Вогняний бог Марранів - Волков Олександр
Переклад з російської ЮРІЯ ПОПСУЄНКА
ВИГНАНЕЦЬ
Юний друже мій, дай мені руку, й вирушимо з тобою ген далеко, до Чарівної країни, котра відокремлена від усього світу Великою пустелею і пасмом височенних гір. Там, під вічно спекотливим сонцем, мешкають милі й кумедні маленькі чоловічки — Жувани, Мигуни, Балакуни та ще безліч інших племен.
Це в країну Жуванів ураган, викликаний чаклункою Гінгемою, приніс із Канзасу будиночок з дівчинкою Еллі й песиком Тотошком. Гінгема загинула, а для Еллі й Тотошка почалися незвичайні пригоди.
У ті часи в центрі країни, в напрочуд гарному Смарагдовому місті жив славетний чарівник Гудвін. Це до нього пішла Еллі, сподіваючись, що Гудвін допоможе їй повернутись на батьківщину.
Дорогою Еллі захопила з собою солом'яне опудало Страшило, яке ожило, Дроворуба, зробленого із заліза, і Полохливого Лева. У кожного з них була своя мрія. Страшило хотів одержати мізки в солом'яну голову; Дроворуб прагнув люблячого серця; Левові потрібна була сміливість. І хоча Гудвін виявився фальшивим чарівником, він виконав всі їхні бажання. Він дав Страшилові розумні мізки з висівок, змішаних з голками та шпильками, Залізному Дроворубові — добре шовкове серце, набите тирсою, Полохливому Левові — сміливість, яка сичала й шумувала на золотій таці.
Гудвіну надокучило жити в Чарівній країні, і він покинув її на повітряній кулі. Відлітаючи, Гудвін призначив своїм наступником Страшила і той став правителем Смарагдового міста. Дроворуба обрали правителем Мигуни, які населяли Фіолетову країну. А Сміливий Лев став царем звірів.
Коли здійснились заповітні бажання трьох друзів Еллі, вона повернулась на батьківщину, до тата й мами. Її і Тотошка перенесли чарівні срібні черевички Гінгеми, які песик знайшов у печері чаклунки.[1]
Страшило недовго насолоджувався своїм високим становищем правителя Смарагдового міста. До рук лихого й підступного столяра Урфіна Джюса, який жив у країні Жуванів випадково потрапив живильний порошок Столяр настругав дерев'яних солдатів, оживив їх і з допомогою цієї сильної армії захопив Смарагдове місто. Страшило і Залізний Дроворуб який прийшов йому на підмогу, опинились у полоні у Джюса. Той посадив їх на верхівку високої вежі, за грати.
Просячи допомоги, Страшило і Дроворуб написали листа Еллі, і його віднесла в Канзас їхня добра приятелька, ворона Кагги-Карр. Дівчинка не залишила своїх друзів у біді й удруге подалася до Чарівної країни. Супроводжував Еллі її дядько, одноногий моряк Чарлі Блек, великий майстер на різноманітні витівки. Він зробив сухопутний корабель, і на цьому кораблі вони з Еллі перетнули пустелю.
Боротьба з Урфіном Джюсом та його могутніми дерев'яними солдатами була нелегкою, однак Еллі та її друзі перемогли.[2]
Урфіна судили. За всі його злочини він заслуговував жорстокого покарання, але одноногий моряк Чарлі Блек звернувся до товаришів суддів;
— Друзі, а чи не краще залишити цього чоловіка просто наодинці з самим собою?
І Еллі підтримала його:
— Правильно. Це буде для нього найжорстокішим покаранням.
Страшило, Залізний Дроворуб і Сміливий Лев погодилися з моряком і дівчинкою, і колишнього короля Смарагдового міста випровадили за міську браму під свист і тюкання городян та фермерів. Дорогою хтось для сміху тицьнув йому дерев'яного блазня, його улюбленця і шептуна, і Урфін Джюс машинально стис його в руці.
— Іди куди хочеш, — сказав Урфінові Вартовий міської брами Фарамант який супроводжував його, — і постарайся стати доброю людиною. В першу чергу ти виграєш від цього сам.
Джюс нічого не відповів на ці приязні слова. Він кинув на Фараманта похмурий погляд з-під кошлатих брів і швидко рушив геть від міста дорогою, викладеною жовтою цеглою.
"Всі покинули мене, — скрушно розмірковував колишній король Смарагдового міста. — Всі, хто лестив мені в дні моєї могутності, хто бенкетував за моїм столом хто звеличував мене до небес, усі тепер вихваляють маленьку Еллі й Велетня з-за гір…" (Так називали Чарлі Блека у Чарівній країні.)
Проте, обернувшись, Урфін зрозумів, що помилився. Знайшлась одна вірна істота: ведмідь Тупотун чимчикував оддалік за господарем. Ні, Тупотун ніколи його не полишить, хоч би в яку біду попав Урфін Джюс. Адже це Урфін таємною силою чудодійного порошку оживив його шкуру, коли вона лежала жалюгідним закуреним килимком на підлозі, і за це ведмідь зобов'язаний йому вічною вдячністю…
Злагіднілим голосом Урфік покликав:
— Тупотуне, до мене!
Мишко радісним підтюпцем підбіг до господаря.
— Я тут, володарю! Що накажеш?
"Володар…"
Це слово полегшило душевну рану Урфіна. Так, проте все ще володар бодай лише для одного скромного слуги і для нікчемного блазня. А що, коли?.. Невиразні надії сяйнули в Урфіновім мозку. Чи не рано святкують перемогу його вороги? Він, Урфін Джюс, іще молодий, він вільний, і ніхто не забрав у нього непогамовної волі, вміння користуватися сприятливими обставинами хитрого, меткого розуму, майстерних рук.
Згорблений стан Урфіна випростався, квола усмішка осяяла смагляве обличчя з кошлатими бровами та хижим вищиром рота.
Обернувшись до Смарагдового міста, Урфін насварився кулаком:
— Ви ще пошкодуєте, нещасні простаки, що випустили мене на волю!..
— Еге ж, вони пошкодують, — пискнув блазень.
Джюс сів на ведмедеву спину.
— Неси мене, мій славний Тупотуне, на батьківщину, до Жуванів, — наказав він. — Там у нас з тобою є дім. Сподіваюсь, його ніхто не зачепив. Там ми знайдемо притулок на перший час.
— І в нас там є город, володарю, — підхопив Тупотун, — а в сусідньому лісі водяться тлусті кролики. Мені їжа не потрібна, але я ловитиму їх для тебе.
Добродушна ведмедяча морда сяяла від радості, що він знову житиме з обожнюваним господарем далеко від усіх у спокої та достатку.
Не такими були Урфінові думи.
"Дім послужить мені тимчасовим притулком, — міркував Джюс, — і я переховуватимусь, аж поки мене забудуть. А тоді… тоді подивимось!.."
Прикрим був шлях Урфіна Джюса до країни Жуванів. Він мріяв повернутися непоміченим, проте все зіпсувала Кагги-Карр. З допомогою численної рідні ворона вистежила, куди подався вигнанець. Усі, хто жив біля дороги, викладеної жовтою цеглою, своєчасно оповіщалися посланцями Кагги-Карр про наближення Урфіна.
З будинків виходили чоловіки й жінки, старі та діти, вишиковувались уздовж дороги й мовчки проводжали Урфіна зневажливими поглядами. Джюсові було б легше, якби його сварили кидали в нього камінням і палицями. Але ця могильна мовчанка, ненависть, написана на всіх обличчях, крижані очі. Все це було в багато разів гірше.
Мстива ворона розрахувала точно. Мандрівка Урфіна Джюса в рідні місця скидалася на похід на страту, який надто затягнувся.
З якою насолодою кинувся б Джюс на кожного з ворогів, вчепився б йому в горло почув би його передсмертне хрипіння… Та це було неможливо. І він їхав на ведмедеві, низько схиливши голову і скрегочучи зубами від люті.
А блазень Еот Лінг вмостившись у нього на плечі, шепотів на вухо:
— Дарма, володарю, дарма, все мине! Ми ще посміємося над ними!
Ночував Урфін у лісі під деревами, адже жоден з жителів Смарагдової чи Блакитної країни не надав би йому на ніч притулок. Харчувався вигнанець плодами, зірваними з дерев. Він дуже охляв і, наближаючись до лісу Шаблезубих тигрів майже бажав, аби зустріч з хижаками принесла кінець його мукам. Одначе жага життя і бажання помститися кривдникам узяли гору, і Урфін непомітно прослизнув через небезпечне місце.
І ось нарешті рідний дім. Вигнанець з полегкістю пересвідчився, що Жувани не зачепили його володінь і все майно збереглося цілим. Він дістав ключі із схованки, відімкнув замки і ввійшов до кімнат, похмурих і закурених за час тривалої відсутності господаря.
ГІГАНТСЬКИЙ ПТАХ
БИТВА В ПОВІТРІ
инуло сім років по тому як Урфін Джюс позбувся влади над Смарагдовим містом. Багато чого змінилося в світі. Еллі Сміт котра назавжди покинула Чарівну країну, закінчила школу і вступила до педагогічного коледжу в сусідньому місті: вона обрала собі скромну долю народної вчительки. Її молодша сестра Енні (вона народилась у той час коли Еллі була в Підземному царстві) пішла в перший клас і почала вивчати таємниці абетки.
Одноногий моряк Чарлі Блек купив корабель і здійснив кілька плавань на острови Куру-Кусу, жителі яких зустрічали його щоразу з радістю. А як велося в Чарівній країні? Мигуни й Жувани жили, як і раніше але геть змінилося життя підземних рудокопів, у яких Еллі побувала в третю й останню мандрівку до краю чудес.
Там, у колосальній Печері, Еллі і її троюрідний брат Фред Каннінг пережили багато дивних, неймовірних пригод. Їм пощастило відновити зникле джерело Усипальної води, і цією водою вони приспали сімох підземних королів, котрі по черзі правили рудокопами. Найкумедніше і найцікавіше було в тому, що, королі, прокинувшись, забули про свою царствену гідність і перетворились на ковалів, хліборобів, ткачів. Нарівні зі своїми колишніми підданими вони ревно трудились, добуваючи харчі собі й своїм сім'ям.
Покінчивши з королівською владою, мешканці Печери переселились у верхній світ і зайняли необжиті землі по сусідству з країною Жуванів. Там вони сіяли пшеницю і льон, розводили сади, відгодовували домашню худобу, обробляли метали. Нескоро розлучились вони з темними окулярами, бо їхні очі, звиклі до напівтемряви, довго не могли витримувати сонячне світло.[3]
Лише в житті Урфіна Джюса не траплялося жодних змін за довгі роки самотності. Він перекопав город і став вирощувати овочі, збираючи по три врожаї за рік.
Як старанно придивлявся колишній король до грунту своєї ділянки, орудуючи лопатою! Як хотів він знайти бодай одне-єдине сім'ячко тієї дивовижної рослини, з якої він одержав живильний порошок! О, якби трапилось йому таке сім'я, він не став би вистругувати знову дерев'яних солдатів! Ні, він змайстрував би оббиту залізом потвору, невразливу для стріл і вогню, і знову став би володарем Чарівної країни.
Проте пошуки його були марні й навіть безглузді. Адже якби хоча б один паросток, один живий шматочок незвичайної рослини вцілів від винищення, вона знову заполонила б усе довкруж.
Щовечора, щоранку Урфін дивився на небо в надії, чи не зірветься буря, схожа на ту, що колись принесла йому насіння незвичайних рослин.
