По багряному сліду - Конан Дойл Артур

Добре грає на скрипці.

11. Вправний боксер і фехтувальник.

12. Має добрі практичні знання британського права.

Дійшовши до цього місця в моєму списку, я з відчаю кинув список у вогонь. "Я ніколи не зможу взнати, куди цей чоловік гне і яку він відкрив професію, що потребує всіх цих достоїнств, — сказав я сам собі, — то ж краще відмовитися від спроби одразу".

Я згадував уже про його майстерну гру на скрипці. Це була надзвичайна гра, але така ж дивацька, як і всі його інші достоїнства. Я добре знав, що він може грати п'єси, і то важкі п'єси, бо на мою просьбу він заграв деякі пісні Мендельсона та інші популярні речі. Але, залишаючись наодинці, він рідко награвав якусь виразну мелодію чи знайомий мотив. Десь увечері, відкинувшись у кріслі, він заплющував очі і цигикав на скрипці, недбало кинутій на коліно. Іноді звуки були ясні і журливі. Часом вони були фантастичні і веселі. Зрозуміло, що вони відтворювали думки, які опановували його, але чи музика допомагала тут думкам, чи була ця гра просто наслідком примхи або фантазії — цього я не міг зрозуміти. Я міг би запротестувати проти таких нестерпних соло, якби він звичайно не закінчував їх цілим попурі з моїх улюблених мелодій у вигляді певної компенсації за випробування мого терпіння.

Мабуть, з тиждень до нас ніхто не заходив, і я почав думати, що мій співмешканець такий же самотній, як і я. Проте незабаром я переконався, що у Холмса багато знайомих, причому в найрізноманітніших верствах суспільства. Бував один хворобливий, схожий на пацюка, темноокий чоловічок якого мені представили як містера Лестрейда; він заходив по три-чотири рази на тиждень. Якось ранком завітала нарядно одягнена дівчина і пробула з півгодини чи й більше. Того ж вечора зайшов сивий, обшарпаний відвідувач, схожий на рознощика, який здався мені дуже збудженим, а слідом за ним з'явилася недбало взута літня жінка. Іншого разу з моїм співмешканцем розмовляв сивий джентльмен, а наступного дня — залізничний носильник у вельветовій формі. Коли з'являвся хтось із цих різномасних відвідувачів, Шерлок Холмс звичайно просив дозволу скористатися вітальнею, і я йшов до своєї спальні. Він завжди просив пробачення за цю незручність.

— Мені доводиться користуватись вітальнею, як робочим кабінетом, — пояснював він, — а ці люди — мої клієнти.

Знову я мав нагоду прямо спитати, в чому полягає його робота, і знову не насмілився викликати його на відвертість. Я вважав тоді, що Холмс має якусь серйозну підставу обходити мовчанкою питання про свої заняття, але незабаром він розвіяв такі думки, сам почавши розмову на цю тему.

Якось, — добре пам'ятаю, що це було 4 березня, — я встав трохи раніше, ніж звичайно, і застав Шерлока Холмса за сніданком. Господиня вже так звикла до моєї звички пізно вставати, що моє місце не було накрите і кава не була готова. З безпідставною дразливістю, притаманною людському роду, я подзвонив і сухо сповістив, що чекаю сніданку. Потім узяв зі столу газету і спробував згаяти час читанням, поки мій компаньйон мов жував свої грінки. Заголовок однієї статті був помічений олівцем, і я, зрозуміло, став пробігати її очима.

Стаття називалась дещо претензійно: "Книга життя". В ній говорилось про те, як багато може узнати спостережлива людина, точно й систематично аналізуючи все, з чим вона стикається повсякденно. Мене вразила в статті дивовижна суміш проникливості й абсурдності. Міркування були логічні і переконливі, але висновки здалися мені надто далекосяжними і перебільшеними. Автор твердив, що за життєвим виразом обличчя людини, посмикуванням м'яза або поглядом очей можна відгадати найглибші її думки. Якщо вірити йому, неможливо обдурити людину, що має досвід у спостереженні і аналізі. Його висновки здавались непогрішимими, як теореми Евкліда. Необізнаних результати його спостережень настільки вражають, що вони можуть запідозрити автора їх у чаклунстві, поки не дізнаються, яким шляхом він дійшов своїх висновків.

Із спостережень над краплиною води, говорилось у статті, логічно мислячий суб'єкт може зробити висновок про можливість існування Атлантичного океану або Ніагари, не бачивши і не чувши про них. Усе життя — це великий ланцюг, природу якого можна пізнати з окремої його ланки. Як і всі інші мистецтва, науку умовиводу і аналізу можна освоїти, лише довго і наполегливо вивчаючи її, а життя надто коротке, щоб звичайний смертний зміг досягти в ній межі досконалості.

Тому, перш ніж звернутися до складних моральних і розумових проблем, дослідникові треба починати з оволодіння елементарними проблемами. Хай навчиться він, зустрівши якусь людину, з одного погляду визначати її минуле, заняття або професію. Якими б дитячими не здавалися такі вправи, вони загострюють спостережливість і вчать, як треба дивитися і на що дивитися. По нігтях на пальцях рук, по рукавах костюма, по черевику, по колінах штанів, по мозолях на вказівному і великому пальцях, по виразу обличчя, по манжетах сорочки — по кожній з цих дрібниць можна визначити професію людини. Майже неймовірно, щоб усе це разом взяте, не дало кмітливому дослідникові ключа до розгадки в будь-якому випадку.

— Несусвітні теревені! — вигукнув я, ляснувши газетою по столу. — Ніколи в житті не читав такої нісенітниці.

— Про що ви говорите? — спитав Шерлок Холмс.

— Про цю статтю, — вказав я на газету ложечкою і взявся до сніданку. — Я бачу, ви вже прочитали її, бо відмітили олівцем. Не заперечую, — дотепно написано. Але мене вона дратує. Це, мабуть, теорія якогось відірваного від світу нероби, який вигадує всі ці милі парадоксики в тиші свого кабінету. Все це далеке від життя. Хотів би я побачити автора втиснутим у вагон третього класу в метро; хай би він там назвав професії супутників. Я поставив би тисячу проти одного, що в нього нічого б не вийшло.

— Плакали б ваші грошики, — спокійно зауважив Холмс. — А щодо статті, то це я написав її.

— Ви?

— Так, я маю нахил до спостереження і умовиводу. Теорії, які я виклав там ї які здаються вам такими химерними, в дійсності надзвичайно життєві, такі життєві, що від них залежить мій хліб насущний.

— Як це? — спитав я мимохіть.

— Це моє ремесло. Думаю, що я єдиний на весь світ детектив-консультант, якщо ви розумієте, що це таке. У Лондоні багато державних і приватних детективів. Коли ці добродії не можуть справитись, вони приходять до мене, і мені вдається направити їх на вірний слід. Вони викладають переді мною всі факти, і звичайно я, знаючи історію злочинів, виводжу їх із труднощів. Між злочинами існує велика видова подібність, і якщо ви знаєте як свої п'ять пальців подробиці тисячі злочинів, то буде дивно, коли ви не розгадаєте тисяча першого. Лестрейд — відомий детектив. Та недавно в одній справі з підробкою він теж зайшов у тупик і звернувся до мене.

— А інші ваші клієнти?

— Їх звичайно посилають до мене приватні агенти розшуку. Це все люди, які потрапили в біду і яким потрібна допомога. Я вислухую їхню розповідь, вони слухають мої поради, і я кладу в кишеню гонорар.

— Чи не хочете ви сказати, що, не залишаючи своєї кімнати, можете розплутати вузол, з яким не справились люди, що мали всі факти?

— Саме так. Я маю на це певну інтуїцію. Час від часу трапляються й складніші випадки. Тоді мені доводиться повозитись і ознайомитись з обставинами справи самому. Як бачите, я маю багато спеціальних знань, які я застосовую до запропонованої мені справи, і це надзвичайно полегшує роботу. Правила умовиводу, викладені в статті, що викликала ваше презирство, неоціненні для мене в практичній роботі. Спостережливість стала моєю другою натурою. Ви здивувалися, коли при першій же нашій зустрічі я сказав, що ви прибули з Афганістану.

— Безперечно, про це вам сказали.

— Нічого подібного. Я зміркував, що ви прибули з Афганістану. Моя думка внаслідок довгого тренування працює так швидко, що я прийшов до висновку, не усвідомлюючи проміжних ланок. А проте ці ланки були. Хід міркування був такий: "Ось джентльмен типу медика, але з виправкою військового. Отже, ясно — військовий лікар. Він щойно прибув з тропіків, бо його обличчя засмагле, але це не його природний колір, бо шкіра на зап'ястях біла. Він зазнав нещастя і хворів, про що свідчить його змучений вигляд. Ліва рука в нього покалічена. Він тримає її в неприродному положенні. Де в тропіках міг англійський військовий лікар зазнати стільки труднощів і бути пораненим у руку? Ясно, що в Афганістані. Весь цей хід думок не зайняв і секунди. Я зауважив тоді, що ви прибули з Афганістану, і здивував вас.

— Це досить просто, коли ви пояснюєте, — посміхнувся я. — Ви мені нагадуєте сищика Дюпена — героя творів Едгара Аллана По. Ніколи не думав, що такі люди існують в житті.

Шерлок Холмс підвівся і запалив люльку.

— Ви, мабуть, думаєте, що мені приємне ваше порівняння з Дюпеном, — зауважив він. — Ну, а я не дуже високої думки про Дюпена. Ця його манера вламуватися в думки приятелів із "слушним" зауваженням після чвертьгодинної мовчанки насправді дуже показна і поверхова. Він, безперечно, мав певний хист до аналізу, але зовсім не був таким феноменом, як, здається, уявляв собі По.

— Ви читали твори Габоріо? — спитав я. — Чи відповідає Лекок вашому поняттю про детектива?

Шерлок Холмс зневажливо засміявся.

— Лекок був нікчемний партач, — сказав він сердито. — Єдине, що в нього було позитивного, це — енергія. Від цієї книжки мене просто нудить. Завдання полягало в тому, щоб упізнати невідомого в'язня. Я зробив би це за одну добу. Лекоку потрібно було шість місяців чи десь близько того. З цієї книги можна було б зробити підручник для детективів, щоб навчати їх, чого їм слід уникати.

Мене просто-таки обурило те, що з двома героями, якими я захоплювався, поводилися так зневажливо. Я відійшов до вікна і стояв, дивлячись на гомінку вулицю. "Цей тип, можливо, й дуже мудрий, — сказав я собі, — але надто високої думки про себе".

— В наші дні немає ні злочинів, ні злочинців, — говорив він роздратовано. — Яка користь мати голову на плечах у нашій професії? Я добре знаю, в мені є щось таке, що може прославити моє ім'я. Не було й нема людини, яка б внесла стільки, як я, дослідницького елемента і природного хисту у викриття злочинів.