Генріх VI : Частина 1 - Шекспір Вільям

Входять солдати.
Що скажете? Чи ви переконались,
Що Толбот — тільки тінь себе самого?
А онде — тіло, м'язи, руки й сила:
Він бунтівливі шиї нею гне,
Міста він ваші зносить, край руйнує,
За хвильку землю цю ущент спустошить.
Графиня Звитяжний Толботе! Пробач образу.
Не менший ти, ніж слава повідає,
Та більший, ніж із вигляду здаєшся.
Хай суд поквапний не накличе гніву,-
Шкодую, що тебе не привітала
З пошаною, якої ти достойний.
Толбот О, не журіться й не судіте хибно
Про наміри мої, як ви судили
Із вигляду про міць мойого тіла.
Я зовсім не образився на вас
І не жадаю іншої відплати,
Крім однієї: дайте нам ласкаво
Вина й наїдків ваших скуштувать.
Солдатські шлунки завжди служать добре.
Графиня Від серця щирого я пошаную
Войовника великого в господі
Виходять.
СЦЕНА 4
Темпльський сад у Лондоні.
Входять графи Сомерсет, Сеффолк і Уорік, Річард Плантаге"
нет, Вернон і законник.
Плантагенет Вельможні лорди, що це за мовчанка?
Невже ніхто не вступиться за правду?
Сеффолк Були занадто голосні ми в залах,
І, може, сад для нас зручнішим буде.
Плантагенет Скажіть же, чи за правду я стояв,
А Сомерсет боровсь за хибне діло?
Сеффолк В науці права зроду я ледачий;
Не вмів нагнути волю до закону,
Тому закон до волі нахиляв.
Сомерсет Уоріку, ви розсудіте нас.
Уорік 3 двох соколів — котрий злітає вище,
Із двох собак — в котрої паща глибша,
Із двох клинків — котрий твердіший гартом,
Із коней двох — котрий з обох прудкіший,
Із двох дівчат — котра з обох звабніша,-
Я ще сяк-так зробити можу вибір.
Але в цих гострих каверзах закону
Я, далебі, дурніший за ворону.
Плантагенет Та досить цих манірних прибіднянь.
Так явно правда на моєму боці,
Що бачить і підсліпувате око.
Сомерсет А в мене правда складена так добре,
Так чисто, так сяйливо й очевидно,
Що й тим, хто зовсім без очей, помітна.
Плантагенет Неначе скуті ваші язики.
Що ж — висловіть свої думки без слів.
Хай кожен з вас, хто справжній дворянин
І честь свою обстоює несхитно,
Коли вважає, що моя тут правда,
Зірве з цього куща троянду білу.
Сомерсет Хай кожен, хто не боягуз підлесний
І має сміливість за правду стати,
Отак, як я, червону рве троянду.
Уорік Я не люблю яскравих барв; тому
Без ницого підлесництва й крутійства
З Плантагенетом рву троянду білу.
Сеффолк А я зірву червону з Сомерсетом
І цим скажу, що в і н стоїть за правду.
Вернон Спиніться, лорди, і не рвіте більше.
Аж поки не домовитесь, щоб той,
За кого менше зірвано троянд,
Своєю правотою поступився.
Сомерсет Незле це, добрий Вернене, виходить.
Коли програю — підпишуся мовчки.
Плантагенет Також і я.
Вернон Тоді заради щирості і правди
Я рву оцю бліду і чисту квітку —
За білу ружу віддаю свій голос.
Сомерсет Та не вколіться, бо своєю кров'ю
Забарвите її в червоний колір
І, проти волі, будете зі мною.
Вернон Коли за власну славу кров проллю,
Ця слава в мить одну загоїть рану,
І я на тому ж боці залишуся.
Сомерсет Гаразд, гаразд! Ну, далі! Хто ж іще?
Законник
(до Є&мврсега)
Якщо наука і книжки не брешуть,
То ви за справу стоїте криву.
На знак цього троянду білу рву.
Плантагенет Де ж, Сомерсете, докази твої?
Сомерсет У менте в піхвах, і вони, я певен,
Ураз троянду білу закривавлять.
Плантагенет А щоки в тебе — мов троянди наші.
Від страху зблідли і доводять цим,
Що правда не на вашій стороні.
Сомерсет Ні, ні, Плавтагенете, ні, неправда.
Бід. FHiey — не від страху. В тебе щоки
Від сорому палають, як троянди,
Та все одно не визнаєш помилки.
Плантагенет А чи твоя троянда не червива?
Сомерсет А чи твоя троянда не в шпичках?
Плантагенет В різких і гострих, щоб за правду стати.
Твоя ж черва сама себе зжере.
Сомерсет Знайду я друзів правду захистити.
Вони обстануть за мою троянду,
Туди Плантагенет і не поткнеться.
Плантагенет Клянусь оцим невинно-білим квітом —
Тебе я зневажаю, недоноску.
Сеффолк Не в той бік обертай свою зневагу.
Плантагенет Я, Пулю, вами обома гордую.
Сеффолк Погордою своєю подавися.
Сомерсет Ходім, ходім, мій славний Де-Ла-Пулю.
Про що нам розмовляти з мугирем?
Уорік Бог свідок, зводиш наклеп, Сомерсете.
Бо дід його був Кларенс Лайонел,
Едварда Третього законний син.
Чи ж вій мугир, з пракоренем таким?
Плантагенет Та він же тільки в цім священнім місці
Такий хоробрий на язик, нікчема.
Сомерсет Клянуся богом —~ ці слова обстою
На кожнім клапті рідної землі.
Хіба не був твій батько Річард Кембрідж
За зраду страчений? Скажи, хіба
Тебе ця зрада не заплямувала
І не позбавила дворянських прав?
Той злочин ще живе в твоїй крові.
Мугир ти, доки честі не повернеш.
' Плантагенет Король звелів мого скарати батька,
Та суд його законний не судив!
Не зрадник він, хоч страчений за зраду,
І не тобі, а тим, хто вищий тебе,
Цю правду доведу, як час наспіє.
А щодо тебе й спільника твого,
Я вас у книзі пам'яті відмітив,
Щоб покарати за оцю образу,
Отож глядіть, я попередив вас.
Сомерсет Ну що ж, ми будемо напоготові.
За кольором цим — недругів своїх
Ти у моїх прихильниках пізнаєш.
Плантагенет Клянусь душею, гнівну білу квітку,
Як знак ненависті моєї, сам я
Носитиму і друзі всі мої,
Аж доки чи зів'яне у могилі,
А чи розквітне з долею моєю.
Сеффолк Іди, нехай пиха тебе задушить,
І прощавай до зустрічі нової.
(Виходить)
Сомерсет Я йду, пихатий Річарде. Прощай.
(Виходить)
Плантагенет Така образа — і терпіти мушу!
Уорік Цю пляму, що вони кладуть на дім твій,
В парламенті ми скоро зітремо,
Де Вінчестера й Глостера помирять.
Як Йорка титулу тобі не вернуть,
То й я Уоріком не хочу бути.
Тим часом, як любові знак до тебе,
Супроти гордих Сомерсета й Пуля
Носитиму з тобою білу квітку.
І я пророчу — сварка, що сьогодні
Розбила нас на партії у Темплі,
І між трояндами війна запекла
Багато тисяч душ пошле до пекла.
Плантагенет Вам, добрий Верноне, я щиро вдячний
За те, що ви зірвали білу квітку.
Вернон Весь час носитиму її як вашу.
Законник І я також.
Плантагенет Вам дякую, панове.
Ходім обідать. Будьте наготові:
Ця сварка розіллє чимало крові.
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в Тауері.
Два тюремники вносять Моргімера у кріслі.
Мортімер Моєї старості доглядачі,
Вмирущого мене лишіть самого.
Мов у людини, знятої із диби,
Так тіло в мене стомлене тюрмою,
А це волосся сиве — смерті вісник,
Мов у старого Нестора,— вже скін
Провішує Едмунду Мортімеру.
Ці очі — ніби лампи без оливи,
Уже тьмяніють, меркнуть, догоряють.
І плечі долу гне тягар нещастя,
А кволі руки — мов лоза усохла,
Що виснажено полягла на землю.
Проте ці ноги, вічно занімілі,
Нести цю грудку глини неспроможні,
Все ж до могили бистрокрило рвуться,
Бо втіхи іншої не бачу я.
Але чи прийде небіж мій, скажіть?
Тюремник Так, пане, прийде лорд Плантагенет.
Ми в Темпль послали, до його палати,
І нам відповіли, що прийде він.
Мортімер Удовольниться тим душа моя.
його біда не менша від моєї.
Відколи Генріх Монмут сів на трон,
Я, доти бувши славним і великим,
Всього позбувся — волі і майна,
Та й Річардова слава потьмяніла:
Утратив він і спадщину, і честь.
Та скоро вже утішниця стражденних,
Смерть справедлива, миротворець вічний,
Нарешті визволить мене з темниш.
Якби ж минулось і його нещастя,
Щоб він утрачене собі вернув!
Входить Річард Плантагенет.
Тюремник Мій пане, небіж ваш уже прийшов.
Мортімер Річард. Плантагенет, мій друг* чи тут він?
Плантагенет Так, мій зневажений, нещасний дядьку,
Ваш небіж скривджений, ваш Річард тут.
Мортімер Мені спрямуйте руки, щоб обняв я
Його за шию в цю останню мить.
Скажіть, коли мої торкнуться губи
Його щоки,— я дам йому цілунок.
Та поясни, нащадку Йорків любий,
Коли і як покривджено тебе?
Плантагенет Зіпри свою літами гнуту спину
Мені на руку, й розповім усе.
Я з Сомерсетом нині сперечався;
І, розпустивши спритний свій язик,
Він батька смертю дорікнув мені.
Язик мені зв'язала ця обмова,
А то йому я гідно відповів би.
Тож, ради батька, добрий дядьку мій,
І ради честі всіх Плантагенетів,
І ради єдності розкрий причину:
Чому загинув батько мій, граф Кембрідж?
Мортімер Причина, небоже, була та сама,
Котра й мене в темниці осоружній
З юнацьких літ тримала та гноїла;
Вона його до згину привела.
Плантагенет Розкрий повніше, що то за причина,
Бо я не знаю і вгадать не можу.
Мортімер Я розповім, коли дозволить віддих
І смерть не прийде перше, ніж докінчу.
Дід короля теперішнього, Генріх
Четвертий, трон у небожа відняв —
У Річарда, що спадкоємцем був
Едварда Третього — як син єдиний
Його першонародженого сина.
Як сталась узурпація, то Персі,
Північні лорди, цим свавіллям диким
Обурені, розпочали війну,
Щоб посадить мене на трон англійський.
Бо ж Річард, молодим життя позбувшись,
Не залишив наступника прямого,
І я по ньому мав найбільше прав,
Тому що герцог Кларенс Лайонел,
Мій дід по матері, був третім сином
Едварда Третього, а Болінгброк —
Лиш Джона Ганта парості росток,
Четвертого в геройськім поколінні.
Та в цій зухвалій спробі відновити
Моє законне право на корону
Вони життя збулись, а я — свободи.
А згодом, як на трон сів Генріх П'ятий,
Син Болїнгброка, то твій батько Кембрідж,
Чий батько — Едмунд Ленглі, герцог Йорк,
Узяв мою сестру, твою матусю,-
Тож він, до мене сповнившись жалю,
Зібрав потугу — визволять мене
й англійською короною вінчати.
Та, як і всі, граф доблесний загинув
На пласі, й славний Мортімерів рід
Утратив титули, права й надії.
Плантагенет В цім роді, пане мій, останній — ви.
Мортімер Це правда, я не породив дітей,
. І кволий голос мій — провісник смерті.
Ти — спадкоємець мій. Свого добийся.
Та будь обачний в клопотах трудних.
Плантагенет Твоє напучення дійшло до мене.
І все ж мені здається — страта батька
Була тиранством підлим і кривавим.
Мортімер Свої ходи готуй, небоже, мовчки.
Ланкастерський стоїть несхитно дім,
Немов гора, і нам його не зрушить.
Та зараз дядько твій цей світ покине,->
Так переносить двір свій володар,
Коли йому одне набридне місце.
Плантагенет Якби частину літ моїх віддати
Я міг, щоб твій продовжить вік похилий!
Мортімер Зробив би зле мені, як той різник,
Що тне і тне, де досить раз рубнути.
Не плач, хіба лиш посумуй за мною,
Та ще про похорон розпорядися —
І прощавай. Хай збудуться надії
І процвітає хай життя твоє!
(Вмирав)
Плантагенет Душі твоїй подаленілій — мир.
В темниці ти пробув, немов на прощі,
Немов пустельник, дні свої прожив ти.
Твої поради в грудях я замкну —
Хай тут лежать, а потім видно буде.
Несіть його.