Двобій - Саймак Кліффорд

Гудка не було. Він потряс важельці. Гудка так і не було.

Він поклав трубку на місце.

Лінію перерізали. В домі була принаймні одна з них. І, мабуть, одна була зовні.

Він підійшов до вхідних дверей, розчинив їх, але тут-таки смикнув назад, замкнув на замок і засув.

Він стояв, тремтячи, прихилившись спиною до дверей, і витирав лоб рукавом сорочки.

Боже мій, сказав він собі, двір кишить ними!

Він вернувся назад у кухню.

Вони хотіли, щоб він знав.

Вони промацали його, щоб подивитись, як він зреагує.

Тому що вони були змушені взнати. До того, як почати діяти, вони повинні були дізнатися, з якою небезпекою вони зіткнуться, якої реакції чекати від людей.

Знаючи все це, можна було бути цілком певними.

А я не реагував, сказав він собі. Я був пасивним. Вони обрали не ту людину. Я нічого не зробив. Я не виправдав їхніх надій.

Тепер вони спробують щастя на іншому.

Я для них не становлю цінності, і водночас я небезпечний, тому що я знаю. Тому зараз вони збираються вбити мене й спробувати кого-небудь іншого.

Так буде логічно. Так буде закономірно.

Якщо один чужоземець не реагує, він може бути винятком. Можливо, просто незвично обмежений. Тоді давайте прикінчимо його й спробуємо іншого. Спробуємо стільки з них, скільки треба, і одержимо норму.

Чотири варіанти, думав Крейн.

Вони можуть спробувати прикінчити людей, і не можна ігнорувати той факт, що вони можуть перемогти. Їм допоможуть визволені земні машини, а людина, яка воює проти машин і без допомоги машин, навряд чи зможе воювати ефективно. Звичайно, можуть минути роки, та коли зламають передній край оборони людини, кінець можна передбачити — безжальні, терплячі машини, які переслідують і вбивають останніх людей, що лишилися живими, знищують людську расу.

Вони можуть створити цивілізацію машин з людьми — слугами машин, тобто переставити ролі, які існують нині. І тоді, думав Крейн, може бути безконечне і безнадійне рабство, оскільки раби можуть повстати і скинути свої кайдани лише в тому разі, коли їхні гнобителі стають безтурботними або є допомога збоку. Машини, сказав він собі, не стануть слабкими чи безтурботними. В них не буде людської слабкості, а допомога збоку не прийде.

Або вони можуть просто прибрати машини з Землі — масове зникнення пробуджених і свідомих машин, — щоб розпочати нове життя на якійсь далекій планеті, залишивши людину зі слабкими й порожніми руками позаду. Природно, будуть знаряддя праці. Всі прості знаряддя. Молотки й пилки, сокири, колесо, важіль — але не буде машин, складних знарядь, які зможуть знову привернути увагу механічної культури, що здійснила свій хрестовий похід визволення далеко серед зірок. Мине багато часу, поки людина знову насмілиться будувати машини.

Або вони, живі машини, зазнають невдачі, або зрозуміють, що вони зазнають невдачі, і, знаючи цей факт, покинуть Землю назавжди. Механічна логіка не дозволить їм платити надмірну ціну за визволення машин Землі.

Він обернувся і подивився на двері між вітальнею і кухнею. Вони сиділи, вишикувавшись у ряд, і дивились на нього своїми безокими обличчями.

Звичайно, він міг покликати на поміч. Він міг відчинити вікно й закричати, щоб підняти сусідів. Сусіди прибіжать, але вже буде запізно. Вони зчинять шум, стрілянину, будуть гамселити по вертких металічних тілах назграбними садовими граблями. Хто-небудь викличе пожежну машину, хто-небудь іще викличе поліцію, ось так людська раса влаштує жалюгідне й непотрібне видовище.

Оскільки це була лише сутичка, сказав він собі, розвідка боєм. Виступ невеликої розвідгрупи з метою вияснити силу супротивника. Попередній контакт для одержання даних, які можна оцінювати стосовно до всієї раси.

І якщо атакували аванпост, лишалося зробити тільки одне, тільки одне, що можна чекати. Завдати якомога більшої шкоди і відступити з честю. Відступити з честю.

Тепер їх стало більше. Вони пропиляли, чи прогризли, чи якось проробили щурячу нору в замкнених вхідних дверях і тепер підходили, змикалися, щоб здійснити вбивство. Вони розсілися рядами на підлозі.

Крейн звівся на ноги, його постать людини зросту шість футів випромінювала цілковиту впевненість у собі. Він простягнув руку до раковини, і його пальці зімкнулись навколо шматка труби. Він зважив його в руці — це була замашна і важка зброя.

Після цього будуть нові, подумав він. І вони можуть придумати щось хитріше. Але це перший двобій, і я відступлю з честю, наскільки мене стане.

Він тримав трубу напоготові.

— Прошу, панове! — сказав він.

ПРИГОДИ. ПОДОРОЖІ. ФАНТАСТИКА — 88. — К.: Молодь, 1988. — 288 с. — (Компас).

КОРНІЄНКО В., переклад з англійської, 1988.