплинуло: майже всі пішли за мною. Через дощ уночі в річці було далеко більше води, ніж учора; каміння було дуже слизьке, й доводилося бути обережним у деяких місцях. Пройшовши трохи, треба було лізти схилом праворуч, без найменшого сліду стежки.
Мої супутники почали запевняти, що тут дороги нема, і мені довелося йти, або, точніше, лізти вперед. На велику мою досаду, я почув, що вчорашній дощ, від якого я змок, та нічна вогкість таки позначилися на мені й що приступу пропасниці не минути. В голові паморочилося, і я посувався немовби в півсні. На щастя, схил був укритий лісом, і можна було, тримаючись і чіпляючись за гілля та коріння, посуватися вперед. На одній кручі, пам'ятаю, простягнув руку до ліани, а що сталося після того – просто-таки не знаю… Очутився я наче від людських голосів. Розплющив очі – бачу навколо ліс; не можу гаразд уявити собі, де я. Через загальну втому я знову заплющив очі й тут відчув великий біль у різних частинах тіла. Я збагнув, що перебуваю в дуже дивному стані: голова лежить низько, тоді як ноги – далеко вище. Я все ж таки не міг уявити собі, де це я. Коли я знову розплющив очі, недалеко від мене почувся голос: "А я ж тобі казав, що Маклай не вмер, а тільки спить". Кілька тубільців виглянуло з-за дерев. Вигляд цих людей повернув мені пам'ять. Я пригадав, що з ними я видряпувався на гору, пригадав, як схопився за ліану, щоб утриматись. Вона не витримала ваги мого тіла, і через це я опинився на десять кроків нижче в такому незручному стані. Я недовірливо мацав ноги, бік та спину й потім підвівся. Нічого не було поламано, дарма що бік та спина боліли, і, здається, я почував себе бадьоріше, ніж коли впав. Хотів глянути на годинника, та виявилося, що, мабуть, від поштовху під час падіння він зупинився.
Сонце було вже високо, тому я мав підставу думати, що пролежав у не дуже зручному положенні понад дві години, а може й більше. Часу не можна було гаяти, бо о третій годині, мабуть, знову піде дощ, і тоді з вершини нічого не буде видно. На щастя, один з моїх анероїдів був цілком справний. У цьому місці висота гори була 1 500 футів. Трохи заточуючись, я спустився в неглибоку долинку, а потім зійшов знову на пагорок, який тубільці звуть Гумуша і висота якого була 1 880 футів. Після нього йшла знову неширока долина, а потім горбовина на 2 400 футів. Ідучи все далі, ми пройшли до вершини гори Тайо, до куполоподібної горбовини, яка з моря надає цьому пікові такої характерної форми. На невеликому майданчику росли високі дерева; висота тут була 2 680 футів.
Мої супутники, щоб показати жителям довколишніх селищ, що ми дісталися до вершини, запалили багаття. Двом із них, спритнішим, я передав білого прапора з грубої ряднини, який міг протистояти якийсь час руйнації. Я наказав приладнати його до жердини й прив'язати біля верхівки найвищого дерева, обрубавши спершу гілля. Коли це було зроблено, ми рушили вниз. Я був розчарований цією екскурсією, бо через рослинність навколо майданчика на вершині піка панорама була дуже обмежена, а я не подбав прихопити з собою кількох сокир, щоб вирубати дерева. Ми зійшли вниз до місця нашої ночівлі щасливо і, пообідавши тут, подалися в Богатім. З ближчих селищ сходилися люди, тож надвечір мій почет складався більше як з двохсот чоловік. Незважаючи на сильну втому, я не захотів ніде спинятись, і при світлі численних факелів ми ввійшли в Богатім десь о десятій годині вечора.
23 серпня
Я рушив на острів Білі-Білі, де тубільці побудували мені хатину, темну, але прохолодну, на місці, яке звуть Айру, і куди я думав наїжджати час від часу. Повернувшись у Бонгу, я відвідав селища Енглам-мана, Сегуан-мана та Самбуль-мана.
Всі ці селища не відрізняються дуже одне від одного ні характером будівель, ні типом та зовнішнім виглядом жителів. У цій екскурсії я зібрав кілька черепів, а також дізнався про багато досить цікавих даних з етнології верховинців.
Вересень
Екскурсія в Бан-мана, Сангдимби-мана, Бурам-мана, Манігба-мана та Коліку-мана. Наслідком цих екскурсій було збільшення матеріалу з етнології, папуаських черепів для колекції та кілька днів пропасниці.
20 вересня
Був у Гарагасі, де все дуже заросло. З кокосових пальм, які я колись посадив, прийнялося тільки шість. На великому кенгарі ще міцно тримається полишена кліпером "Изумруд" мідна дошка, хоч червоне дерево поточили мурахи. Я закріпив її, вбивши кілька цвяхів. Усі палі моєї хатини були до того поточені мурахами, що досить було легкого поштовху ногою, щоб повалити їх. У Гарагасі далеко більше птахів, ніж коло мого нового дому поблизу Бонгу, і знайомі крики їх яскраво нагадали мені моє життя в цій місцевості (в 1871–1872 роках).
Наказав, щоб Меблі, мій слуга з Пелау, та кілька жителів Горенду розчистили майданчик на місці моєї колишньої хатини та коло кокосових пальм, що ростуть там.
Жовтень
Завдяки моєму теперішньому приміщенню, далеко зручнішому, ніж у Гарагасі, я можу віддаватись порівняльно-анатомічним роботам. Взагалі комфорт (краще приміщення і троє слуг) добре впливає на здоров'я. В кінці вересня й на початку жовтня я зібрав кукурудзу, яку посіяв у липні. Потім я знову посіяв її та багато насіння інших корисних рослин, привезених цього разу. Навколо моєї хатини я посадив двадцять дві кокосові пальми, які всі прийнялися.
Невеликі ранки на ногах внаслідок того, що я забився об каміння, натер взуттям тощо, перетворюються тут поволі, якщо недбало з ними поводитись, а головне під впливом на них морської води, від якої годі вберегтися, у" великі, хоч і поверхові рани, які довго не гояться й часто дуже болять. Вони не раз стримували мене від екскурсій і змушували частенько сидіти вдома.
Крім письмової роботи, я вважаю за можливе проводити антропологічні виміри. В Гарагасі про це не можна було й думати, тепер же тубільці достатньо звикли до мене і не бачать нічого небезпечного для себе в цих маніпуляціях над ними. Проте я не вважаю за зручне виміряти жінок: чоловіки тут страшенно ревниві, а я не бажаю давати приводу до непорозумінь. До того ж вимірювання жінок зв'язані з надто великою морокою: умовлянням, безглуздими запереченнями тощо.
В Бонгу був великий "ай", в якому брали участь і жінки (що я бачив уперше). Повернення "ай" у селище являло собою дуже характерне видовище, яке варто було зарисувати.
Листопад
Часто хворів на пропасницю, і рани на ногах кепсько загоюються. Коли можна було, проводив порівняльно-анатомічні роботи, а то все читав. Біль від ран буває ночами такий великий, що доводиться вживати хлоралу, щоб спати. Коли температура ранками знижується до 21 градуса, я відчуваю просто-таки холод, зовсім як тубільці, що тремтять при цьому всім тілом.
5 грудня
Після багатьох днів готувань сьогодні почався "мун" у Бонгу, найбільший, який мені довелося досі бачити, тим-то я спробую описати його.
Мун у Бонгу 5–6 грудня 1876 року. Після довгих готувань, день муну кінець кінцем призначено. Останні дні тубільці сусідніх селищ майже щоночі вправлялися танцювати та співати, барум часто лунав удень і навіть уночі. Жителі Бонгу ходили в Енглам-мана по кеу на свято. Укладено програму: спочатку 5-го числа, ввечері, мали танцювати мун Горенду, потім другого вечора мали прийти на мун Богатім і Гумбу. До початку муну вийшов з Бонгу "ай" з хмизом, який кинуто в море, і після церемонії в лісі тубільці Горенду та Бонгу почали вбиратися до муну. Головною характерною ознакою були величезні триповерхові султани (сангін-оле), які були такі великі, що тільки кучеряві зачіски папуасів могли їх утримувати. За поясом заткнуто три великі гілки колеуса, які при кожному кроці гойдалися за спиною. Такі ж гілки, застромлені за "сагю" (браслети), прикрашали ноги й руки. Султани складалися: перший, великий, нижній – зроблений з казуарового пір'я; другий – з пір'я какаду; третій султан – з пір'я райського птаха – був приладнаний до еластичного стебла. При кожному русі танцюриста він також рухався. Крім вибілених двох "дю"[59], деякі тубільці мали на голові щось подібне до діадеми з собачих зубів.
