До того, хто сидить у темряві - Твен Марк

Та й сама темрява вже стала, правду кажучи, абияка – в кожному разі, не досить густа для нашої гри. Бо ж більшості тих людей, що сидять у темряві, ми вже настачили більше світла, ніж було треба для їхнього добра чи для нашої вигоди. Ми вчинили необережно.

Гра "Дари цивілізації", коли її розумно й обачливо провадити,– це справдешнє золоте дно. Вона може дати більше грошей, землі, влади, ніж будь-яка інша гра. Але християнський світ останніми роками грав у цю гру кепсько, і, на мою думку, це йому так не минеться. Ми так жадібно силкувалися загребти з зеленого столу всі ставки, аж люди, що сидять у темряві, помітили те – і затривожились. В них збудилася недовіра до "Дарів цивілізації". Навіть більше – вони почали пильніш придивлятися до них. А це недобре. Дари цивілізації – крам цілком пристойний, перший гатунок, як не дуже придивлятись. При відповідному світлі, та не дуже зблизька, та ще крізь не дуже прозоре скло, вітрина фірми показує добродіям що сидять у темряві, вельми спокусливий асортимент:

ЛЮБОВ,

СПРАВЕДЛИВІСТЬ,

ЛАГІДНІСТЬ,

ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ,

ОБОРОНА СЛАБШИХ,

ПОМІРКОВАНІСТЬ,

ПРАВОПОРЯДОК,

ВОЛЯ,

РІВНІСТЬ,

ЧЕСНІСТЬ У СПРАВАХ,

МИЛОСЕРДЯ,

ОСВІТА

і таке інше.

Ну що, кепсько, скажете? Це ж чиста розкіш! Такий крам заманить на ваш базар будь-якого йолопа, що сидить іще будь-де в темряві. Однак – лиш поки ми його не підмінюємо. Я хочу, щоб ви це затямили! Бо марка ця саме для експорту. Принаймні на вигляд. На вигляд. По щирості, між своїми кажучи, це лише обгортка, строката, гарна, приваблива обгортка, що демонструє особливі зразки нашої цивілізації, які ми приощаджуємо для вжитку у себе вдома. Під обгорткою ж сховано той справжній крам, за який покупець, що сидить у темряві, платить своєю кров’ю, слізьми, землею й волею. Цей справжній Крам – теж, звичайно, цивілізація, але не для власного вжитку, а тільки на продаж. Чи є різниця між цими двома марками? В деяких деталях є.

Ми всі знаємо, що наша цивілізаторська комерція занепадає. Причини не треба далеко шукати. Вся річ у тому, що наш п. Мак-Кінлі, й п. Чемберлен, і кайзер, і цар, і французи почали вивозити той справжній крам без строкатої обгортки. Оце й псує всю гру. І показує, що нові гравці ще не досить у ній наламались.

Аж досада бере дивитись, які чудні та недоладні їхні ходи. Пан Чемберлен змайстрував війну з матеріалу такого непідходящого й неймовірного, що в ложах тільки кривляться, а на галереї регочуть. А тепер силкується сам себе переконати, ніби та війна62 – не просто грабіжницький наскок, ніби вона має на собі з якогось боку бодай тьмяний, невиразний полиск пристойності,– треба тільки знайти, з якого; і ніби він, попотягавши прапора своєї країни по багнюці, зуміє потім відшкребти його помаленьку дочиста, і той прапор знову майорітиме й сяятиме в блакитній високості, як сяяв там із тисячу років, шанований в усьому світі, поки п. Чемберлен не запопав його в свої безчесні руки. Кепський то був хід, зовсім кепський. Бо він виказує тим, хто сидить у темряві, наш справжній крам, і вони дивуються: "Як? Християни б’ються з християнами? І задля самих грошей? То оце вияв їхньої великодушності, вибачливості, любові, лагідності, милосердя, оборони слабших – оцей дивовижний, аж надто несолідний напад слона на кубельце польових мишок під тим приводом, буцім вони образили його своєю пискнявою – такого-бо мовляв п. Чемберлен, "не може полишити без кари жоден уряд, що поважає себе"? І чи достатній це привід у такому дріб’язковому випадку, коли він не був достатній у поважнішому? Адже зовсім недавно Росія тричі підряд образила слона – і лишилась ціла й безкарна! Оце такі їхні цивілізація й поступ? Чим же вони кращі за те, що ми вже маємо? Невже від того, що сплюндровано, випалено, обернено в пустелю Трансвааль, у нашій темряві хоч трохи розвидниться? Чи, може, існує два гатунки цивілізації – один для власного споживання, а другий для вивозу на поганський ринок?"

Тоді ті, хто сидять у темряві, стурбовано похитають головами, а як прочитають у газеті оці рядки з листа британського солдата, де той описує свої подвиги в одній з Метюенових перемог незадовго перед Магерсфонтейнською битвою, то стурбуються ще дужче:

"Ми вихопились на узгір’я і вдерлися в їхні окопи. Як бури побачили, що вже наша взяла, покидали вони рушниці, попадали навколішки й попіднімали руки вгору, благаючи пощади. Ну, ми й дали їм пощади – довгою ложкою".

"Довга ложка" – це багнет. Листа надруковано в лондонській "Лойдз віклі" за ті дні. І той самий номер цілком несвідомо іронізує, друкуючи в тій самій шпальті гнівні й гіркі докори бурам за їхню нелюдську жорстокість!

Далі, на превелику всім нам шкоду, встряв і кайзер у гру, не навчившись її як слід. Під час заворушень у Шаньдуні вбито двох німецьких місіонерів, і він заправив за них надто велику пеню. Китай мусив сплатити самими грішми по сто тисяч доларів за кожного, а понад те віддати дванадцять миль території з кількома мільйонами людності, вартих двадцяти мільйонів доларів, та ще поставити пам’ятника загиблим і християнського храма, хоч китайці й без тих дорогих споруд напевне довго пам’ятали б місіонерів. Це був дуже поганий хід у грі. Поганий тому, що не одурив, не міг, не може й ніколи не зможе одурити того, хто сидить у темряві. Бо він зна, що з нього здерли забагато. Він зна, що місіонер, як і будь-хто, вартий лиш стільки, скільки треба витратити, щоб його замінити. Місіонер корисна людина, але ж не менш корисні й лікар, і урядовець, і журналіст; однак справедливий імператор не правитиме за них воєнної ціни. Ретельний, справний рядовий місіонер, як і ретельний, справний провінційний журналіст, вартий, безперечно, немало, але щоб вони були неоціненні, то ні. Ми шануємо такого журналіста й шкодуємо, його втративши; але дванадцять миль території, церква й цілий капітал готівкою здались би нам трохи завеликим відшкодуванням за таку втрату – тобто якби це був журналіст-китаєць і платити за нього довелося нам. Ну як таки правити стільки за журналіста чи місіонера, коли навіть короля завалящого можна добути дешевше! Ні, таки зле заграв кайзер. Правда, він одержав те, що вимагав; але ж це спричинило заворушення в Китаї, підняло грізне повстання китайських патріотів-"боксерів", що їх стільки у нас паплюжать. І недешево стало те Німеччині та й іншим сіячам поступу й дарів цивілізації. Хоч кайзер і загріб банк, та однаково заграв він кепсько, бо така гра не могла не справити лихого враження на людей, що сидять у темряві в Китаї. Вони ж обмислять усе і, напевне, скажуть так: "Цивілізація діло дуже гарне й спасенне, принаймні така в неї слава; але чи по наших вона достатках? Є он багаті китайці, то їм, може, і стало б коштів на таку розкіш; тільки ж пеню цю не на них накладено, а на шаньдунських селян, і це селяни мусять сплатити ті величезні гроші, а заробляють вони всього чотири центи денно. То чи ця цивілізація краща за нашу, чистіша, вища, шляхетніша? Чи це не зажерливість? Не здирство? Хіба Німеччина заправила б з Америки двісті тисяч доларів за двох місіонерів, хіба стромляла б їй під ніс свого залізного кулака, хіба послала б до Америки військові кораблі та солдатів, наказавши: "Заберіть у них за наших місіонерів ще й дванадцять миль землі, вартістю двадцять мільйонів доларів, та примусьте тих американських хлопів поставити пам’ятника місіонерам і християнського храма, щоби їх пам’ятали"? І невже б потім Німеччина сказала своїм солдатам: "Пройдіть по Америці й убивайте без ніякої пощади; нехай імення німця стане там пострахом на тисячу років, як у нас імення гунна! Пройдіть по великій республіці і вбивайте без ліку, прорубуйте шлях нашій зневаженій вірі крізь їхні серця й печінки!" Невже Німеччина вчинила б так із Америкою, з Англією, Францією, Росією? Чи тільки з безсилим Китаєм могла вона так учинити, беручи приклад із слона, що напав на польових мишок? Тож чи варт нам купувати пай у цій цивілізації? Цивілізації, що назвала Наполеона грабіжником за вивезених з Венеції бронзових коней, а сама розкрадає старовинні астрономічні пристрої з наших мурів та розпускає своє військо на грабунки, мов звичайнісіньких розбійників,– адже грабують усі вояки, опріч американців,– та штурмує (знов же за винятком американців) пойняті жахом села, щоб день у день слати на батьківщину радісіньким редакціям газет ось такі телеграми: "Втрати китайців – 450 забитих, у нас поранено одного офіцера та двох рядових. Завтра виступаємо на сусіднє селище, де, як повідомляє розвідка, діється різанина". Чи по нашій же кишені така цивілізація?

А потім треба ще й Росії заграти по-дурному. Вона раз чи двічі зачіпає Англію,– а той, хто сидить у темряві, все бачить і мотає на вус; за моральною підтримкою Франції й Німеччини вона відбирає в Японії тяжко здобутий військовий трофей, рясно злитий китайською кров’ю,– Порт-Артур,– а він знову все бачить і мотає на вус; далі вона захоплює Маньчжурію, плюндрує тамтешні села, загачує велику маньчжурську ріку роздутими трупами вимордуваних без ліку селян,– а він знов усе бачить і в подиві мотає на вус. І, мабуть, думає: "А ось іще одна цивілізована держава із знаменом князя миру в одній руці й з грабіжницьким міхом та ножакою в другій. Невже немає нам іншого рятунку, як прийняти цю цивілізацію та піднятись... даруйте, спуститись до її рівня?"

Та ось виходить на кін Америка, і наш Головний Гравець 63 теж грає кепсько – не краще, ніж п. Чемберлен заграв у Південній Африці. Це була помилка, до того ж зовсім несподівана від гравця, що так добре заграв був на Кубі. Там він провадив звичайну американську гру, за американськими правилами, і виграш був певний, бо то гра безпрограшна. Наш Головний Гравець сказав про Кубу: "Ось пригноблена й самотня маленька нація, повна зваги вибороти собі волю. Підтримаймо ж її своїми козирями — сімдесятьма мільйонами щирих прихильників та всією потугою Сполучених Штатів. Нумо ж до гри!" Ніхто не міг побити такої карти, крім хіба цілої об’єднаної Європи; а Європи ніщо не спроможне об’єднати. З Кубою наш Гравець учинив, як веліли наші великі традиції, вчинив так, що ми глибоко пишалися ним і тим прикрим невдоволенням, яке гра його збудила в континентальній Європі.