Менсфiлд-парк - Остін Джейн
Я б із задоволенням подивився, як ви обоє танцюєте. Ти розповідав про нортгемптонські бали. Твої кузини часом бували на них, але нам це зараз не підійде. Така поїздка втомить твою тітоньку. Отже, про бал у Нортгемптоні не може бути й мови. А от вдома можна було б влаштувати танці, і якби…
— Ах, любий сер Томас! — перервала його місіс Норріс. — Я вже знаю, до чого ведеться. Я знаю, що ви хочете сказати. Якби наша люба Джулія була вдома, чи то любонька місіс Рашворт — у Созертоні, тоді справді була б і причина, й нагода для такої задумки — влаштувати танці для молоді в Менсфілд-парку. Я знаю, що ви б так і вчинили. Якби лишень вони були вдома і могли прикрасити різдвяний бал! Подякуй дядечкові, Уїльяме, красненько подякуй дядечкові!
— Мої доньки можуть чудово розважатися у Брайтоні, — з притиском мовив сер Томас, — і, сподіваюся, вони щасливі; але той бал, що я задумав влаштувати в Менсфілді, буде для їхньої кузини та кузена. Якби наше товариство було в повному зборі, ми, звичайно, почувалися б приємніше, але чиясь відсутність не повинна позбавити втіхи всіх інших.
Місіс Норріс не знайшла, що відповісти. Вона побачила в погляді сера Томаса несхитну рішучість і мусила змовчати, тамуючи подив та роздратування. Бал о такій порі! За відсутності доньок, не порадившись із нею! Однак вона невдовзі утішилася. Це ж вона розпоряджатиметься всіма приготуваннями: леді Бертрам, звісно ж, слід вберегти від турбот та клопотів, і вона візьме всю справу на себе. Вона, і ніхто інший, прийматиме гостей; і ця думка вмить повернула їй гарний настрій, що дало їй можливість приєднатись до інших, перш ніж вони встигли висловити свою вдячність і захоплення.
Едмунд, Уїльям і Фанні, хоч і виявляли свої почуття по-різному, в чеканні обіцяного балу сяяли такою радістю, якої лише й міг чекати сер Томас. Едмунд щиро радів за своїх друзів. Жодний із батькових добрих вчинків, жодний із виявів його доброти ще ніколи його так не зворушував.
Леді Бертрам, незворушно спокійна й усім задоволена, не мала нічого проти. Сер Томас пообіцяв турбувати її якомога менше, і вона запевнила його, що "турботи її не лякають; вона й не уявляє собі, що могло б її стурбувати".
Місіс Норріс уже надумала, які кімнати серові Томасу слід використати для балу, але з'ясувалося, що він подбав про все раніше; і коли вона вирішила натякнути йому, у який день, на її думку, слід влаштувати цю подію, то почула у відповідь, що день також призначено. Сер Томас ретельно все обміркував; якщо її ласка його вислухати, він зачитає їй список гостей, яких має намір запросити; навіть беручи до уваги, що не всі молоді люди зможуть відгукнутися на таке термінове запрошення, однак набереться дванадцять-чотирнадцять пар танцюючих; і він навіть може сказати, з яких міркувань обрав саме двадцять друге число. Уїльям має прибути до Портсмута двадцять четвертого, отже, двадцять друге — останній день його гостювання в Менсфілді; але, якщо часу лишається так мало, призначити бал раніше було б нерозумно. Місіс Норріс мусила вдовольнитися тим, що вона була достоту такої ж думки і сама хотіла запропонувати двадцять друге число.
Тепер не лишалося жодних сумнівів, що бал відбудеться; і ще до вечора про це було оголошено всім майбутнім учасникам. Запрошення відправили з посильним, і того вечора не одна молода панянка, як і Фанні, лягла до ліжка, сповнена радісної турботи. Фанні ці турботи часом навіть здавалися не вельми радісними; юна і недосвідчена, маючи надто скромний вибір і замало довіри до власного смаку, вона ніяк не могла вирішити, у що їй вдягтися; а предметом найтривожніших роздумів був гарний бурштиновий хрестик, який Уїльям привіз їй із Сицилії, оскільки в неї не було жодного ланцюжка — лише проста стрічка; і хоч вона його так уже надягала одного разу, чи пристойно це виглядатиме на балі, де всі інші дівчата з'являться в коштовних прикрасах? І все ж — без нього не можна! Уїльям хотів купити їй золотого ланцюжка, втім, йому не вистачило грошей; і саме тому, не надівши хрестика, вона жорстоко його скривдить. Ці вагання навіть затьмарювали радість Фанні від того, що бал буде влаштовано передусім для неї.
Тим часом приготування тривали, і леді Бертрам так само сиділа на канапі, анітрохи не переймаючись цими клопотами — хіба що трохи частіше, ніж завжди, радилася з покоївкою та служницею, яка поспіхом готувала для неї нову сукню; щодо всього іншого, накази віддавав сер Томас, а місіс Норріс метушилася, наглядаючи за їх виконанням, проте для її світлості все це минуло безслідно, і, як вона й передбачала, в неї "не було жодних причин турбуватися".
Едмунд у цей час почувався особливо заклопотаним; його посідали неспокійні роздуми про дві важливі близькі події, що повинні були визначити його долю, — посвячення в сан та одруження, — події такі серйозні, що цей бал, який мав передувати одній із них, здавався йому зовсім не таким важливим, як іншим членам родини. Двадцять третього числа він поїде до приятеля, що живе неподалік від Пітерборо і перебуває в такому ж становищі, що й Едмунд, і після Різдва їх буде посвячено у сан. Тоді його доля визначиться наполовину; але з іншою половиною все може скластися не так просто. Він отримає певні обов'язки; але дружина, якій доведеться їх поділяти і заохочувати його, і підтримувати в нелегкому служінні, може стати недосяжною. Він не мав сумніву щодо своїх намірів, але не завжди був певний, що розуміє наміри міс Кроуфорд. Їх думки не завжди збігалися, і часом він був ладен зневіритися в майбутньому щасті; і, хоч він мав досить віри в її прихильність, щоб наважитися (майже наважитися) втілити в життя свої мрії вже найближчим часом, щойно владнає всі свої справи і знатиме, що він може їй запропонувати, — його непокоїли непевні передчуття, смутні тривоги. Часом він був твердо впевнений у її любові; звертаючись до спогадів, він знаходив у минулому безліч втішних ознак її прихильності і бачив, що у своєму безкорисливому почутті вона була така ж благородна, як і в усьому іншому. Проте бували хвилини, коли тривоги й сумніви перемагали надію; і, думаючи про її відверту відразу до життя в тиші та безвісті, про її потяг до лондонської суєти, чого він міг чекати, окрім рішучої відмови? І навіть якщо вона погодиться, поставивши умовою, аби заради цього він пожертвував своїм служінням, то не може він зректися самого себе.
Все залежало від одного: чи любить вона його настільки, щоб поступитися своїми життєвими принципами? Чи любить настільки, щоб ці принципи втратили для неї значення? І хоча, знову та й знов задаючи собі це запитання, він частіше відповідав на нього "так", інколи йому вчувалося й "ні".
Міс Кроуфорд мала незабаром поїхати з Менсфілду, і через це "ні" й "так" дуже часто змагалися між собою. Едмунд бачив радісний блиск її очей, коли вона говорила про лист своєї любої подруги, в якому та надовго запрошувала її до Лондона, і про доброту Генрі, що пообіцяв лишатися тут аж до січня і зможе її туди супроводжувати; вона говорила про цю приємну подорож із таким захопленням, що невідворотно означало "ні". Але так було тільки першого дня, коли вона отримала цю звістку, — в першу хвилину радісного піднесення, коли не думала ні про що, крім майбутньої зустрічі з друзями. Відтоді йому не раз доводилося чути від неї й інші слова, що свідчили про непевність почуттів, про душевне сум'яття; чути, як вона говорила місіс Грант, що покидає її з жалем і вже починає розуміти, що ні нові друзі, ні нові розваги не варті того, з чим вона має розлучитись; і хоч вона відчуває, що мусить поїхати, і знає, яким приємним буде це гостювання, їй уже тепер хочеться скоріше повернутися до Менсфілду. Хіба за цим не ховалося "так"?
Усі ці роздуми й турботи не давали Едмундові змоги надто багато думати про вечір, якого всі інші члени сім'ї чекали з набагато більшим нетерпінням та цікавістю; і хоч як радував цей вечір його кузена та кузину, для Едмунда він значив не більше, ніж будь-яка інша зустріч між двома родинами. Кожна з цих зустрічей давала йому надію на новий доказ прихильності міс Кроуфорд; але шум та суєта бальної зали, певно ж, не пробуджують серйозних почуттів і не спонукають їх виражати. Домовитися з нею заздалегідь про перші два танці — оце й усе, що від нього залежало, і цим обмежилася його участь у приготуваннях до балу, які точилися довкола нього з ранку до ночі.
Бальний вечір було призначено у четвер, а в середу вранці Фанні все ще не могла придумати, що ж їй вдягти, і вирішила спитати поради в людей більш досвідчених, звернутися до місіс Грант та її сестри, чий усіма визнаний смак допоможе їй не осоромитись; і, оскільки Едмунд з Уїльямом поїхали до Нортгемптону і вона справедливо розважила, що містера Кроуфорда, мабуть, також немає вдома, вона пішла до пасторату, майже не сумніваючись, що зможе поговорити з ними віч-на-віч; а ця умова була для Фанні найважливішою, бо вона трохи соромилася розповідати про свій клопіт.
Вона зустріла міс Кроуфорд за кілька ярдів від пасторату; та саме зібралася йти до неї, і оскільки Фанні здалося, що її подруга, хоч із ввічливості й запропонувала повернутися у дім, все ж не хотіла б відмовитися від прогулянки, вона одразу ж пояснила свою справу, — якщо міс Кроуфорд буде така ласкава дати їй пораду, про це можна так само поговорити й тут, на свіжому повітрі.
Міс Кроуфорд вочевидь полестило таке прохання, і по недовгому роздумі вона почала набагато сердечніше, ніж спочатку, вмовляти Фанні повернутися з нею в дім і піднятись до її кімнати, де вони зможуть неспішно все обговорити і не потурбують доктора і місіс Грант, які зараз у вітальні. Фанні така думка сподобалася; і, щиро подякувавши міс Кроуфорд за таку готовність допомогти і дружню увагу, вона увійшла з нею в дім, піднялася сходами, і за мить вони вже захоплено обговорювали вельми цікавий для обох предмет. Міс Кроуфорд було приємно, що в неї питають поради, і вона щедро ділилася з Фанні своїми ідеями, що свідчили про справжнє почуття смаку, і кілька таких ідей вирішили всю справу легко та просто, а її дружня підтримка надзвичайно втішила Фанні. Вбрання було обговорене до найменших деталей.
— А яке ж у вас буде кольє? — спитала міс Кроуфорд. — Чи ви, мабуть, надягнете хрестика, що вам подарував брат?
Промовляючи це, вона розгортала пакуночок, який Фанні помітила у неї в руці, коли вони зустрілися.
