Генріх VI : Частина 1 - Шекспір Вільям

Ведіть її на страту швидше.
Уорік Та зважте, що вона така цнотлива,-
Тож не жалійте дров, хай буде вдосталь,
Ще й бочками смоли вогонь підсиліть,
Аби її страждання вкоротити.
Діва Невже ніщо сердець вам не зворушить?
Тоді свою відкрий їм, Жанно, слабкість,
Щоб захиститися тобі законом.
Вагітна я. А ви — криваві вбивці.
Ви знищите і плід в моєму лоні,
Коли потягнете мене на смерте
Йорк О небо, ґвалт! Дитя в святої діви!
Уорік Найбільше диво нині ти явила.
Твоє святе життя вело до цього?
Йорк Вони з дофіном бавилися славно.
Я так і знав: на це вона пошлеться.
Уорік Паліть її! Не треба нам бастардів,
Та ще й коли їм Карл за батька буде.
Діва Ви помилились — не від нього плід.
Це Алансон моє здобув кохання.
йорк Ах, Алансон, Макіавеллі звісний?
Помре його дитя, нехай там що.
Діва Простіть мене, я ошукала вас,
Бо то не Карл, не герцог Алансонський,
Але Рене, Неаполя король.
Уорік Одружений! Ще більше неподобство.
Йорк Оце-то діва! І сама не знає,
Хто винен з них,— так їх було* багато.
Уорік Це свідчить про її велику щедрість.
Йорк І все-таки вона — сама невинність!
Сама себе ти, хвойдо, осудила,
Тож не благай, бо всі слова даремні,
Діва Ведіть мене! Прокляття вам лишаю.
Нехай ніколи не осяє сонце
Країни, де вам жити доведеться.
Хай темрява і хмурі тіні смерті
Вас обступають, поки лихо й розпач
У прірву чи у зашморг вас штовхнуть.
(Виходить під вартою)
Йорк Згори дотла і попелом розвійся,
Прислужнице огидна й клята пекла!
Входить кардинал Бофорт, єпископ Вінчестерський, із почтом.
Кардинал Вітаю, пане регент. Я привіз
Вам повноваження від короля.
Панове, всі держави християнські
Від наших чвар жорстоких потерпають
І нас благають швидше мир твердий
З пихатими французами укласти.
Тут недалеко і дофін із почтом —
Уже прибув вести переговори.
Йорк Невже усім трудам такий вінець?
Ще й по загибелі стількох достойних
Воєначальників, дворян, солдатів,
Що полягли на цій війні, віддавши
Життя для процвітання батьківщини,-
Повинні ми цей бабський мир укласти?
Чи мало через зраду й віроломство
Уже ми втратили французьких міст,
Що наші предки їх завоювали?
Уоріку! Передбачаю я
Всієї Франції утрату повну.
Уорік Будь терпеливим, йорку. Мир укласти
Нам треба на тяжких для них умовах,
Щоб небагато виграли французи.
ходять Карл, Алансон, Бастард, Рене та інші.
Карл Оскільки, лорди, вирішено так,
: Що перемир'я слід проголосити,
Прийшли ми, щоб дізнатися від вас,
Які ви ставите умови миру.
Йорк Ти, Вінчестер, кажи, бо гнів мені,
Здушивши горло, голос відбирає
При погляді на ворогів заклятих.
Кардинал Дофіне Карле, й ви, вельможне панство!
Король наш Генріх — з чистого жалю
1 співчуття — погодився звільнити
Країну вашу від війни лихої
І дозволяє вам у мирі жить.
За це васалами його ви станьте:
Ти, Карле, урочисто присягни
Платити данину йому й коритись;
Сам будеш віце-королем під ним —
Так збережеш ти сан свій королівський.
Алансон Карл має буть себе самого тінню?
Носити подаровану корону
І все-таки за владою й вагою
Звичайному дорівнювать підданцю?
Вимога несусвітня та безглузда!
Карл Усім відомо, чим я володію
І де мене вважають королем.
Пів-Галлії, чи й більш, мені належить,
І, шоб отримать решту, це я маю
Утратити із усіма правами
За те, що віце-королем назвуся?
Ні, пане мій посол, я краще вже
Те збережу, що маю, ніж в гонитві
За рештою — утрачу зразу все.
Йорк Зухвалий Карле! Чи не підсилав ти
Таємних посланців, шукавши миру?
А нині, як усе дійшло до згоди,
Став осторонь, до порівнянь удався?
Прийми ж украдений тобою титул,
Як подарунок нашого монарха,
А не як право, у бою здобуте.
А ні — замучимо тебе війною.
Рене
(стиха, до Карла)
Володарю, впираєтесь даремно,
Прискіпуючись до умов англійців.
Коли не зараз,— ладен я закластись,-
Не трапиться нам більш така нагода.
'Алансон
(стиха, до Карла)
Проявите ви мудрість, як по правді,
Народ від різанини врятувавши,
Яку щодня ми бачитимем, доки
Триватиме жорстока ця війна.
Тому прийміть умови перемир'яі
Зламаєте його коли завгодно.
Уорік Що скажеш, Карле? Чи умови приймеш?
Карл Так — з застереженням, щоб ви не мали
Ніяких прав на всі фортеці наші.
Йорк То присягни на вірність королю,
Як лицар, обіцяй йому покірність,
Не бунт супроти Англії корони,
А послух твій і всіх вельмож твоїх.
Карл та інші присягають.
Тож розпускайте армію свою.
Згорніть знамена, втиште барабани,-
Встановлюємо урочистий мир,
Виходять.
СЦЕНА 5
Лондон. Кімната в палаці.
Входить король Генріх, розмовляючи з С є ф ф о л —
ком, Глостером та Ексетером.
Генріх Шляхетний графе, як ви описали
Прекрасну Маргариту! Диво з див!
її чесноти, зовнішність чудова
Уже любов у серці запалили.
Як той порив лихого урагану
Супроти течії несе вітрильник,
Так і мене несуть чутки про неї —
Або об скелі грізні розіб'юсь,
Або дістанусь гавані блаженства.
Сеффолк Володарю, моє про неї слово —
Це тільки заспів до її хвали,
Бо головні достоїнства красуні,
Якби я зміг їх описати ревно,
Дали б нам цілий том рядків чарівних,
Що схвилювали б і холодний розум.
До того ж Маргарита і не пишна,
Не прагне насолоди всі пізнати,-
З покірливої скромності уся.
Вона вам буде рада послужити
І, звісно, намірів цнотливих повна,
Любити буде Генріха свого.
Генріх А Генріх, звісно, іншого й не хоче.
Отож, протекторе, ви дайте згоду:
Хай Маргарита буде королева.
Глостер Як згодитись? Адже то буде гріх.
Величносте, уже ж ви заручились
Із панною, достойною не менше.
Як можемо порвати цю угоду,
Ганьбою честі не заплямувавши?
Сеффолк Що з незаконною клятьбою чинять?
Що робить рицар на турнірі, клявшись
Іти на бій, а кидає змагання,
Побачивши суперника-нерівню?
Дочка якогось графа — вам нерівня.
Із нею без ганьби порва-ти^цожна./
Глостер Ну чим, скажи-но, Маргарита краща?
І хто Рене? Чим вищий він за графа?
Гучними титулами, більш нічим.
Сеффолк Мілорде, все-таки Рене — король,
Король Неаполя й Єрусалиму,.
І він такий у ФранціГ значний,
Що спілка з ним зміцнить потрібний мир,
Триматиме французів у покорі.
Глостер Але те саме зробить д'Арманьяк-
Він родич Кардові, та ще й близький.
Ексетер До того ж дасть той граф великий посаг,
Рене ж не дасть, а швидше візьме сам.
Сеффолк Що посаг, лорди! Короля шануйте..
Невже такий він жалюгідний, бідний,
Що вибере багатстві — не кохання?
Спроможен Генріх збагатить кохану,
А не шукать її, щоб збагатитись,
126
Так селюки собі торгують пару,
Немов торговці — коней чи овець.
Одруження — важлива дуже справа,
Якої не вирішує повірник.
Не ми, а сам володар обирає
Дружину, щоб ділити з нею ложе.
Як він її найдужче любить, лорди,-
Для нас це найважливіша причина,
Що має переважити усе.
Бо примусовий шлюб — це тільки пекло,
Життя в гризні, у сварках безнастанних,
А добровільно з'єднані серця
Достойні лиш небесного вінця.
Кого ж ми повінчаєм з королем?
Таж Маргариту, короля дочку.
Краса, поєднана з високим родом,
їй прирекла лиш короля за мужа.
Хоробрість горда та безстрашний дух —
Не те, що бачиш у жінок звичайних,-
Ось запорука доброго потомства.
Син завойовника, наш Генріх Шостий
Спородить завойовників новй*х,
Коли із жінкою такого духу
Життя своє в коханні поєднає.
Отож, мілорди, згодьтеся зі мною:
Лиш Маргариті буть йому жоною.
Генріх Чи це така в твоєму слові сила,
Мій славний лорде Сеффолк, чи від того,
Що полум'ям кохання не палала
Моя тендітна юність ще ніколи,-
Не можу я сказати, тільки певен:
Такий я відчуваю біль у грудях
І між надією та страхом спір,
Що млосно стало від напливу дум.
Отож до Франції мерщій, мілорде!
На всі умови згодьтеся, добийтесь,
Щоб Маргарита зводила прибути
До Англії і тут коронувалась
Законною дружиною моєю.
На всі видатки ваші в цьому ділі
Нехай зберуть з народу десятину.
Йдіть! Поки не повернетеся ви,
Терзатимусь я безліччю турбот.
Не ображайтесь, добрий дядьку мій,
Судіть мене не зрілих літ судом,
А згадкою про молоді літа,
І простите це рішення моє.
Отож ви проведіть мене туди,
Де в самоті журбі своїй віддамся.
(Виходить)
Глостер Ох, я боюсь, це й кінчиться журбою.
Глостер та Ексетер виходять.
Сеффолк Тож Сеффолк переміг і піде він,-
Як в Грецію Паріс ішов колись,-
З надією також любов знайти,
Та щастя більше, ніж троянець, мати.
Бо ж Маргарита, у корону вбравшись,
Віднині правитиме королем,
Я ж — нею, королем і королівством.
(Виходить)

Примітки

ІСТОРИЧНІ ХРОНІКИ ШЕКСПІРА

В перший період творчості, в 90-х pp. XVI ст., Шекспір написав два цикли драматичних творів, які прийнято називати історичними хроніками. Разом вони складають ніби дві драматичні тетралогії, яким притаманні єдність проблематики й сюжетний зв'язок (три частини "Генріха VI" й "Рі-чард III" — перша тетралогія; "Річард II", дві частини "Генріха IV" й "Генріх V" — друга тетралогія). Поза цими двома циклами залишаються ще дві хроніки: "Король Джон" і "Генріх VIII", які, однак, становлять ніби пролог і епілог до обох тетралогій. Щоправда, "Генріх VIII" був написаний наприкінці творчого шляху Шекспіра, в 1612 році. Оскільки ж ці твори, крім тематичної і, до певної міри, сюжетної єдності, відзначаються ще й великою змістовою та художньою своєрідністю, виникає необхідність дати їм групову типологічну характеристику.

Постали вони на грунті загостреного інтересу до історії, передусім історії національної, яким позначене зріле англійське Відродження. Пояснення ж цього явища слід шукати насамперед у перехідному характері доби, враховуючи до того ж, що в Англії XVI ст. перехід від феодальної формації до капіталістичної відбувався з особливою інтенсивністю. В другій половині XVI ст. різко зростає кількість історичних творів, покликаних задовольняти ией інтерес. Серед них виділимо "Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії" (1577), видані Р. Голіншедом,— саме з них Шекспір брав сюжети для своїх — драматичних — хронік. Про те, якого величезного значення сучасники геніального драматурга надавали знанню історії, красномовно свідчить хоча б ось ця декларація із хроніки Го-ліншеда: історія — це "есенція розуму, вершки досвіду, сік мудрості, серцевина розсудку, бібліотека знань, ядро політики, посвята в таємниці, календар часу, світоч істини, життя пам'яті..." (цит.: Б а р г М. Шекспир и история. М., 1976, с. 16). На цьому грунті й розквітає англійська історична драма зрілого Відродження — унікальне явище серед європейських літератур, і її вершина — Шекспірові історичні хроніки.

Англійських драматургів і глядачів того часу цікавила переважно національна історія, а в ній передусім — пізнє середньовіччя (XIV-XV ст).