Скотохутір - Орвелл Джордж

Однак, схоже, все було куди серйозніше. Одного разу, коли Моллі, жуючи сіно, трюхикала двором, до неї підійшла Кловер.

— Моллі, — сказала вона, — я маю щось тебе спитати. Сьогодні вранці я бачила, як ти дивилася крізь огорожу, що відділяє Скотохутір від Фоксвуда. По той бік стояв один з помічників містера Пілкінгтона. І — я була далеченько від вас, але певна, що очі мене не підводять, — він щось казав тобі, а ти йому дозволяла чухати свій ніс. Що це означає, Моллі?

— Це вигадка! Я там не була! Вигадка! — залементувала Моллі, хвицяючи та риючи копитами землю.

— Моллі! Глянь на мене. Чи даси ти мені слово честі, що та людина не чухала тобі носа?

— Це брехня! — повторила Моллі, ховаючи очі. Наступної миті вона крутнулася й галопом помчала в поле.

Кловер замислилась. Потім мовчки подалася в стійло Моллі й перетрусила копитами солому. В ній були ретельно заховані мішечок з битим цукром й пучок різнобарвних стрічечок.

А через три дні Моллі зникла. Кілька тижнів ніхто не знав, де вона, а потім голуби повідомили, що бачили її по той бік Уїлінгтона. Вона стояла біля шинку, запряжена в маленьку чорно-червону бідарку, і огрядний червонопикий чолов'яга в картатих бриджах та гетрах чесав їй ніс і годував цукром. На лобі в Моллі була червона стрічечка, й вигляд вона мала цілком щасливий. Більше про неї не згадували.

В січні припекли морози. Земля дзвеніла, як залізо, поля спорожніли. Тепер тварини зустрічалися здебільшого в стодолі, й свині були заклопотані тим, що планували роботу на наступний рік. Усі розуміли, що, хоча насущні питання мають вирішуватися більшістю голосів, генеральну лінію визначають найрозумніші мешканці ферми. Така заведенція була бездоганна, поки не почались суперечки між Наполеоном та Сноуболом. Коли один пропонував засівати лани ячменем, то другий безапеляційно твердив, що більшість площ має піти під овес; коли один казав, що оці поля підуть під буряки, то другий заявляв, що там може рости будь-що, окрім городини. У кожного були свої послідовники, й між ними замалим не доходило до бійки. І коли на Асамблеях гору брав Сноубол завдяки мистецтву говорити, то Наполеон перемагав у кулуарах. Особливо він подобався овечкам. Часом на Асамблеях, хай там хоч що відбувалося, вони починали хором або ж кожний окремо мекати: "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано!" — і на цьому все кінчалося. Було помічено, що ця самодіяльність збігалася з найпатетичнішими промовами Сноубола.

Сноубол ретельно вивчив кілька старих номерів журналу "Фермер і тваринник" і мало не репався від планів нововведень та перебудов. Він як знавець говорив про дренаж, силосування, компост, розробив складну схему, за якою тварини мали доставляти свій гній одразу на поля кожного дня в інше місце, що давало можливість ощадити на транспорті. Наполеон не зацікавився схемами, а спокійно сказав, що Сноубол захоплюється дурницями. Схоже було — Наполеон чогось вичікує. Однак усі ці суперечки здалися марничкою, коли постало питання про вітряк.

На довгому пасовиську недалеко від будівель був невеликий пагорб, найвищий на фермі. Дослідивши грунт, Сноубол заявив, що це найкраще місце для вітряка, який крутитиме динамомашину й забезпечить ферму електрикою. Можна буде освітити й зігріти взимку стійла, працюватимуть циркулярка, січкарня, а можливо, й буряковимішувач та апарат для механічного доїння. Худоба ніколи не чула про щось подібне — ферма була занедбана, — і тільки очі витріщали, коли Сноубол розгортав перед ними картини роботи фантастичних машин, які все візьмуть на себе, а життя мешканців ферми минатиме в прогулянках по луках, інтелектуальних вправах та дружніх бесідах

Через кілька днів плани Сноубола набули завершеності. Деталі він запозичив з трьох книжок, які належали містеру Джонсу: "Тисяча корисних дрібниць для дому", "Кожний сам собі муляр" та "Електрика для початківців". Свої задуми Сноубол втілював під дахом приміщення, яке колись було інкубатором і мало гладенький дерев'яний поміст, зручний для малювання. Там він сидів годинами. Час від часу зазирав до книжки, пригніченій на потрібній сторінці камінцем, і затиснутою між ратицями крейдочкою креслив лінію за лінією, порохкуючи від задоволення. Потроху його план втілився у безліч зображень технічних деталей, які вкрили підлогу: на інших тварин це справляло велике враження, хоч вони нічого й не розуміли. Подивитися на творчість Сноубола хоч раз на день приходили всі мешканці ферми, навіть гуси та кури. Тільки Наполеон, який від самого початку був проти вітряка, тримався осторонь. Втім, одного разу він зрадив свої звички: ступаючи де запопало, роздивився креслення, рохнув, відставивши ногу, помочився і мовчки вийшов.

Так, питання про млин стало предметом серйозних розходжень. Сноубол вважав, що спорудити його буде неважко: штольня близько; спочатку треба звести стіни, потім змонтувати крила, лишається тільки й того, що дістати дроти й динамомашину… Як — то вже інша проблема. Головне ж — можна вкластися в рік, а далі вітряк перейме на себе стільки роботи, що тваринам випаде трудитися не більше трьох днів на тиждень. Наполеон зі свого боку казав, що сьогодні головне завдання — добитися збільшення продукції, і якщо вони втратять час на спорудження млина, то помруть від голоду. Ферма розділилася на дві фракції, які виступали під гаслами: "Голосуйте за Сноубола і триденний робочий тиждень" та "Голосуйте за Наполеона і достаток кормів". Бенджамін не пристав до жодної, бо не вірив ані в добробут, ані в те, що млин заощадить худобі сили і час. З вітряком чи без нього, сказав він, а життя йтиме своїм робом, тобто так, що гірше й бути не може.

Окрім техніки, належало розглянути й питання оборони ферми: хоч людство й зазнало нищівної поразки в Битві біля короварні, одначе повторити напад спроможне, тим більше що чутки про їхню перемогу поширилися по всій окрузі, збуривши тварин на сусідніх фермах. І знову Сноубол та Наполеон зчепилися між собою. Наполеон вважав, що звірі мають роздобути вогнепальну зброю і навчитися нею володіти, а на думку Сноубола, треба розсилати по сусідніх фермах якомога більше голубів, аби роздмухати полум'я загального Повстання. Один казав, що, не навчившись боронитися, вони рано чи пізно зазнають поразки, другий — що й оборона не буде потрібна, якщо на фермах цілого світу не лишиться людей. Тварини слухали то Сноубола, то Наполеона, второпати, хто з них має слушність, не могли, й завжди погоджувалися з тим, хто виступав останній.

І настала недільна Асамблея, яку вирішили присвятити завершеному плану Сноубола. Коли всі зібралися, Сноубол, не звертаючи уваги на недоречне, як завжди, овече мекання, виклав свій погляд на будівництво млина. Затим встав Наполеон. Підкреслено тихо й вкрай лаконічно він сказав, що будівництво млина дурниця й він нікому не радить приставати на таке. На своє місце він сів з виглядом, ніби підсумки голосування його не цікавили. Сноубол підхопився і, цитькнувши на овечок, котрі знов завели своє, кинув полум'яний заклик: будувати! Саме вчасно, бо симпатії присутніх розполовинились, і красномовство Сноубола вагомо лягло на чашу терезів. Він блискуче змалював, як перевтілиться Скотохутір, коли тягар принизливої для його славних мешканців праці буде скинуто раз і назавжди. Хіба ж майбутні блага обмежаться косаркою чи віялкою? Та в кожному стійлі буде світло, гаряча й холодна вода, електрообігрівачі! Тепер сумнівів, за що належить голосувати, не лишилося ні в кого. Та наступної миті знов звівся Наполеон. Він виразно подивився на Сноубола і якось незрозуміло рохнув.

У відповідь пролунав шалений гавкіт, і дев'ятеро дебелих псів у ошийниках з мідними бляхами вдерлися до стодоли й кинулися на Сноубола. Дивом уникнувши їхніх ощирених ікол, він стрибонув до дверей…

Вражені побаченим та перестрашені тварини збилися в купу, чекаючи, що ж буде далі. Сноубол мчав пасовиськом так прудко, як тільки спроможні свині; посковзнувшись, він замалим не дістався собакам, однак зібрався з силами й ще дужче наліг на ноги; ось один переслідувач ухопив його за хвостик, ривок — і втікач проскочив у дірку в паркані. Та й по всьому…

Мовчазна та пригнічена худоба повернулася до стодоли, туди ж незабаром прибігли й пси. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, звідки вони взялися, однак загадка розв'язалася просто: та це ж ті цуцики, яких Наполеон забрав у матерів, аби особисто взятися за їхнє виховання. Вони були ще зовсім ярчуки, однак з вигляду тягнули на вовків, лютих та могутніх. Собаки оточили Наполеона, помахами хвостів відповідаючи на кожне його слово, — колись таких знаків пошани удостоювався лиш містер Джонс.

Аж тепер настав час для промови Наполеона. Так само в супроводі собак він піднявся на поміст, де колись стояв легендарний Майор, і оголосив, що відтепер недільні Асамблеї відміняються. Та в них немає потреби, сказав він, ми просто гаємо час! На майбутнє всі фермерські проблеми розв'язуватиме свинячий комітет, який очолить він особисто, а про рішення комітету всім оголошуватимуть. Недільними ж ранками мешканці ферми збиратимуться для того, щоб вшанувати прапор, проспівати гімн і дістати завдання на тиждень — будь-які суперечки забороняються.

Попри шок після вигнання Сноубола, це повідомлення глибоко розчарувало тварин. Дехто був ладен протестувати, коли б спромігся на переконливі аргументи. Навіть Боксера пройняло. Він притиснув вуха, кілька разів трусонув гривкою, зосередився на власних думках та почуттях, однак ради їм не дав. Зате четверо поросят, які сиділи в першому ряду, посхоплювалися з місць, обурено заверещали й почали говорити всі одразу. Та їх угамувало громоподібне гарчання собак, що кільцем стояли навколо Наполеона, до того ж овечки на повний голос замекали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", співали вони не менш як чверть години, й це поклало край усім суперечкам.

А потім Верескун обійшов ферму й роз'яснив усім новий порядок.

— Товариші, — сказав він, — я вірю, що всі, хто живе тут, цінують жертву, яку приніс товариш Наполеон, узявши на себе таку непосильну працю. Не думайте, товариші, що керувати — це їсти мед. Навпаки, це велика й тяжка відповідальність. Товариш Наполеон глибоко вірить у те, що всі тварини мають однакові права й можливості.