Чемпіон - Ларднер Рінг

— Що я їм, мішок з грішми? Певно, і в старої те саме.

Він розпечатав материного листа.

"Любий синочку Коні попросив написати тобі щоб ти Побив голандця; він певен що ти його Поб'єш і тоді напишеш нам про це, а я гадаю тобі писати нема коли а то б ти не мовчав так довго. Напиши нам хоч рядочок чи 2 сину, для Коні це буде краще від цілої Бочки мікстури. Я б якось перебивалася якби ти посилав мені потроху грошей ну а коли не можеш, то пришли хоч листа нехай зовсім коротенького вибери часинку, це так потішить Коні, подумай синочку він уже цілих 3 роки не підводиться з ліжка. Коні бажає тобі Удачі.

Твоя мати Елен Ф. Келлі"

— Я так і думав, — сказав Комар. — Усі вони однакові.

Третій лист був із Нью-Йорка. Там стояло:

"Любий!

Це мій останній лист до тебе перед тим як ти станеш чемпіоном. У суботу я пошлю тобі телеграму, але ж у телеграмі не скажеш стільки як у листі, і я пишу тобі, щоб ти знав, що я весь час думаю про тебе й молюся за твою удачу.

Налупцюй його, любий, не церемонься, і телеграфуй мені зразу ж після матчу. Вгати його добряче по носі лівою, не бійся зіпсувати йому вроду, бо вродливіший він однаково вже не стане. Тільки стережись, щоб він не спотворив гарненького личка мого любого хлопчика. Він же тебе не подужає, правда, любий?

Я віддала б усе на світі, щоб бути там і все бачити, але ти мабуть любиш свого Ґейлі більше за мене, а то не дозволяв би йому розлучати тебе зі мною. Та коли ти станеш чемпіоном, любий, ми робитимем усе, що захочемо, а твій Ґейлі нехай іде під три чорти.

Любий, у суботу я пошлю тобі телеграму; зовсім забула сказати тобі, що мені знову потрібні гроші, хоч доларів двісті, ти пошли їх телеграфом, тільки-но одержиш мого листа. Ти ж не забудеш — правда, любий?

Я пошлю тобі в суботу телеграму, пам'ятай, любий, що я ставлю на тебе.

Ну бувай, золотко, бажаю тобі удачі.

Ґрейс"

— Усі вони однакові, — промовив Комар. — Грошей, грошей, грошей.

Томмі Ґейлі, аж лиснючий після купання, вийшов із сусідньої кімнати.

— Я гадав, ти ляжеш відпочити, — сказав він.

— Зараз ляжу, — відповів Комар, розшнуровуючи свої оранжеві черевики.

— Я розбуджу тебе о шостій, і ти поїси тут, щоб ніхто тобі не набридав. А я зійду вниз і роздам квитки тій братії.

— Ну, як там із Ґолдбергом? — запитав Комар.

— Хіба я тобі не казав? Усе гаразд: п'ятнадцять тижнів по п'ятсот, якщо ти переможеш. І ми матимемо гарантію на дванадцять тисяч, з правом виступати у Нью-Йорку чи Мілуокі.

— Проти кого?

— Проти кожного, хто захоче помірятися з тобою силою. Адже тобі байдуже, з ким битися?

— Авжеж. Я всіх їх потовчу на гамуз.

— Ти б усе ж таки трохи полежав.

— Ага, послухайте, пошліть Ґрейс двісті доларів телеграфом. Негайно. На нью-йоркську адресу.

— Двісті доларів? Ти ж послав їй триста в неділю.

— І послав! А вам що до того?

— Ну, ну! Заспокойся. Більше нічого не треба?

— Нічого, — сказав Комар і впав на ліжко.

— І, будь ласка, щоб усе було скінчено, перше ніж я повернуся, — сказала Ґрейс, підводячись із-за столика. — Ти ж не хочеш уплутувати мене в це діло, правда, любий?

— Можеш не турбуватися, — відповів Комар. — Та гляди, не дуже розкидайся грішми.

Ґрейс усміхнулася до нього на прощання і вийшла з кафе. Комар знов узявся до своєї кави й газети.

Вони жили в Чикаґо; Комар добував свій перший тиждень у вар'єте. Він приїхав на північ пожинати плоди своєї блискучої перемоги над жалюгідним Голландцем. Два тижні він розучував свій номер, котрий складався з демонстрації могутніх м'язів і десятихвилинного монологу, в якому вихвалялися сила і спритність Комара Келлі. І тепер двічі на день він переманював усю публіку з Медісон-театру.

Поснідавши й дочитавши газету, Комар неквапливо вийшов у вестибуль і попросив ключ від номера. Потім він махнув рукою хлопчикові-розсильному, який давно горів бажанням прислужитися уславленому боксерові.

— Знайди мені Ґейлі, Томмі Ґейлі, — мовив Комар. — Скажи йому, хай зайде до мене в номер.

— Зараз, містере Келлі, — відповів розсильний і кинувся бігти так швидко, наче хотів перевершити всі свої колишні рекорди послужливості.

Комар визирав із вікна з висоти сьомого поверху, коли Томмі Ґейлі з'явився на його виклик.

— Чого тобі? — запитав менеджер.

Комар трохи помовчав.

— Ґейлі, — сказав він нарешті, — двадцять п'ять відсотків — чималі гроші.

— По-моєму, я чесно їх заробив, хіба ні? — відповів Ґейлі.

— Не знаю. Не знаю, чи маю я з вас стільки користі.

— Он як, — сказав Ґейлі. — Такого я не сподівався. Я гадав, ти задоволений нашою угодою. Я не хочу лізти, куди мене не просять, але, їй-право, не знаю, чи знайшов би ти когось иншого, хто зробив би для тебе стільки, як я.

— Ви правду кажете, — погодився чемпіон. — У Філадельфії ви багато для мене зробили. І одержали за це добру плату, хіба ні?

— Я й не скаржуся. Але великі гроші у нас іще попереду. Якби не я, Комаре, то тобі б ці гроші й не снилися.

— Це ще хто зна, — мовив Комар. — Хто загилив Голландця у щелепу — ви чи я?

— Ти, тільки без мене ти не зійшовся б з Голландцем на рингу.

— Ну, це все зайва балаканина. Річ у тім, що тепер ви вже не варті двадцяти п'яти відсотків, і байдуже, що там було рік чи два тому.

— Он як? — мовив Томмі. — А як на мене, то зовсім не байдуже.

— А як на мене, то байдуже, і годі про це.

— Слухай, Комаре, — сказав Томмі. — По-моєму, ми ділилися з тобою по-чесному, а якщо ти не згоден, скажи, що тобі здається чесним. Я не хочу, щоб мене вважали за здирника. Давай обговоримо все по-діловому й підпишемо контракт. Скільки ж ти хочеш?

— Нічого я не хочу, — відповів Комар. — Я сказав тільки, що двадцять п'ять відсотків забагато. А на скільки ви згодні?

— Що скажеш про двадцять?

— І двадцять забагато, — відказав Комар.

— А скільки ж не забагато? — спитав Томмі.

— Ну, Ґейлі, доведеться сказати вам навпростець. Хоч би скільки ви заправили, все буде забагато.

— Отже, ти хочеш спекатися мене?

— Авжеж.

Хвилинку тривала мовчанка. Потім Томмі Ґейлі рушив до дверей.

— Комаре, — мовив він здушеним голосом, — ти робиш велику помилку, хлопче. Добрих друзів не можна так кидати, це тобі вилізе боком. Ця проклятуща баба занапастить тебе.

Комар схопився з місця.

— Заткни пельку! — загорлав він. — Забирайся геть, поки тебе не винесли. І так доволі вже наживався на мені! Скажи хоч одне слово про цю дівчину чи там про що — і я тобі розквашу пику, як Голландцеві. Геть звідси!

І Томмі Ґейлі, що надовго запам'ятав, як виглядало Голландцеве обличчя після останнього раунду, вийшов з кімнати.

Ґрейс прийшла трохи згодом, кинула всі свої пакунки на диван і вмостилася на бильці крісла, у якому сидів Комар.

— Ну як? — спитала вона.

— Ну ось, — відповів Комар, — я розв'язався з ним.

— Моє золотко! — прощебетала Ґрейс. — А тепер ти міг би віддавати мені ті двадцять п'ять відсотків.

— До тих сімдесяти п'яти, що ти тепер дістаєш, — сказав Комар.

— Не бурчи, любчику! Ти дуже негарний, коли бурчиш.

— Мені ні до чого бути гарним, — відказав Комар.

— Почекай, ось я надіну свої обнови, тоді побачиш, яка гарна я.

Комар окинув поглядом пакунки на дивані.

— Ось вони, двадцять п'ять відсотків Ґейлі, — сказав він, — а може, й більше.

Чемпіон недовго залишався без менеджера. Наступником Ґейлі був ніхто инший як Джером Гарріс — він зміркував, що від спілки з Комаром матиме більший зиск, ніж від музичного ревю.

Контракт, за яким містер Гарріс мав одержувати двадцять п'ять відсотків із Комарових заробітків, підписали в Детройті через тиждень після того, як Томмі Ґейлі дістав відставку. Рівно за шість днів Комар устиг переконатись, що навіть така знаменитість, як чемпіон з боксу, не може обійтися без послуг людини, яка знає всі ходи і виходи в діловому світі. Спершу Ґрейс була проти нового компаньйона, та коли містерові Гаррісу пощастило домогтися, щоб Комарові платили за вар'єте щотижня на сто доларів більше, вона пересвідчилася, що чемпіон вчинив слушно.

— Ви з моєю жінкою будете веселитися на всю губу, — сказав їй Гарріс. — Я б викликав її телеграмою, тільки їй нема чого їздити туди-сюди: вона зараз у Мілуокі, а ми маємо виступати там на тому тижні.

Однак, коли їх відрекомендували одну одній у готелі в Мілуокі, Ґрейс одразу стало ясно, що її почуття до місіс Гарріс аж ніяк не назвеш любов'ю з першого погляду. Комар, навпаки, так і прикипів очима до дружини свого нового менеджера й ніяк не міг надивитися на неї.

— Справжня лялечка, — мовив він до Ґрейс, коли вони лишилися самі.

— Атож, — відповіла ця достойна дама, — і в голові у неї повно тирси.

— Мені так і кортить украсти цю крихітку, — сказав Комар і зловтішно посміхнувся, побачивши, як пересмикнулося обличчя його співрозмовниці.

У вівторок на тому тижні чемпіон успішно відстояв своє звання в бою, репортаж про який не був надрукований у газетах. Комар сидів сам у своєму номері, коли до нього, не постукавши, зайшов відвідувач. То був Лу Герш.

Побачивши його, Комар аж поблід від люті.

— Чого тобі треба? — запитав він.

— Сам знаєш, — відповів Лу Герш. — Твоя жінка голодує, дитина твоя голодує, і я голодую. А на тебе гроші сиплються дощем.

— Слухай-но, — сказав Комар. — Ніхто тебе не просив знайомити мене з твоєю сестрою. А коли ти такий нікчема, що не можеш заробити собі на хліб, то хіба це моя провина? Для тебе самого буде краще, якщо ти триматимешся від мене далі.

— Дай мені трохи грошей, і я піду.

У відповідь на цей ультиматум Комар замахнувся лівою і вгатив свого шуряка у вузькі груди.

— Передай це від мене своїй коханій сестриці.

Лу Герш насилу підвівся й поплентався з кімнати, а Комар подумав: "Його щастя, що я не вдарив правою, бо так би й дух із нього вискочив. А якби садонув у живіт, то, чого доброго, і хребта зламав би".

Цілий тиждень у Мілуокі кожний вечірній виступ закінчувався бучною гулянкою. Вино лилося рікою, і Комар пив куди більше, ніж дозволив би йому Томмі Ґейлі. Містер Гарріс не заперечував: йому самому вино не вадило.

У перервах між випивкою Комар танцював з дружиною свого нового менеджера не менше, ніж із Ґрейс. Борсаючись в обіймах гладкого Гарріса, Ґрейс повторювала, що їй весело як ніколи, але обличчя в неї було невеселе.

Вже кілька разів на тому тижні Комар тішив себе надією, що Ґрейс ось-ось заведе сварку.