Техану - Ле Гуїн Урсула

Чоловік вирішив провести їх, і вдова замкнула двері будинку. В дорогу вони вирушили разом: у посланця була інша, вельми важлива справа — він мав купити племінних баранів для володаря Ре-Альбі, натомість звісточку від Оґіона він передав просто так, по дорозі, щоби зробити послугу старому чаклунові. Там, де стежка повертала до села, жінка і дівчинка зі страшним обпеченим обличчям побажали йому щасливої дороги і рушили туди, звідки щойно прийшов він сам: у гори, на північ, а потім — знову вниз, до західного підніжжя гори Ґонт.

Вони продовжували йти, допоки довгі літні сутінки не почали набрякати темрявою. Тоді вони зійшли з вузької дороги і розташувалися у виярку біля струмка, що швидко та безшумно котив свої чисті води, у яких крізь густе гілля верболозу відбивалося бліде вечірнє небо. Із сухої трави і вербового листя Ґоя приготувала ложе, заховане серед гілляччя, як заяча нора, а відтак, закутавши дівчинку у ковдру, поклала її спати.

— Ну от, — примовляла юна, — тепер ти будеш коконом. А вранці станеш метеликом — і полетиш у широкий світ...

Багаття Ґоя не розпалювала, а просто накрилася плащем і лягла поруч із малою, дивлячись на зорі і слухаючи тихий голос струмка, доки не задрімала...

Удосвіта вони прокинулися від вранішнього холоду; Ґоя розклала невеличке вогнище і закип'ятила у казанку воду, щоб зварити вівсяну кашу. Маленький, обпалений вогнем "метелик", хапаючи дрижаки, вибрався зі свого кокона, і Ґоя швиденько остудила казан у росяній траві, щоб дівчинка могла взяти його в руки і поснідати. Коли вони знову рушили в путь, над високим темним раменом гори саме займався світанок.

Вони йшли цілий день, але дуже повільно: дівчинка легко втомлювалась. Душа Ґої поривалася вперед, але вона стримувала себе. Їй було несила довго тримати дитину на руках, тож аби якось полегшити страждання малої, Ґоя розважала Терру різними бувальщинами.

— Зараз ми йдемо провідати одного дуже старого чоловіка. Його звуть Оґіоном, — розповідала Ґоя, простуючи вузькою стежкою, що звивалася вгору через порослий лісом косогір. — Він справжній мудрець і великий чаклун. Терру, а ти знаєш, хто такі чаклуни?

Якщо в дівчинки колись було інше ім'я, то вона його не пам'ятала чи просто не хотіла казати. Тому Ґоя називала її Терру.

Дівчинка заперечливо похитала головою.

— Що ж, по суті, я теж цього не знаю, — вела далі Ґоя. — Зате я знаю, на що вони здатні. Коли я була молодою — старшою, ніж ти, але молодою, — Оґіон став мені названим батьком, так само як я стала тобі матір'ю. Він дбав про мене і намагався навчити того, що мені належало знати. Оґіон завжди був коло мене, хоча йому, либонь, куди більше хотілося самотою блукати гірськими стежками. Він любив мандри: пішки обійшов увесь острів, достеменно знає кожну з тутешніх доріг, а також ліси і нетрі. У наших горах не знайти місцини, де б не побував Оґіон! І скрізь він уважно придивлявся і прислухався до всього, що відбувається навколо. Зазвичай Оґіон більше слухав, ніж говорив, тож саме тому його й прозвали Мовчазним. Але зі мною він балакав доволі часто... Розповідав мені різні історії. Не лише загальновідомі байки — про славетні подвиги героїв минувшини, про воїнів і королів, котрі жили бозна-коли і бозна-де, — Оґіон розказував мені про те, що знав тільки він один. — Ґоя на мить зупинилася і перевела подих, а тоді сказала: — Зараз я розповім тобі одну з таких історій... Чи знаєш ти, що кожен маг уміє змінюватися за будь-яким образом і подобою, коли йому цього заманеться? Вони називають цей хист мистецтвом Перетворення. Простий ворожбит теж може прикинутися іншою людиною, або й твариною, — принаймні, якийсь час доволі важко зрозуміти, хто ж перед тобою насправді — людина раптом наче ховається під машкарою. Але справжні чаклуни і маги — набагато могутніші. Вони не лише вміють ховатися за прибраними личинами, вони насправді перетворюються на іншу істоту. Якщо, скажімо, магові потрібно перетнути море, а човна у нього нема, він може обернутися чайкою і перелетіти морську широчінь. Але йому треба стерегтися! Адже, ставши птахом, він і думати починає по-пташиному, забуваючи про все, що хвилює людей. Він може настільки захопитися польотом, що назавжди залишиться чайкою і вже ніколи не стане людиною. Кажуть, що колись один великий маг, який любив перетворюватися на ведмедя, робив це занадто часто і зрештою став ним остаточно, розтерзавши власного синочка; тоді люди були змушені вистежити ведмедя-душогуба і вбити... А втім, навіть до таких серйозних речей Оґіон звик ставитися із гумором. Якось, коли до його комори забралися миші й зіпсували весь сир, він упіймав одну з них мишоловним закляттям і, тримаючи отак двома пальцями, зазирнув їй просто у вічі і сказав: "Я ж попереджав тебе: не прикидайся мишею!" Якусь хвилину я навіть думала, що він каже це всерйоз...

Так-от, історія, яку я хотіла тобі розповісти, якоюсь мірою також пов'язана з мистецтвом Перетворення. Правда, Оґіон вважав, що йдеться у ній про набагато складніші речі, — зокрема, про те, як можна одночасно бути двома різними створіннями, двома істотами, існуючи в одній тілесній оболонці. Оґіон казав, що на таке не здатен жоден маг. Але людину, котра мала такий хист, він зустрів у маленькому сільці на північному заході Ґонту; та місцина зветься Кемай. Жила там одна жінка, стара рибалка, яка не знала ні магії, ні грамоти, зате складала чудові пісні. Завдяки цим пісням Оґіон і дізнався про неї. Він тоді саме блукав тими краями: як повелося, ішов собі навмання піщаним берегом і раптом почув, як хтось співає, чи то латаючи невід, чи то шпаруючи клоччям днище човна:

На захід від заходу, там,

Потойбіч земель і морів,

Народ мій кружляє у танці,

У вихорі інших вітрів.

Оґіон уважно вслухався у мелодію і слова пісні, а що досі йому ніколи не доводилося чути нічого подібного, то він вирішив дізнатися, звідки взялася ця співаночка. Люди висловлювали різні припущення, але зрештою хтось вигукнув: "Та це ж пісня тієї Жінки із Кемая..." Отак Оґіон подався просто в Кемай, крихітне рибальське містечко, в якому жила та жінка. Маг знайшов її будинок і постукав у двері своєю чарівною патерицею. А за кілька хвилин двері відчинилися і на порозі з'явилася стара жінка...

Тепер ти вже знаєш — пригадуєш, ми з тобою про це говорили? — що діти повинні мати різні дитячі прізвиська і наймення, так само кожна людина має якесь повсякденне ім'я, а то й прізвисько. Різні люди можуть називати тебе по-різному. Ось ти для мене — Терру, але згодом люди, можливо, наречуть тебе іншим, ґардійським, повсякденним ім'ям. А ще, коли ти станеш зрілою жінкою і все йтиме як належить, тобі дадуть Істинне ім'я. Це може зробити лише той, хто наділений чарівною силою, чаклун або маг, адже знання Істинних імен і є запорукою їхньої могутності. Імена — то їхня царина, їхнє мистецтво. Свого Істинного імені ти, можливо, ніколи нікому не скажеш, тому що воно стане осердям твого єства, твоєї душі, джерелом твоєї сили. А для когось іншого знання чужого імені може виявитися важким тягарем і серйозною небезпекою, тому наражати людину і себе самого на такий ризик можна, тільки безмежно їй довіряючи і усвідомлюючи необхідність цього вчинку. А великий маг, знаючи всі імена, може дізнатися, як тебе звати, навіть якщо ти мовчатимеш.

Так-от, я зупинилася на тому, що Оґіон — а він справжній великий маг — зустрів на порозі тісної хатини стару жінку. І тут він раптом ступив крок назад, високо підняв угору свою дубову патерицю і ліву руку, наче намагаючись затулити обличчя від всепоглинаючого вогню, і, отетерівши від жаху, приголомшено вигукнув істинне ім'я тієї жінки: "Дракон!"

У ту найпершу мить, як він потім сам мені розповідав, Оґіон взагалі не бачив ніякої жінки, а лише сяйво і велич полум'я, і блиск золотої луски та кігтів, і величезні драконові очі. Кажуть, що не можна дивитись у вічі драконам.

Потім видіння зникло, і замість дракона він побачив перед собою жінку, яка стояла на порозі, — трохи зсутулену, високу рибалку з міцними порепаними руками. Вона дивилася на нього, а він — на неї. А тоді вона сказала: "Заходь, вельможний Оґіоне".

Отак він увійшов до її будинку. Стара налила Оґіонові рибної юшки, вони пообідали разом, а тоді стали бесідувати біля вогнища. Оґіон думав, що стара володіє мистецтвом Перетворення, але ніяк не міг збагнути, хто вона насправді: жінка, котра обертається на дракона, чи дракон, здатний перетворюватися на жінку. Зрештою він запитав її: "Ти жінка чи дракон?" Але вона не відповіла йому, а натомість сказала: "Я проспіваю тобі одну історію..."

У черевик Терру потрапив мулький камінчик. Вони зупинилися, щоб викинути його, а потім дуже повільно рушили далі, тому що дорога круто повзла вгору, звиваючись поміж вивітрених кам'яних стін, порослих кущами і травою, в якій, ховаючись від літньої спеки, сюрчали цвіркуни.

— Ну так ось що вона проспівала Оґіонові: "Коли Сеґой наприпочатку світу підняв з морського дна земну твердь, то дракони стали першими дітьми землі та вітру, що гуляв над островами Земномор'я. Про це йдеться у "Пісні Створення". А в пісні тієї жінки йшлося ще й про те, що в сиву давнину дракони і люди були єдиним цілим, належали до одного народу, однієї раси і розмовляли Істинною Мовою.

"І були вони прекрасними, сильними, мудрими і вільними..."

— Але з плином часу світ постійно змінюється. Так було і з драконолюдьми: деякі з них, тяжіючи до первісної дикості, воліли безтурботно ширяти у піднебессі, натомість будь-яка творчість, наука і ремесла цікавили їх щораз менше. Їм просто хотілося летіти все далі й далі, полювати і пожирати свою здобич, нічого не знаючи та нічим не переймаючись, залишаючись вільними і дикими, прагнучи самої лише свободи.

Інші драконолюди, навпаки, дедалі рідше злітали у небо, зате збирали скарби, зміцнювали свій добробут, нагромаджували корисні знання і вміння. Вони будували палаци, замки і фортеці, де зберігали свої коштовності, щоб потім передати їх нащадкам. Їхні статки поступово зростали і примножувалися, тож згодом вони почали побоюватися своїх диких одноплемінників, які запросто могли прилетіти і спопелити у язиках полум'я все, що так важко створювалося і збиралося, нерідко лише через звичайну недбалість або з дикої примхи.

Натомість оті дикуни не боялися нічого.