Дуже страшна історія - Алексін Анатолій

Зрозуміло, зрозуміло… Нащо ж тобі було треба, щоб ми поїхали без неї? І щоб усі вважали, що Нінель дозволила? Не поспішай. Правду, саму тільки правду! Нічого, крім правди!..

— Мені мама розповіла про збори… Там деякі батьки… За те, що Нінель нам самостійність… Ну, дозволила самим їздити на стадіон і взагалі… Казали, що коли вона ще…

— Стоп! — вигукнув я, бо злякався, щоб Гліб усе до кінця на розкрив, не розповів сам. А тим часом здогад блиснув мені в голові так яскраво, як ніколи раніше! І я міг продовжити його розповідь, остаточно довівши, що прізвисько своє ношу недарма, не просто так. — Стежте за мною! — урочисто сказав я. — Слідству все абсолютно ясно. Звичайно, я мушу все брати під сумнів. Але я не маю сумнівів, що було так… Саме так! І ніяк інакше! Ти, Глібе, вирішив: якщо Нінель ще раз надасть нам самостійність (та ще й яку: дозволить самим їхати за місто!), батьки доб'ються, щоб вона залишила наш клас. Тим більше, що вона молода й чарівна, не має досвіду і так далі. Підемо далі! Всі ми чули, що вона дзвонила. Хоча дзвонила твоя сестра… А якби Нінель і довела, що не дзвонила, їй однаково сказали б: "Ви привчили їх до самостійності, і ось наслідок!" Знаємо ми наших батьків! Загалом, твоєю метою було: всіх їх розхвилювати! Так, так, так… Склад злочину наявний. Ти хотів, щоб ми не встигли на електричку і попрохав Племінника замкнути нас у підвалі. А наступна електричка — ось ця. Ми повертаємося мало не вночі… Батьки в паніці! Нінель залишає клас. А до тебе, навпаки, усе знову повертається: гурток імені дідуся, куточок імені дідуся… Ти знову виступаєш із спогадами про свого дідуся, знову стаєш почесним членом гуртка! І взагалі найпочеснішим у класі… І навіть у всій нашій школі!

Гліб мовчав. Розслідування було завершено. І тут вже я дозволив собі сказати:

— Це підлість.

Наташа похитала головою.

— Він не такий вже й винуватий.

— Він?!

— Звичайно… Гліб був раніше зовсім інший. А потім не зміг відмовитися від того, до чого ми його привчили. Ми самі! Він любив собак. Але ми змусили його про них забути…

— О, яка ти добра! — вигукнув я.

В порожньому вагоні мін голос гучно залунав, і всі озирнулися. Миронова підняла руку. Але я їй слова не дав.

— Дуже страшна історія… — тихо, щоб ніхто, крім нас трьох, не почув, сказала Наташа.

— Ще б пак: стільки годин просиділи в підвалі!

— Це не так вже й страшно.

— Не так? А що ж тоді страшно?

— Коли починають незаслужено вихваляти людину!

— А як бути з Нінель Федорівною? — спитав я. — А раптом деякі батьки все-таки знімуть галас: "Надала самостійність — і ось наслідок. Приїхали вночі!" Покійникова мама, наприклад…

— Візьмемо мам і тат на себе, — сказала Наташа. — Пояснимо, розтлумачимо! Діти мусять відповідати за батьків.

Це була чудова думка. І все-таки я сказав, кивнувши на Гліба:

— Розслідування завершено. Обвинувальний висновок є. За всіма законами має бути суд.

Хвилювання душило Гліба і трохи не задушило зовсім. Рум'янець вкрив його обличчя, але він вже був не рівний, не оксамитний, а нервовий, плямистий. Плечі його судорожно здригалися.

Передчуття підказало мені, що він ось-ось розрюмсається, або, точніше сказати, розридається.

— Сльозами горю не поможеш, — сказав я. — Так учить народна мудрість!

— Гліб поміг нам не сльозами, — сказала Наташа. — Він сам спустився в підвал до Племінника, який міг би… Невже ти забув, Алику? Адже ти сам це придумав! Як і все інше…

Наташа подивилася на мене таким поглядом, про який я не міг і мріяти! В ньому була вдячність. І навіть… Але, можливо, це мені здалося.

— Усе в твоїй владі! — вигукнув я. — Ти хочеш його простити?

— Ні… Я не знаю. Але в кожному разі, скажу тобі ось що… Якщо квола й обмежена людина жорстока, це огидно. Але якщо розумний і сміливий жорстокий — це страшно. Така людина мусить бути добра. Мусить!..

Розумний і сміливий!

Щоб почути від неї ці слова, я охоче просидів би в підвалі три доби. Чи навіть цілу учбову чверть!

ПІСЛЯМОВА

Доля забажала, щоб на цьому кінчилася моя перша детективна повість. Але передчуття підказує мені, що вона не остання!..