Шість головоломок для дона Ісидро Пароді - Борхес Хорхе Луїс

Я ж завиграшки, маневруючи між двома країнами, додам до вашого уявного альбому майстерний raccourci[342] цієї сцени. Отже, на плечі Тай Аня царствений поцілунок смерті залишив червону печать: слід від холодної зброї, приблизно десятисантиметровий. Залізо зловмисника щезло. Щоправда, на роль знаряддя вбивства забаглося претендувати лопаті: жахливо вульгарний садовий інструмент, дуже завбачливо відкинутий на декілька метрів убік, подалі від верби. На грубому держаку лопати поліцейські (глухі до геніального ширяння думок, вони вперто поклоняються богу дрібниць) якимось чином виявили відбитки пальців Немировського. Мудрець, людина інтуїції, з погордою позирає на всю цю наукову кухню; своє завдання він вбачає в тому, щоби, деталь за деталлю, звести тривку і вишукану конструкцію. Але… Давайте-но пригальмуємо і відкладемо мої здогади на потім, я спершу повинен надати їм форму.

– Я сподіваюся, що це майбутнє колись усе ж настане, – перебив його Шу Тун, – а тому наполягатиму на своїх припущеннях і ризикну продовжити мою неідеальну оповідь. Отже, Тай Ань безперешкодно пробрався в будинок на вулиці Декана Фунеса; цього не зауважили безтурботні та недбалі сусіди, які спали, ніби застиглі на книжкових полицях томи класиків. Можна, щоправда, припустити, що пробрався він туди не раніше ніж об одинадцятій, бо за п'ятнадцять одинадцята його бачили в крамниці вживаних меблів на вулиці Майпу, яка пропахла захаращеними ветхими закапелками.

– Кваплюся долучити свій голос, – підхопив Монтенегро, – і нашептати вам (по секрету), що гострі на язик мешканці нашого міста скористалися нагодою прокоментувати появу в цій крамниці настільки екзотичного персонажа. Ось вам звіт, як саме на шаховій дошці стояли фігури: королева – це мадам Цинь; приблизно об одинадцятій вечора вона кілька разів промайнула в строкатому та метушливому натовпі постійних відвідувачів "Голови Дракона", саме там ви й могли би помилуватися її розкосими очима та ніжним профілем. Від одинадцятої до дванадцятої вона приймала в себе клієнта, який висловив бажання залишитися інкогніто. Le coeur a ses raisons…[343] Що стосується непостійного Фан Ше, то поліція стверджує, нібито ще до того, як годинник пробив одинадцяту, він поселився у добре знаних хоромах – у "покоях для мільйонерів" – готелю "Ель Нуево Імпарсіаль". Правда, про цю мерзенну діру, огидну пляму на карті наших околиць, ані ви, дорогий побратиме, ані я, – жоден із нас не має ані найменшого уявлення. А п'ятнадцятого жовтня Фан Ше піднявся на борт корабля "Yellow Fish", щоб вирушити назустріч оманливим таємницям Сходу. Його заарештували у Монтевідео[344], і тепер він мерзне на вулиці Морено[345], під пильним наглядом виконавчої влади. А як же Тай Ань? – поцікавляться скептики. Глухий до суєтної допитливості поліцейських, він плив у надійному трюмі "Yellow Fish" – властиво, в забитій цвяхами неймовірно банальній, хоч і яскраво помальованій труні, і метою цього посмертного плавання був церемонний тисячолітній Китай.

2.

Минули чотири місяці. До Ісидро Пароді в камеру двісті сімдесят три прийшов із візитом Фан Ше. Це був високий апатичний чоловік із невиразним і, мабуть, саме через це дещо загадковим округлим обличчям. Він був одягнений у білий плащ та чорне канотьє.

– Ну, ось нарешті ви завітали, – сказав йому Пароді. – Якщо ви не проти, я опишу вам і події, про які знаю, і події, про які нічого не знаю, – що, власне, сталося на вулиці Декана Фунеса. Ваш земляк, доктор Шу Тун, якого зараз тут немає, розповів нам довгу і заплутану історію, з якої я зрозумів, що 1922 року якийсь зловмисник викрав реліквію з чудодійного ідола, якому ви всі, на своїй землі, поклоняєтеся. Жерці, дізнавшись про це, вжахнулися і відразу ж спорядили посланця, щоби той покарав винного і повернув реліквію. Доктор сказав, що Тай Ань зізнався в тому, що він, Тай Ань, якраз і є той посланець. Але я дотримуюся фактів, як сказав би Мерлін. Посланець Тай Ань міняв імена та помешкання, вишукував у газетах назви всіх кораблів, які прибували до нашої столиці, та стежив за кожним китайцем, який сходив на берег. Так неспокійно буде поводитися той, хто щось шукає, – або, можливо, той, хто переховується. Ви першим прибули в Буенос-Айрес, і тільки згодом – Тай Ань. Майже кожен вирішив би, що ви – злодій, а він вас переслідує. Проте доктор проговорився, сказавши, що Тай Ань аж на цілий рік затримався в Уругваї, прагнучи налагодити там торгівлю прісними паляницями. Значить, як бачите, першим до Америки прибув Тай Ань.

Отож-бо. А тепер я вам розповім, до якого висновку дійшов, коли трохи напружив мізки. Якщо я помиляюся, можете тут же мене зупинити: "Ти, чоловіче, тицяєш пальцем у небо!" – і вказати, де саме я помиляюся. Я готовий посперечатися з ким і на що завгодно: злодій – Тай Ань, а ви – посланець; а якщо насправді все навпаки, тоді ціла історія – маячня і дурниця. Якийсь час Тай Аню вдавалося водити вас, друже мій, за носа. Недарма ж бо він раз по раз змінював імена та місце проживання. З часом таке життя йому осточортіло. Він придумав план – досить розумний, але ризикований, і йому не забракло ні відваги, ані рішучості, щоби втілити цей свій план у життя. А почав Тай Ань із того, що подружився з вами і поселив вас у себе. Там само жила одна китайська сеньйора, його конкубіна, а також столяр-росіянин, який виготовляв меблі. Сеньйора теж полювала за цим скарбом. Тому, йдучи кудись із росіянином, вона залишала вартовим на чатах спритного доктора, адже той, якби виникла потреба, міг би прикинутися вазою на столі чи якимось іншим предметом.

Немировський так багато платив за кіно та всілякі інші розваги, що дуже скоро залишився зовсім без грошей. Відтак він вдався до старовинного способу: підпалив свою майстерню, щоб отримати страховку; Тай Ань був його спільником: він допомагав йому виготовляти лампи, які стали пречудовим паливом для цієї пожежі; пізніше доктор, який блискавично, немов саламандра, видряпався на дерево, підгледів, як оті двоє, допомагаючи вогню, підкидали до полум'я стружку і старі газети. А тепер давайте-но згадаємо, як саме поводилися ці люди під час пожежі. Сеньйора тінню ходила за Тай Анем, прагнучи не проґавити момент, коли він вирішить вийняти коштовність із тайника. Проте Тай Ань не переймався реліквією. Він вирішив урятувати вас. Цей вчинок може мати лише два пояснення. Найпростіше – це припустити, що ви злодій; він вас рятує, щоби ви, бува, не забрали цей секрет із собою в могилу. Але я думаю, що Тай Ань зробив це, аби ви перестали його переслідувати, щоби підкупити вас морально, не знаю, чи ви мене розумієте.

– Саме так, – доволі легко погодився Фан Ше, – але я не дав себе підкупити.

– Зізнаюся, мені не сподобалося перше пояснення, – вів далі Пароді. – Навіть якщо припустити, що злодій – ви, то кого могло турбувати, що секрет ви заберете із собою в могилу? Якби ситуація була справді загрозливою, доктор утік би звідтіля зі швидкістю телеграми – з усіма своїми манірними гримасами. Наступного дня всі залишили місце пожежі, ви залишилися сам-один – ну, скажімо, як скляне око. Тай Ань і Немировський зімітували сварку. Я вбачаю дві причини: по-перше, Тай Аню ця сварка була потрібна, щоб показати: він не змовлявся з росіянином і не допомагав йому в справі з пожежею; по-друге, він хотів завоювати серце сеньйори і відбити її в росіянина, адже той і далі до неї залицявся. Тому наприкінці вони все ж таки побилися по-справжньому. Перед вами постало дуже складне завдання: талісман міг бути захований будь-де. На перший погляд, тільки одне-єдине місце не викликало жодних підозр, власне – будинок. Що начебто підтверджувалося аж тричі: там поселили вас, там вас залишили жити після пожежі, сам Тай Ань підпалив будинок. Але саме тут і криється його помилка: я на вашому місці, доне Панчо, – чи як вас там? – запідозрив би щось не те, побачивши стільки доказів, що підтверджують факт, який начебто не потребує підтвердження.

Фан Ше підвівся і серйозно промовив:

– Те, що ви сказали, – абсолютна правда, однак є речі, що їх вам знати все ж не дано. Та я вам про них розповім. Коли після пожежі всі роз'їхалися, я утвердився в переконанні, що талісман захований у будинку. Але шукати його не став. Я звернувся до нашого консула і попросив, щоби мене відправили на батьківщину, а тоді сповістив про це доктора Шу Туна. Той, як я і сподівався, моментально побіг до Тай Аня. Я відвіз свій мішок на корабель і повернувся назад, але підкрався до будинку з того боку, де патіо, і сховався на пустирищі. Майже відразу прийшов Немировський: сусіди сказали йому, що я поїхав. Потім з'явився Тай Ань. Вони вдавали, ніби шукають мене. Потім Тай Ань заявив, що йому терміново треба потрапити на розпродаж меблів на вулиці Майпу, і вони попрощалися. Тай Ань збрехав: уже за кілька хвилин він повернувся. Зазирнув у мою халупу і взяв там лопату, яка служила мені вірою і правдою, коли я порався в садку.

Він нахилився і почав копати – при місячному сяйві, коло самої верби. Минуло зовсім небагато часу, скільки саме – не можу сказати. Раптом він витягнув із землі блискучий предмет. Нарешті я побачив талісман Богині. Тоді я накинувся на зловмисника – і він отримав по заслузі за скоєне.

Я знав, що рано чи пізно мене заарештують. Треба було врятувати талісман. Я сховав його в роті вбитого. Тепер реліквія повертається на батьківщину, повертається у храм Богині, і мої товариші знайдуть її, коли кремують тіло покійника.

Далі я знайшов у газеті сторінку з оголошеннями про аукціони і розпродажі. На вулиці Майпу відбувалися два чи три меблеві аукціони. Я відвідав один із них. За п'ять одинадцята я вже заходив до готелю "Ель Нуево Імпарсіаль". Ось така моя історія. Тепер ви можете передати мене в руки правосуддя.

– Ще чого! Як на мене, вам краще трохи посидіти ось тут! Теперішні люди вміють тільки скиглити і вимагати від влади, щоби та вирішувала їхні проблеми. Немає грошей – влада повинна забезпечити їх роботою; немає здоров'я – влада повинна вилікувати їх у лікарні; хто-небудь скоїть убивство – і замість того, щоби подумати, як можна спокутувати провину, очікують, поки влада їх покарає. Ви можете зі мною не погодитися, ви, мабуть, навіть скажете, що я не маю права так розмірковувати, бо мене самого утримує держава… Та однаково я наполягатиму на своєму, сеньйоре: людині належить бути самодостатньою, мати власну волю і бажання жити.

– Я поділяю вашу думку, сеньйоре Пароді, – повільно промовив Фан Ше. – І сьогодні є дуже багато людей, готових віддати власне життя за саме такі переконання.

Пухато, 21 жовтня 1942 р.

Слово від редактора

Детектив – жанр специфічний, а X.Л.Борхес і О. Бустос Домек – специфічні автори детективів.