Дбайлива облога - Белль Генріх

Внаслідок цього вигулькнули любовні зв'язки сусідки Ерни Бройєр із шофером її чоловіка. Ерна Бройєр — це мила, привітна, вродлива жіночка, не дуже вже молода — десь так років під сорок, з нею можна було погомоніти через паркан про квітки, вбрання й кулінарні рецепти, її можна було запросити на каву, а раніше, коли контроль не був іще такий суворий, вона наглядала за Кіт, часом передавала через паркан пучок салату чи цвітну капусту, цілком нормальна жінка, що якось мелодраматично страждає від бездітності, нарікає на своє "безплідне лоно" "бо мій чоловік у цьому не винен, він дітей має— від першого ішпобу, то все я"; ця мила Ерна Бройєр родом із Губоайхена, дочка селянина Гермеса (Рольф бере в нього молоко), чорнява молодичка з трохи розкоханим тілом, яка, —гаго все нарікає, що "мій ніколи зі мною не танцює", і на одній з вечірок у садку, на танцювальному майданчику біля плавального басейну — різнобарвні ліхтарики, пунш, шампанське, веселі вихиляси — Ерну кілька разів запросили до танцю, Ервін також добряче її попокрутив, і розпашіла, трохи аж засапана Ерна Бройєр була щаслива-щасливісінь-ка, а її чоловік, теж не зовсім уже молоденький — певно, розміняв уже п'ятий десяток,— був так само щасливий і аж сяяв від того, що його дружину так гарненько покружляли. Вечір видався на славу, запрошені були й інші сусіди — власник транспортної фірми Клобер із дружиною та дочкою, сімнадцятирічною дівчиною, яка обстоює оте "вище пояса без нічого" і саме так і вдягається; Гельмсфельд, редактор "Блетхена", що глибокодумно, аж надто глибокодумно як для більшості гостей, висловлювався про тероризм. Прийшли навіть Блюми, а Бееретци прислали старшого сина, і він частенько запрошував Ерну до танцю. Того вечора Ерна Бройєр була щаслива, і її чоловік з добродушною усмішкою вдавав ніби не бачить, як вона десь у кутку дозволяла Гельмсфельдо-ві цілувати себе; згодом, коли гості вже порозходились, той зостався ще на каву й аж надто поблажливо, як їй здалося, хвалив "вульгарну еротику" пані Бройєр.

Але потім Цурмакові й Люлеру впало в око, що біля воріт Бройєрів надто часто й здебільшого зранку, між десятою і дванадцятою годиною, зупиняється сірий "мерседес" і з нього виходить вельми юний на вигляд — десь років під двадцять — хлопець, одягнений зовсім не так, як цього слід сподіватися від звичайного гостя Бройєрів,— довготелесий, трохи вайлуватий, не в джинсах, а у вельветових штанях, але патли його не зовсім відповідали тим, які в ілюстрованих журналах і в поліції на той час вважалися шикарними й дозволеними; ні, нечепурою хлопця не можна було назвати, хіба що його чуб не відповідав тодішній моді, до того ж той невідомий мав, за словами Цурмака, "підозріло-недбалу манеру" повертатись і переставляти ноги — він, Цурмак, бачив таких, мовляв, лише на демонстраціях та заворушеннях у кінофільмах, які їм показують з метою вивчення "певних типів". На "голубого" чи на одного з тих, що кубляться в дискотеках, хлопець теж не скидався; одне слово, описати Це досить важко, але він не тільки якось по-юному недбало повертався — в його рухах Цурмак укмітив щось "політичне". Цей гість приїздив щонайменше двічі на тиждень, і хоч за номером машини не важко було з'ясувати, що вона належить Бройєровому підприємству, але ж хлопець виконував усілякі доручення самого господаря — в банках, установах, фірмах, в окремих клієнтів (підприємство Бройєра виготовляло годинники та ювелірні вироби, про це стало відомо згодом, незадовго до його банкрутства; просто він надто багато вклав грошей, а виробництво годинників уже й так переживало глибоку, тяжку кризу). Обережно, дуже обережно про того хлопця розвідали все; звали його Петер Шублер, він покинув факультет соціології, брав участь у демонстраціях і одного разу, коли жбурляв помідори, потрапив на фотоплівку. А Бройєрів будинок стоїть дуже близько від "Фішерової хижі" — іноді жінки навіть махали рукою одна одній з кухні, і з Бройєрової тераси можна без перешкод і будь-яких церемоній заглядати до Фішерового плавального басейну. Це вже давало достатню підставу замислитись про те, чи цей Шублер тут чогось не винюхує. І ось одного разу, коли сірий "мерседес" знову зупинився біля воріт Бройєрів, Цурмак хвилин через п'ять рушив услід за хлопцем, подзвонив у двері, чемно зачекав, зачекав іще і знов подзвонив. І раптом зчинився такий крик, такий гвалт, бо після третього дзвінка Шублер нарешті відчинив — не зовсім, правда, "бездоганно" вдягнений, як потім стримано висловлювалися люди, а Ерна випурхнула в халатику і влаштувала Цурмакові сцену; одне слово, там вийшло саме те, що колись давно назвали б "делікатною ситуацією". "Цей хлопець,— безцеремонно заявила Ерна,— мій коханець, а таке законом не заборонено! І мені доведеться зажадати від вас, щоб мій чоловік про це нічого не довідався". Але "коханець" — то могло бути всього-на-всього й прикриття. Вони ж бо на все здатні, а вдавати з себе при такій вродливій жіночці коханця — це роль, грати яку не дуже важко, мабуть, жодному з них.

Та історія набула, звісно, розголосу, Бройєр нічого "милого" в ній уже не бачив, потім йому це й зовсім не сподобалось, і він Ерну покинув — звичайнісінький собі скандал, що скінчився страшними наслідками й ненавистю до Фішерів, бо "якби ми не жили тут, де вдень і вночі аж кишить отих лягавих, то на поверхню це ніколи не спливло б". Тепер оця "повсякчасна, без просвітку метушня з безпекою" почала діяти на нерви уже й дальшим сусідам. Кому ж воно буде до вподоби, коли на вулиці що божого дня й що божої ночі стовбичать із фотокамерами, а в усій околиці вештаються з раціями поліцейські! А Блор, цей куточок із дванадцятьма селянськими садибами, чотирма бунгало, ветхою капличкою та старим пасторським будинком і так не дуже великий, і в ньому видно все як на долоні. А в кого —"У кого,— заявив Гельмсфельд,— немає, зрештою, своїх таємниць чи якихось знайомих, чиї рухи можна витлумачити не як модні, а як політичні? Ось у нього, приміром, є подруга, Еріка Пелер, їй років тридцять, то її вже кілька разів коли й не допитували, то принаймні випитували, бо вона, бачте, частенько їздить до Блора, та ще й машиною, що їх звичайно називають "студентськими", а Еріка, хоч і "лівачка", й сама соціолог, але ні в теорії, ні бодай трохи на практиці до жодних форм насильства, мовляв, не схильна.

Коли любовні зв'язки Ерни Бройєр зазнали краху, занервував і власник транспортної фірми Клобер. До нього досить частенько — переважно зранку, між десятою і дванадцятою годиною,— приїздять у солідних машинах люди — партнери, клієнти, і Клобер, як їй згодом пояснив Губерт, "замішаний, очевидно, в усіляких темних оборудках, а може, й у контрабанді, принаймні в приховуванні майна від оподаткування або в чомусь іще гіршому, і така пильна перевірка його гостей та причин їхніх відвідин повинна, звісно, нервувати чоловіка".

Між ними-бо й Клоберами теж тільки чотири гаражі, і з вікна ванної кімнати добре видно, як вісімнадцятирічна Фрідель Клобер демонструє на терасі оте своє "вище пояса без нічого". А якось вона, Сабіна, застала Ервіна, коли він, стоячи у ванні, розглядав дівчину в бінокль і не опустив його навіть тоді, коли вона раптом відчинила двері; він тільки зауважив: "Сто чортів, а цій можна сидіти й отак-о!.."

Так, тепер з сусідами стало незатишно; Гельмсфельд, коли в Бройєрів дійшло до скандалу, почав скиглити, а Клобери ставляться до неї з неприхованим холодком. А селяни? Хіба не вітаються холоднувато, майже насторожено, вже й вони? Хіба ж не відчуває вона, йдучи з Кіт по молоко, цю настороженість, а то й просто ворожість і чи не тому посилає останнім часом по молоко Блюм? Тільки Блемери, здається, ще спокійні чи принаймні не виказують ніякої тривоги і збираються, щойно буде готовий їхній будинок, влаштувати входини. Тепер Блор уже не назвеш тихим, ідилічним куточком. Таким він знову стане, мабуть, тоді, коли її тут не буде. Потім вона, може, приїде сюди в гості — на чай до Гельмсфельда або на каву до Блюмів чи до Бееретців — і знов застане Блор таким, яким він був колись, і пора вже забути про самогубство: адже в неї є Кіт і майбутня дитина, є Губерт і бажання жити десь — де? — без охорони. Виїхати й жити десь — так, щоб ніхто тебе не впізнав і ніхто тебе не знав,— з Кіт і майбутньою дитиною, десь коло моря, за кордоном, одержуючи ренту від Ервіна й допомогу від батька та ще, може, роблячи якусь роботу — переклад чи плетиво або те й те... Всі завжди казали, що вона непогано знає французьку, а плести вона справді навчилася добре — кращої вчительки плетіння, ніж Кете, мама, взагалі годі й знайти. Отже, виїхати, плести, перекладати. Про те, щоб вона мала замовлення, подбає батько. Геть із Блора, геть із Німеччини!

Ронер пройшов між гаражами та входом до будинку й попрохав її — тихенько і надзвичайно чемно — залишити терасу, зайти, якщо можна, всередину й замкнути двері на терасу. Вона кивнула головою, пішла в будинок і замкнула за собою двері. Спадали сутінки. Вона знала, що їй ще сьогодні доведеться поїхати з Блора, від усвідомлення цього в неї боляче стислося серце, і вона просто заплакала. Сліз не втирала, тільки зашторила вікно. Вона любить це село, любить будинок, що здається їй трохи замодним, надто відкритим — у ньому забагато скла. Блорські дерева, ці старі дуби, буки й каштани, селянські подвір'я, прогулянки з донькою, походи по молоко, випікання хліба — все це майже замінило їй Айкельгоф. Вивести вранці зі стайні в Германів коня, осідлати його й помчати через поля, через ліс...

Ервін таки не втримався й повідомив про те, що вона вагітна, пресі, адже їй довелося на.якийсь час відмовитись від верхової їзди, і вона, безперечно, не зможе готуватися до участі в чемпіонаті. До того ж щоразу, коли вона сідає верхи, її мав би хтось супроводжувати, котрийсь із поліцейських, що розуміється на конях. Яка вже там була б утіха! Іноді вона, не довго думаючи, вирушала ввечері на концерт (особливо як тут виступав отой молодий росіянин, що так чудово грав Бетховена) чи десь на виставку (вона бачила колись репродукції картин одного молодого художника, який тепер саме виставляється)... Та відколи їй доводиться на все це щоразу "робити заявки", вимагаючи, сказати б, у такий спосіб забезпечити свою безпеку, ні концерти, ні виставки її вже не тішать.

А як подумають про неї селяни, коли стане відомо, що завагітніла вона зовсім не від Ервіна, а від поліцейського, наймолодшого і найсуворішого з охоронців попередньої групи від того, якого всі трохи недолюблювали? Бо він дуже серйозний і дуже серйозно ставиться до своїх обов'язків; селянин Германс назвав його "чоловіком без гумору", адже Губерт не давав його синові гратися старою зброєю — не з міркувань безпеки, а просто на підставі поліційних приписів.